Богдан Гук ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №2, 2017-01-08
Здавна маємо справу ні то з традицією, ні то законом, що у священиків нема матерів і жінок. Офіційні церковні шематизми – не цілком за їхнім бажанням – представляють «єґомосців», як чисту духовну субстанцію без сімей та родоводу. На щастя, життєва практика від віків не згідна з шематизмами…
У Перемишлі Артур Мельник якраз складає такий інший шематизм. Від кількох років він – за освітою український філолог, працює як перекладач – досліджує родоводи і сім’ї священства Перемиської єпархії. Дороговказом можуть стати збережені до наших днів могили. Ми 2016 р. поїхали на цвинтар до Бортного на Лемківщині. Раптом Артур невимовно зрадів…
– Знаєш, кого я знайшов?! – спитав, ведучи мене під хрест більш-менш посередині кладовища, трохи вліво від дороги. – Тут похована жінка з родини Пелешів, а це значить, що владика Юліян Пелеш може бути її сином…
Ішлося про Іванну, про яку напис на нагробку говорить: «Тутъ спочивае Іоанна зъ Щавинскихъ Пелешь жена учителя народной школы *1820 въ Регетовѣ † 30 червня 1884 Вѣчная память». Запис зроблено цілком на шляхетський манер: зі збереженням родового прізвища. Таких на бортнянському цвинтарі небагато, певно, лиш цей один. Каменяр (що цікаво, не з Бортного, бо стиль інший) глибоко прорив літери в камені – вони донині гарно прочитуються. Напис без найменшої помилки, наче хтось грамотний – сам владика? – стояв над каменярем і доглядав, як він риє кожну літеру…
Артур дістав мобільний телефон. Зайшов на інтернет-сторінку Державного архіву в Перемишлі. Швидко виписав кілька дат і прізвищ. Потім ще кілька. І ще.
– Іванні йшов 24 рік, як 3 січня 1843 р. народила сина Юліяна. У ті часи жінки часто виходили заміж дуже молодими, отже, можна припустити, що це була в неї не перша дитина… До речі, вона народила Юліяна не в Бортному, а у Смереківці, не так далеко від місця, де ми тепер. Ось запис про це у смереківській книзі хрещень. А наступного року вони – Іванна зі своїм чоловіком (дяком і вчителем) Григорієм Пелешем – перейшли жити в Бортне. Я це кажу на основі іншого запису, бо 11 жовтня 1844 р. вже бортнянський парох у парафіяльну книгу хрещень вписав наступного сина Пелешів – Антонія.
Я дивився не в мобілку, тільки на камінь. У написі на надгробнику біля «1820», а це рік народження Іванни, але немає місяця ні дня. Коли ставили їй посмертний пам’ятник, хтось, можливо, що парох Володимир Хиляк, не мав даних з метричних книг Реґетова, де народилася Іванна. Не сів же він і не витягнув телефона, як Мельник улітку 2016 р., який на моє питання, наче говорячи з Іванною або її батьком, розповідав:
– У метричній книзі запис про її народження датований на 25 березня 1821 р. Хрестив її в Реґетові парох зі Смереківця – о. Андрій Ґладишовський. Її батьками були Маріянна і Теодосій Щавинські, причому останній був парохом у Реґетові. У цього подружжя раніше в Реґетові не народилася інша дочка, тому гадаю, що напис на нагробку має хибну дату, таке бувало.
Ким була Іванна? Попадянкою? Священики були закритою групою, рідко дозволяли дітям, які не походили зі священичого роду, вінчатися з власними…
Ясно, вона була дочкою Маріянни, дитини єґомосця Івана Вендзиловича, на цю пору пароха в Незнаєвій. Ма-ріянин чоловік, єґомосць Теодосій Щавинський, був парохом Реґетова, щонайменше від 1819 р., бо попереднього року бачимо там Івана Чирнянського. І от 25 березня 1821 р. народилася у Щавинських наша Іванна.
Розмова відбулася біля її могили. Померла, маючи 64 роки. Так свідчить запис руки єґомосця Степана Хиляка, пароха Мацини і бицького декана, зроблений у бортнянській книзі померлих, хоч, і це також цікава справа, парохом був тоді Володимир Хиляк. Єґомосць Степан похоронив її на четвертий день від кончини, 3 липня 1884 р. Її синові, тоді архидияконові Львівської митрополичої капітули, було якраз 39 років. Рік пізніше він стане станіславівським єпископом, а потім перемиським, яким буде до 1896 р., коли помре.
З Бортного ми верталися до Перемишля. На основі Артурової розповіді я малював на папірці мапу суспільної мобільності священства на невеликій території Смереківця, Реґетова, Бортного. Мені цікавіше було суспільно-економічне, а не генеалогічне мислення про немалу групу пов’язаних зі священством інших людей, як-от дяків та вчителів. Однак справа спиралася таки на два чинники: родовід і гроші. Докладніше йшлося ось про що: як у рамках одного укладу взаємозв’язків забезпечити проживання його членам.
У глибину родоводу і кружляння червінців
Цікавість зробила своє. Я навідався до Артура з дальшими таки генеалогічними питаннями. Він поскаржився, що поки що не вдалося виявити запису про вінчання Пелешів. Юліянових батьків.
– Його дід, Лука Пелеш, був солтисом у Липній, – говорив далі Артур. – В одному записі я прочитав про нього, і не лише про нього, таке: «scultetorum in Lipna», а «scultetorum» – це множина від «scultetus», тобто «солтис» або «війт». Ішлося про подружжя, пару людей, дослівно «Луку і Єву, солтисів у Липній». Рідка справа, що хоч непрямо, то ця множина в записі може свідчити про важливу позицію жінки в подружжі Пелешів. У ті часи це були неабиякі люди, місцева «аристократія», бо хоч не священицький рід, то все-таки економічний партнер для дітей священиків. Ще цікаво, парохом Липної був під кінець XVIII ст. Василь Доросевич, а Доросевич – це дівоче прізвище матері Григорія Пелеша, Юліянового батька.
Нарешті щось про другого діда…
– Не поспішай, бо я знайшов лиш один-єдиний запис про народження Григорія Пелеша: це 1815 р. Не маю певності, що це батько нашого владики Юліяна. Усе в книгах нібито збігається, та є одне «але». Згідно з церковними книгами, матір’ю цього Григорія Пелеша не була Єва з Доросевичів, а Єва Васейко. На мою думку, чоловік Єви Васейко – Лука Пелеш – принаймні раз став удівцем. Питанням залишиться те, чи це наш Лука, бо міг бути й інший, інакше кажучи: не знати, від якої матері пішов Григорій, батько владики Юліяна. А, може, це помилка в книгах?.. ■
