Анастасія Канарська ■ КУЛЬТУРА ■ №34, 2016-08-21

З дитинства пригадую, як удома розповідали про пісенний фестиваль, який транслювало радянське телебачення, де про виконавицю польського походження з гордістю вигукували: «W jej żyłach płynie polska krew!». Для нас в Україні cусіди завжди були прикладом того, як можна гордитися, що ти – поляк. Правда, колись довелося чути від поляків, що вони хотіли би навчитися від українців виховувати дітей так, щоб ті не соромились одягати вишиванки.

Він часом одягає вишиванку. І таки не приховує, що наполовину є українцем, хоч і вважає себе поляком. Це – музикант Чеслав Мозіль. Його мати була з Польщі, батько – українець зі Львова. Про Мозіля в Україні знають мало, та й виступав він тут всього тричі, у межах невеличкого туру західними реґіонами. Європейський чемпіонат з футболу 2012 р. привів його на малу батьківщину – у місто, звідки походить його батько. Тоді відчувалася його непідробна, майже дитяча, цікавість до України. Невідомий аудиторії Ч. Мозіль підкупив тоді своєю безпосередністю і вмінням тримати увагу публіки тонким почуттям гумору. Він розповідав про свою родину зі Львова, про пісні на слова Чеслава Мілоша, поезією якого захоплювалась його мама-полоністка, про «фанеру», якою зловживають сучасні зірки…
Дуже тепло відгукувався про наше місто й країну як про місце, з яким у нього є внутрішній зв’язок. Після того він ще виступив на фестивалі в Уричі (село на Львівщині) та в Тернополі. Ті, хто в Україні відкрив для себе цю цікаву творчу особистість, далі слідкували за його творчістю. Вірилось, що він повернеться знову і почне вивчати українську мову, якої, на жаль, батько його не навчив. Проте в Україну він уже не приїхав.

У березні ц.р. я бачила його на концерті в Перемишлі. Потім ми домовлялися про інтерв’ю, але весь час були якісь перешкоди. В Перемишлі він став уже не таким доступним, більш був зірковим.
Складалося враження, що він якийсь утомлений. Незважаючи на можливості імпровізації, працював, однак, за чітко відпрацьованим планом.
Можливо, справді не так легко бути Чеславом. А саме своєрідним переказом книжки з такою назвою («Nie tak
łatwo być Czesławem»), яка побачила світ наприкінці минулого року, став цей концерт. Монолог дитини з утомленими очима чи молодого старця з дитячим поглядом. Тому тим, хто вже встиг прочитати книжку, було часом нудно і майже нічого не зачіпало. Ні слова про Львів за 90 кілометрів від нього. Тільки потім він написав на своїй сторінці у Фейсбуку, що не знає, чому раніше ніколи не виступав у Перемишлі, а він так близько Львова.
У його жилах тече українська кров. Можливо, колись він ще захоче сказати щось своїй майбутній дитині українською мовою. ■

Поділитися: