Григорій Купріянович, член Спільної комісії уряду і національних та етнічних меншин ■ ПОГЛЯДИ ■ №41, 2015-10-11
З перспективи Спільної комісі ї… (12)
Коли 22 вересня я їхав до Варшави на ювілейне засідання Спільної комісії уряду і національних та етнічних меншин з нагоди 10-річчя цього органу, думав тоді, що присвячену цій події статтю почну словами: «LII засідання Спільної комісії було відмінним від усіх інших засідань за всю її десятирічну історію. Було так не лише тому, що стало воно нагодою для вшанування 10-річчя існування цього державного органу, який зараз є найважливішою представницькою структурою нацменшин у Польщі. Винятковий характер надало події те, що вперше в історії у засіданні комісії, яка є рекомендацiйно-дорадчим oрганом прем’єр-міністра Польщі, взяла участь саме голова уряду польської держави – прем’єр-міністр Ева Копач». Проте декілька годин пізніше виявилося, що ці слова не описують того, що насправді відбулося цього дня…
Ідея врочистого засідання
Значення й особливість Спільної комісії уряду і нацменшин (СКУНЕМ) полягає в тому, що вона є місцем розмови між представниками держави Польщі та нацменшин про ситуацію і проблеми меншин у цій державі. Оскільки існування Спільної комісії дуже важливе для суб’єктності меншин, водночас польська держава нерідко вказує на міжнародних форумах, як доказ доброї політики по відношенню до меншин, природним було сприйняття 10-річчя такого органу як події, важливої і для меншин, і для урядової сторони. Саме тому ще в березні ц.р. я запропонував, щоб надати врочистий характер засіданню Спільної комісії у вересні 2015 р., коли виповнятиметься рівно 10 років від призначення перших її членів та її першого засідання.
Ідея такого врочистого засідання була представлена як офіційна пропозиція меншинної сторони і прийнята на засіданні СКУНЕМ. Термін ювілейного засідання встановлено на 15 вересня 2015 р. Представники меншин висловили сподівання, що гарним жестом було б, якби в засіданні Спільної комісії взяла участь прем’єр-міністр Польщі, адже формально комісія є рекомендацiйно-дорадчим oрганом голови уряду. Це тим більше важливо, що, на жаль, за 10 років її існування жоден з дотеперішніх прем’єр-міністрів ніколи не брав участі в засіданні комісії, а навіть не зустрівся з її членами. Запропоновано також, щоби до участі в урочистому засіданні запросити всіх колишніх членів комісії. Водночас була пропозиція, щоб при тій нагоді державними орденами і відзначеннями нагородити людей, які в минулому працювали в комісії, адже в демократичній державі праця для збереження ідентичності меншини є працею на благо держави.
Підготовка ювілею
Великим було здивування представників меншин, коли на червневому засіданні Спільної комісії виявилося, що підготовка урочистого засідання є на дуже ранньому етапі. З мого боку пролунали навіть тоді слова: якщо урядова сторона не бачить потреби такого урочистого засідання, то, може, краще відмовитися від нього, адже не йдеться про те, щоб виконати примху меншин…
Урядова сторона заявила тоді, що бачить потребу урочистого засідання, і воно відбудеться. Протягом наступних місяців здавалося, що все йде нормальним чином. Підтвердженням цього стало запрошення на врочисте засідання 15 вересня в приміщеннях канцелярії прем’єр-міністра, яке було надіслане на початку вересня сьогоднішнім і колишнім членам комісії. Була також інформація, що в засіданні братиме участь голова уряду та міністр, який відповідає за меншини. Передбачалося й нагородження представників меншин державними відзначеннями.
За кілька днів перед терміном урочистого засідання несподівано прийшла інформація, що перенесено його на 22 вересня. Причиною цього стало рішення, щоб 15 вересня, тобто у запланований термін урочистого засідання комісії, уряд провів виїзне засідання в Білостоці. Нова ситуація викликала не лише здивування, але й обурення представників меншин у Спільній комісії, тим більше, що міняючи термін засідання, спочатку навіть не дотримано положень реґламенту Спільної комісії. Таке рішення уряду сприйнято, як несерйозне трактування урядовою стороною ювілею, що мав відзначатися на найвищому рівні, адже не прийнято, щоб планований на півроку раніше захід переносити напередодні на інший термін. Був тут і практичний вимір: представники меншин поєднують членство у комісії з професійною діяльністю, отож і не завжди можуть з дня на день дістати відпустку.
Мовчазне ювілейне засідання
Незважаючи на обставини, 22 вересня представники меншин у Спільній комісії досить численно (набагато численніше, ніж представники уряду) прибули до канцелярії голови Ради Міністрів на ювілейне засідання СКУНЕМ, адже незручно проіґнорувати прем’єр-міністра, рекомендацiйно-дорадчим oрганом якого є Спільна комісія…
Після відкриття засідання виявилася наступна несподіванка… Співголова Спільної комісії з боку уряду Станіслав Гусковський поінформував, що прем’єр-міністр Еви Копач немає і невідомо, чи зможе з’явитися на засідання свого рекомендацiйно-дорадчого oргану, оскільки саме триває засідання уряду в іншій частині цього ж будинку. Як можна було сподіватися, прем’єр-міністр так і не з’явилася на засіданні СКУНЕМ.
Фактично 52-е ювілейне засідання Спільної комісії обмежилося до вручення державних відзначень шістьом представникам меншин та листків з подякою за підписом міністра Анджея Галіцького всім присутнім членам Спільної комісії. Співголова комісії з боку меншин Рафал Бартек, який мав спеціально підготовлену промову, скеровану до прем’єр-міністра, доречно вирішив, що в тій ситуації недоцільно її виголошувати. Хоч у другій частині засідання був передбачений пункт «Виступи членів СКУНЕМ», проте відповіддю присутніх членів комісії на запрошення співголови Спільної комісії з боку уряду С. Гусковського до виступів було мовчання. Ніхто з присутніх не взяв слова…
* * *
Можна зрозуміти, що під час підготовки кожної події бувають різні ситуації. Проте нагромадження проявів іґнорування меншин (комісії в цілому також) під час підготовки ювілею державного органу, який є найважливішим місцем представництва меншин у Польщі, яким польська держава пишається на міжнародних форумах, важко не сприймати, як символічного. Трудно підозрювати, що це було свідоме іґнорування меншин, радше збіг обставин, які, однак, відкрили всім не дуже серйозне ставлення з боку найвищих представників уряду до меншин, їх представників у СКУНЕМ та самого рекомендацiйно-дорадчого органу прем’єр-міністра Польщі. ■
