Микола Піпка ■ ПОДІЇ ■ №7, 2016-02-14
Анастасія, Ліза і Марина з 1 вересня 2015 року почали навчання в перемиській «шашкевичівці». Дівчата приїхали з Центральної України. У класі вони не одні. З України прибуло ще 12 інших осіб. Один з учнів походить з Донбасу. Разом група нараховує 25 учнів – це один з найбільших класів у школі.
Микола Піпка: Звідки взялася ідея навчатись у Польщі?
Ліза Любонько: Спочатку це була думка наших батьків. Вони запропонували нам виїзд у Польщу, а ми захотіли тут навчатися. Чому? По-перше, Польща належить до Європейського Союзу; по-друге, ми переконані, що тут вищий рівень навчання, більше можливостей, якщо мова йде про вищу освіту і працю. Крім цього, тут безпечно. Війна в Україні – це дуже велика небезпека…
Анастасія Гоцька: Польща в очах українців є дуже хорошою країною. Це також слов’янський народ. Польські міста дуже схожі на Львів.
Ви чому вибрали Перемишль?
Марина Хоменко: У мене є друзі, які навчаються тут уже другий рік. Крім того, про українські школи ми чули в радіо, а також від вчителів польської мови в мовних школах. Тут є українці та українська школа на дуже високому рівні. Це прикордонне місто, а тому нам краще і ближче буде їздити до батьків в Україну. Після кількамісячного перебування в місті ми помітили, що тут люди менш комунікативні, ніж в Україні. Мало хто має час спілкуватися. Важче також тут знаходити друзів. Звичайно, більшість людей нормально і приємно поводиться, коли з нами розмовляє. Але бувають поодинокі випадки, коли хтось кине поганими словами. На щастя, це дуже рідко трапляється.
Як згадуєте перші дні у «шашкевичівці»?
А.Г.: Просто шок! Дуже нам сподобалося. Всі були одягнені у вишиванки, а після першого уроку показували нам Перемишль. Доброзичливі вчителі зразу почали з нами додаткові уроки польської мови.
Л.Л.: Українці, в тому числі учні в Польщі, дуже освічені. Вони знають про нашу культуру та історію нічим не гірше, ніж люди, наприклад, з Центральної України.
Але, певно, часто чуєте, як перемишляни в нашій школі спілкуються польською мовою. На вашу думку, чому це так?
А.Г.: Це для нас зрозуміло. Вони тут народилися, ця мова для них зручніша. Місцеві, у більшості, провели тут усе своє життя.
Л.Л.: Тому називаємо їх поляками.
І навпаки. Часто у школі можна почути російську мову від учнів з України. Чи не дивує вас, коли вчителі та учні звертають на це увагу?
Л.Л.: Київ та Східна Україна розмовляє російською мовою. Нам дійсно зручніше говорити мовою, якою ми раніше спілкувалися зі своїми друзями.
М.Х.: Бачу, що у нас слаба інтеґрація з місцевими українцями, ми більше часу проводимо зі своїми друзями з України.
Повний зміст статті: 14 березня 2016
Чи відчуваєте різницю між навчанням у Польщі та в Україні?
М.Х.: Мені здається, що тут більш індивідуальний підхід до кожного учня. Методи проведення уроків дуже цікаві.
Л.Л.: Ти, певно, сам мав нагоду чути, що хабарництво в Україні стосується теж освіти. Напевно цього нема, якщо говорити про основні школи, але в університетах, на жаль, такі ситуації є. Я сама чула історію, в якій професор навмисне знизив оцінку, щоб змусити заплатити хабар.
Чи після Євромайдану щось у цьому плані помінялося?
М.Х.: Значно більше контролюють. Помінялася теж система і програма навчання. Я не мала змоги побачити тих змін, тому що вони дуже свіжі.
Л.Л.: Знаємо, що реформи вимагають радикальних змін, наслідком чого, наприклад, є підвищення ціни газу. Але наші родини готові на такі радикальні зміни. Може, після реформ угору підуть зарплати і пенсії, та щоб бути готовим на такі зміни, треба почати від себе. Українці мусять змінити своє мислення на більш «європейське».
Що плануєте робити після завершення навчання у школі в Перемишлі?
Л.Л.: Наш напрямок – це Польща. Ми хочемо також закінчити тут університет, здобути вищу освіту. Хочемо тут здобути практичні знання. Тепер у всіх професіях є велика конкуренція, тому ми розуміємо, що працю матимуть тількі ті найкращі і найбільш освічені люди. Польща є для нас дуже добрим прикладом. Тут справжня демократія, чистота на вулицях, порядок тощо.
Я після закінчення навчання хочу повернутися в Україну зі здобутими тут знаннями і допомогти Україні піднятися до європейських стандартів.
Дякую за розмову. ■
