Вікторія Демченко ■ МІҐРАНТИ ■ №48, 2012-11-25

Ого! Як багато людей сьогодні на кухні! – для Лілі це було приємним здивуванням, адже зазвичай пригощанням займається вона одна – ще, може, хтось допоможе. А тут – половина дівочої аудиторії вирішила гуртом викласти солодощі й приготувати чай. Та не лише для себе – для всіх!

Приготували. Запросили до столу всіх «нових» і «старих» членів маленького згуртування українців у Варшаві, третій сезон якого врочисто відкрито першої неділі жовтня ц.р.
А починалося все давно: коли 9–10 років тому вчилися у Варшаві молоді монахи з України. Вони займалися катехизою молоді. Згодом устрій змінився, монахів стало менше – роз’їхалися служити. А нових не було. Та залишилася потреба! Потреба зустрічей, спілкування, розважання, спільної молитви не лише на літургії, душевних розмов, спільних забав: щоб згуртувати всю молодь, молодь українську, щоб спілкуватися, бути разом, у гурті вирішувати проблеми. Молодь з різних парафій… І не лише УГКЦ.
Лілія Нестеренко (та, яка так здивувалася тоді на кухні) добре розуміла цю необхідність. Разом з подругою Іриною Плитин вирішила, як то кажуть, «розгорнути» цю справу. Звернулися вони до протоігумена василіанського чину в Польщі отця Ігоря: і ось – маємо дозвіл на використання приміщення церкви для молодіжних зустрічей.
Тепер щонеділі в підвалі греко-католицької церкви Успіння Пресвятої Богородиці і священномученика Йосафата у Варшаві українська молодь збирається після вечірньої літургії (яку, до речі, організували спеціально для тих людей, котрі не мають можливості приїжджати до церкви зранку). Збираються постійно, починаючи від жовтня 2010 р. і, з перервою на літні канікули, знову переходячи до жовтня.
Варто зауважити: попри те, що зустрічі називаються молодіжними, вони відкриті для всіх людей. Охочі мають можливість прийти.

Що ж там робиться?
А багато всього! Можуть бути конкретні теми обговорення, наприклад, українські традиції, цінності сучасної молоді, теми психології, що їх проводять як священики, досвідчені психологи чи соціологи, так і студенти, ті ж учасники молодіжної спільноти. Або можуть бути просто забави, ігри, танці, спілкування, знайомства.
– Християнство – це не лише молитви і вивчення Біблії. Можна навіть сказати, що ці зустрічі стали євангелізаційними, лише у своєрідній формі, – говорить парох церкви ієромонах Петро І. Кушка.
За два сезони спільнота зросла до 30 осіб. Одні приїжджають, інші їдуть… Немає постійності, нема одноманітності. В тому й уся особливість – на молодіжних зібраннях майже нема постійних людей. Хтось прибуває до Польщі на навчання, хтось – на роботу, хтось – живе тут вже 10–12 років. Але люди приходять.
– Важливо, щоб була опіка над людьми. На ці зустрічі почали навідуватися люди, які дуже довго перебувають у Польщі. Як вони себе почувають тут, будучи українцями? Усвідомлення того, що ми – не у своїй країні; того, як сприймають нас… Тут усі можуть поділитися своїм життям, – зауважує Ірина, співорганізатор і співзасновник молодіжних зустрічей.

Виявляється, оголошення в церкві може бути достатньо для зацікавлення. А підтримувати вогник може кожний з присутніх своєю харизмою, своїм характером, гумором, простою присутністю. Ніхто нікому не телефонує з проханнями – прийдіть. Група «Молодіжні зустрічі» з’явилася в соцмережі Facebook, де є вся інформація стосовно кожної неділі.
На спільні «посиденьки» в підвалі церкви заходять не лише заробітчани, студенти чи еміґранти. Нерідко з’являються українці, які народилися і виросли в Польщі. Саме такою учасницею молодіжних зустрічей є Моніка:
– Цікаво приходити сюди. Почуваюся тут, як своя. Спілкування, яке отримую тут, дуже важливе для мене. Зрештою, я чистокровна українка. Я ходила одного разу до костелу, але там не відчувала того, що відчуваю тут. У нас весела, приємна атмосфера, єдність та згуртованість, – каже вона.
За два активні роки існування молодіжних зустрічей їхні члени встигли зробити багато справ. Почалося все з Андріївських вечорниць. Зібралися, наліпили вареників, побавилися, згідно зі звичаєм, спробували відтворити традицію. На тому не зупинилися. Наступним заходом був Святий вечір, потім Ірина всіх учила писати писанки. Дожили й до гаївок, які, до речі, були для всієї парафії і які стали чи не першою візитною карткою української молоді при парафії. Але й цього молодим людям було мало. Щоб підтримати й заохотити таку активну молодь, парох церкви о. Петро організував незабутній виїзд на озера півночі Польщі – на Мазури. Це було гармонійне поєднання духовної наснаги й активного відпочинку.
– Мені хотілося щось зробити для молодих енергійних людей. Ці зустрічі справді стали дуже цінними, адже сюди ходять навіть ті, що раніше не ходили до церкви. Буває, що вони приходять виключно на вечірні «посиденьки» української молоді, – констатує отець.

Оце лише перший рік…
З відновленням зустрічей 2011 р. відновилася й діяльність спільноти. Знову колом пішло – запусти, різдвяний Святвечір 6–7 січня, Щедрий вечір 18–19 січня, театральне дійство «Маланка», вечір, присвячений Т. Шевченкові, звісно ж писанки, так само гаївки… Усе це – ще з більшим ентузіазмом, досвідом та «розмахом».
Крім того, дивилися фільми, розмовляли, танцювали, гуртом ходили на піцу, до музею, на дискотеку…
Уявіть собі, на що здатні ці люди, якщо й надалі зможуть отак собі забавлятися?!
Ага! І ще одна суперособливість. Серед молоді є три одружені пари, в яких майже одночасно народилося троє дітей! А дві інші пари знову очікують на поповнення у своїх сім’ях.
– Мене дуже мучила одна річ, – розповідає «винуватиця» молодіжних зібрань Ліля. – У парафії є багато молоді, але всі приходять на богослужіння, а після літургії виходять, – і ніхто нікого не знає…
От тепер про нас знають усі… Запрошуємо до нашої когорти! ■

Поділитися: