(гс) ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №30, 2015-07-26
«Асиметрична симетрія», Лесь Белей, Лукаш Сатурчак, Темпора, Київ, 2014. 541 C.
Головна проблема книжки «Асиметрична симетрія» в тому, що її, мабуть, не прочитають ті люди, яким вона б найбільше знадобилася.
Маю на увазі різних «залякувачів» українським бандеризмом, фашизмом та ін. Якщо вірити їхній риториці, загострення відносин відбувається вже тоді, коли в українському Мукачевому в одному й тому ж будинку примістилися місцеве Товариство поляків та Конґрес українських націоналістів. На таку особливість натрапили автори книжки, та оскільки цього не відмітили, то можна вважати, що співіснування відбувається не тільки без жертв, але й без якоїсь особливої напруги. Крім Мукачевого, по двох сторонах кордону вони відвідали багато інших міст і місцевостей, говорили з поляками та українцями, зокрема і з тими, які у двох країнах мають статус національної меншини. Інша справа, що «залякувачам» книжка скоріш за все не сподобалась би, тому що містить у собі значно більше позитивних поглядів та оцінок, ніж критичних висловів у бік сусіда. Не відповідала б і їхній думці щодо відносин оцінка одного з лідерів польської громади в Україні, який відзначив, що найбільшу підтримку своїх культурних ініціатив чи видавничих проектів поляки над Дніпром мали тоді, коли президентом був Віктор Ющенко. Той самий, якого радикали з кресового середовища донині називають «бандерівцем» і вимагають відібрати в нього звання «Почесного доктора Люблинського католицького університету».
«Наші два народи мають чимало скелетів у шафах, з яких дбайливо витирають порох, які досліджують на конференціях, про які пишуть книжки. Але як живеться коло цих шаф простим людям? Що вони думають одні про одних – українці про поляків і поляки про українців?» – такі питання ставить у вступі до книжки один з її авторів, українець Лесь Белей.
Відповіді він збирав в Україні, також серед місцевих там поляків. Його польський колеґа Лукаш Сатурчак симетрично приглянувся Польщі, де розмовляв і з місцевими українцями. Автори відзначають, що їхня книжка не претендує на аналітичний огляд, лише показує, що думають з цього приводу звичайні люди, які живуть у двох країнах.
«Пограниччя багате своєю мультикультурністю, і якщо не буде цькування тієї чи іншої нації, то люди порозуміються дуже легко. Звідки береться неприязнь? Думаю, що деякі партії використовують це, як передвиборчий капітал. І це особливо помітно в передвиборчий період. Є люди, які вміють з однієї події зробити цілий політичний піар. І якщо ми годуватимемо цим наступні покоління, це триватиме й надалі», – говорить у книжці Л. Сатурчака співрозмовниця з Перемишля.
Книжка йде в протилежному напрямку і показує дійсність, не інтерпретовану політиками чи мас-медіа, а таку, якою бачать її люди. Книжкові розповіді у вигляді репортажів починаються з прикордонної зони. Потім співрозмовники діляться історичними травмами щодо Волинської трагедії, конфліктів під час ІІ Світової війни та Операції «Вісла». Взаємні погляди один на одного автори досліджують у Львові і Кракові, Києві і Варшаві, Свердловську, а також у малих батьківщинах поетів Юліуша Словацького – Кременці та Богдана-Ігоря Антонича – Новиці. У Вроцлаві було про особливості лемківської ідентичності, а в Щецині – про молодих українців, що не переймаються написом на мурі: «Помстимося за Волинь».
Авторів варто похвалити за влучність назви книжки, тому що асиметрії і симетрії у взаємному баченні, долі й оцінках поляків та українців, з якими вони провели дуже багато розмов, є чимало. Прикладом можуть бути середовища меншин. Як поляки в Україні, так і українці в Польщі мають проблеми з володінням рідною мовою, відпливом молодого покоління, пошуком цікавих, поза фольклорно-сентиментальними, форм активності. А що їх відрізняє? З висловлювань виразно постає те, що українці в Польщі можуть розраховувати на більшу підтримку польської держави, ніж поляки в Україні. З іншого боку, та сама Польща у вигляді дипломатії краще дбає про своїх побратимів за кордоном. «Карта поляка» є добрим прикладом. Дуже допомагає полякам в Україні діяльність Польського інституту культури, ґрантові програми для польських організацій за кордоном, організування відпочинку для дітей у Польщі тощо. Водночас ці позитивні кроки мають і свої неґативні наслідки: молодь, яка виїжджає з України до Польщі, часто вже в Україну не повертається, а це зупиняє натуральну заміну поколінь у громаді.
Варто відзначити, що більшість співрозмовників в Україні дуже позитивно оцінює західного сусіда. Польща, в їх оцінці, успішна європейська країна і добрий сусід. Поляків шанують за їх патріотизм, енергійність та вміння пропаґувати свою культуру назовні, але дратує певна відчутна зверхність щодо українців. Загалом, чим далі від спільного кордону, тим менше асоціацій з Польщею, а так само чим старший співрозмовник, тим більше на його оцінку впливають факти з трагічного минулого. Зате в Польщі шанували Україну та українців за їх постійне прагнення приєднатися до демократичного європейського світу. Проте, на жаль, одній студентці журналістики у Варшаві довелося від викладача почути, що її батьківщина – «це ніяка не держава, ще й без історії».
Крім пізнання зовсім різних і дуже цікавих історій, книжка дозволяє попрацювати і над своєю мовою. Тут симетрично подано зміст двома мовами – польською та українською.
