Ярослав Присташ ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №12, 2015-03-22
Нещодавно, як повідомив зі Словаччини кореспондент радіо „Lem.fm”, сім русинських організацій разом з головою Круглого столу русинів Словаччини написали до словацького уряду листа, в якому висловили протест проти фінансування діяльності Союзу русинів-українців Словацької Республіки (СРУСР). Ці організації протестують проти державної підтримки фестивалів у Свиднику, Бардієві і Камйонці, які організовує СРУСР.
Iніціатори протесту вважають, що у Словаччині нема такої національної меншини, як русини-українці. Згідно з останнім переписом населення, така національність не існує. На їхню думку, якщо хтось є русином, не може водночас бути українцем. Підписанти протесту наголошують, що мета цих фестивалів – українізація русинів. Вони вважають це протиправним і посилаються на статті Конституції Словацької Республіки. Вони підкреслюють, що така практика перечить міжнародному Рамковому договору про захист національних меншин. Цим самим їх, тобто русинів, «обпльовують».
Вони закидають теж СРУСР, що така об’єднувальна політика родом з комуністичного товариства Культурного союзу українських трудящих (КСУТ), членами якого була більшість СРУСР. Цікаво, що троє підписантів листапротесту також було членами КСУТ.
На цей лист прореаґували діячі СРУСР. Заступник голови Центральної ради СРУСР Павло Боґдан вважає, що «це не перший протест „політичних русинів”, політика яких побудована на антиукраїнстві. СРУСР було засноване у січні 1990 року. Термін „русини-українці” був закомпонований у назву організації з метою показати, що йдеться про синонімічні назви, і, таким чином, декларувати єдність населення. Ті, хто не погоджувався з таким рішенням, вважаючи, що русини – це окремий, самостійний народ, згодом при допомозі закордонних ідеологів, зокрема Пауля-Роберта Маґочія, заснували власну організацію, яку назвали „Русинська оброда” (відродження). З того часу звинувачують Союз русинів-українців СР і його попередника – Культурний союз українських трудящих у всіх гріхах, які ніби сталися у відношенні до русинів Словаччини, починаючи від 50-х років минулого століття».
Як наголошує П. Боґдан, у Словаччині «нема жодного закону, який би говорив про те, які національності проживають на її території, нема навіть закону про національні меншини чи дефініції національної меншини. Вони від нас вимагають, щоб ми називали себе українцями і займалися не місцевою культурою, а лише культурою великої України».
Заступник голови ЦР СРУСР упевнений, що під впливом пропаґанди під час перепису українці записують себе русинами. Держава таку політику підтримує і виділяє їм кошти, втричі більші, ніж українцям, «за математичним взірцем, основу якого творить кількість населення, що зголошується до даної національності».
У газеті русинів-українців Словаччини «Нове життя» (№ 3/2015) появилася відповідь на закиди у статті «Треба мати „міру”», де П. Боґдан посилається на Конституцію Словаччини, у якій записано: «Кожний має право обирати собі свою національність» (ст. 12, абзац 3).
Подібну акцію русини здійснили раніше: «Одна подібна ініціатива з „другого табору” була ще десь п’ять років тому, коли її автори вимагали змінити назву нашої організації, або взагалі припинити її діяльність. Тоді Міністерство внутрішніх справ СР ясно відповіло, що нема жодних підстав для такого кроку. Нова спроба випливає, мабуть, з того, що наперекір значній кількості різних організацій з прикметником «русинська», явних результатів їхньої роботи не видно. Як приклад, може послужити їх шкільництво, де більше слів, ніж учнів. Тому вони зосереджуються на анти-українстві та на „відкриванні ворогів”, що є старою тактикою багатьох неуспішних, між ними і комуністів, яких так критикує у своєму коментарі до листа згадуваний коментатор». («Нове життя», № 3/2015).
Як повідомив голова ЦР СРУСР Петро Сокол, відбулася розмова СРУСР з представниками уряду і фінансування діяльності не змінилося.
* * *
У Словаччині проблема полягає в тому, що не всі русини вважають себе окремим русинським народом, але прив’язані до старої назви, замість окреслення «українець». Тому проукраїнська організація поєднує ці дві назви, щоб показати національну нерозривність народу, в якого змінилася самоназва. Крім цього, назва русини має свої витоки з Київської Русі. Про це забувають ті русини, які не вважають себе українцями. Записувати всіх русинів до окремого народу є маніпуляцією.Питання, хто справжній русин: чи той, що вважає себе українцем, чи той, хто – окремим народом, безпредметне. Самосвідомість – це індивідуальна справа. Не можливо кількісно виміряти, хто більш справжній, незалежно від того чи він лемко чи українець. Все спирається на ідеології. Належність до певної групи можна визначити спільними рисами групи. Біда, однак, тоді, коли така група будує свою окремішність тільки на опозиції до іншої групи, у нашій ситуації, «політичні русини» проти русинів-українців.
На сварках між русинами-українцями та «політичними русинами», як їх прийнялося називати, виграє уряд Словаччини. Політика словакізації має свої плоди. Про це свідчить книжка Миколи та Олександра Мушинків «Narodnostna mensina pred zanikom?» («Національна меншина перед зникненням?»). Сам закид українізації має на меті перекинути відповідальність за неефективну працю русинських товариств на українців, замість того, щоб проаналізувати свої промахи. Їхній закид українізації через фестивалі свідчить, що русинські організації бояться цих заходів. Видно вони на належному рівні і досить популярні серед русинського населення, незалежно від політичної орієнтації.
Подібна практика монополізації назви групи має місце в Польщі. Діячі Руської бурси і Товариства лемків (стоваришіня) не вважають за лемків членів Об’єднання лемків (ОЛ) і тих, хто вважає себе часткою українського народу. І безпардонно їх відкидають. Наука чітко відносить лемків до етнографічної української групи, закон Польщі визнає лемків за етнічну групу. Так як русини у Словаччині, лемки мають сильне почуття культурної автономії, це явище іноді переходить у сепаратизм. Але кількісно таке явище становить меншість серед лемків (відношення приблизно 10 тис. задекларованих «лем-лемків» у переписі населення 2011 р. до понад 40 тис. виселених лемків 1947 р.).
Монополізація назви в Польщі починає відбуватися також на офіційному рівні. Колишній член Спільної комісії уряду та нацменшин як представник «лем-лемків» протестував проти члена з ОЛ, який, на його думку, представляє українців, а не лемків. Здається, що Міністерство адміністрації та оцифрування прислухалося до цього. Тепер серед членів комісії є двоє представників сепаратистського напрямку лемків і жодного – проукраїнського. Підтвердженням цього є факт, що у списку запрошених гостей на зустріч з президентом Польщі Броніславом Коморовським міністерство вписало тільки представників «лем-лемків».
Чи це починає бути офіційною позицією польського уряду?… ■
