Адам Вєвюрка ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №26 2016-06-26
В рамках циклу «Спіткань з Лемківщином», організуваних Об’єднаням лемків (OЛ), 20 учнів з IV Загальноосвітнього ліцею ім. Б.І. Антонича в Лігници заз завитали на рідні землі. Учні порядкували цмінтер в неіснуючим селі Чорне, а день пізніше виступали як учасники XXVI «Лемківского кермешу» в Вільхівци.
Проєкт ОЛ порядкуваня цмінтерів на Лемківщині від пару років барз міцно єднає тоту організацію з нашом школом в Лігниці. Завдяки ньому молоди люде, які мают лемківске коріня, пізнают землю своїх предків, а які не мают таких звязків, то можут поширити своє знаня. Што правда, през остатні два роки ми не їздили на Лемківшину з тим проектом, бо бракувало пінязів. В тому році завдяки получиня того проєкту з виступами на «Лемківским кермеши» в Вільхівци він міг дійти до реалізації. І тут треба підкреслити, што завдяки праці школи, а може ліпше – музичним талантам учнів, лем 20 учнів представило виступи аж трох ансамблів. Хоц по правді тоти музични таланти є в векшости в кожним з нас, бо наш нарід від Донбаса по Карпати має в своїй кирві вельку любов до пісні і співу. През остатні роки ми порядкували цмінтері сіл Горличчини і Криниччини. Треба підкреслити, што там місцева влада і наши парохії, як є, внеска барз дбают про порядок на цмінтерях. То мило і барз крас. Думам за радом пана Еміля Гойсака: треба нам помалу іти з тим проєктом в страну Ясла, Коросна по Сянік, а може дальше, де наших люди барз мало і длятого нема там такой памяті о цмінтерях і кус о наших слідах. Але не хцу тут тима словами ображати команьчан і мокрян, яки активно діют на землі своїх предків як Бог приказав. Чом ОЛ розпочало той проєкт? Бо лем памят о могилах предків може вказати нашу вікову історію в Карпатах, в якій є так направду штоденне минуле правдиве житя наших предків, заперте там през смерт. Тото житя власне однаходиме на написах памятників, де є вічная памят, любов, сизи, але і кирилиця, яка свідчит о нашій київскій традиції.До того на деяких могилах спозерают на нас з історії фотографії люди за житя в святочним, рідше штоденним, нашим строї. То є власне наш минулий світ, з яким хцеме лучити молодих люди, штоб знали з якой землі походят.
В Чорним ми билі два другій 2 раз. Тото вимерле село внеска спит, лем овочеві дерева свідчат про його минуле житя, а природа свойом красом вказує, што вона про нього дбає. То вшитко будит в людях спокій, лем кряки по горах вказуют, де била колісі меджа, яка одділяла поля чи луки. В Чорним природа дбає, але і нищит нашу памят о тим селі. І не знаме, з єдной страни, чи маме право там на цмінері косити косом квіти, яки тулят барвами могили, але з другого боку в головах є голос наших дідів від 1947 року на заході: «Памятайте, штоб наши родинни стежки не заростали». І тимі словами виселени люде віднаходили себе, хоц часто не знали адресу родин чи краян, лем назву понімецкого села, то однак пішки, коньом, рідше автобусом чи потягом глядали себе. І ми в тим проєкті ОЛ тоту стежку для лемків з Чорного створили – викосили. Хоц внеска вони розсіяни по світі, але хцеме вірити, што чорняне по тій стежці вернут до свого села, хоц раз в році в часі «ватри», колі заз тоти страни жиют нашом мовом предків.
Медже молодіжом билі молоди лемки, але ціж наша молодіж з України і поляки о українских корінях. Для каждого того молодого чловека Лемківщина будила інши емоції. Для учнів з України наша земля природом пригадує ім Прикарпатя і Закарпатя, а наша материньска лемківска мова то для них краса етнічной мови українского народу. Для поляків то било вельке диво, што в Польші є вікови трираменни хрести, яки свідчат, што Польска ніколі не била і не є национальні і релігійні лем однакова. По порядкуваню вшитки поїхали до неіснуючого ціж села Долге. Там над потічком при ватрі молодіж і опікуне пекли кобасу, подивляючи спокій і тишу природи, якой нам так наштоден внеска бракує. На конец та прощаня в Долгим на цмінтері заспівалізме Христос Воскрес. І ту думам, што воскресний час ціж допоміг нам барже пережити тот виїзд на Лемківщину. Зрозуміти, што сила воскресіня не лем нищит смерт, але і будит памят про житя. І ми тоту памят прібували віднаходити. Завдяки праці тих молодих люди заз на цмінтерях Чорного і Долгого можна било відчути што там Христос Воскрес. Воскрес так само, як воскресав до 1947 року. По році тим заборонено Йому давати тото свідоцтво на тій землі в нашій рідній традиції. І то думам била і далі є найвекша нагорода для учасників того виїзду, котра на довго буде в іх памяті. ■
Подяка для опікунів паньства Іни і Віктора Левченків та координатора з рідних гір пана Еміля Гойсака.
