Ми насамперед подаємо ретельну інформацію про Україну

Анна ВінницькаРОЗМОВА№8, 2017-02-19

Розмова з Іваном СИРНИКОМ, головою Щецинського відділу ОУП, співведучим радіопрограми «Посиденьки», тобто українських розмов у Польському радіо «Щецин»

Анна Вінницька: Починаючи від 2010 року, ти як волонтер допомагаєш видавати українську передачу в радіо «Щецин», яка відтоді дещо поміняла свій характер та отримала назву «Посиденьки». Нагадаю, що українські передачі в радіо Щецин транслюються з 1959 року. Що тоді помінялося в передачі?

Іван Сирник

Іван Сирник: Моя співпраця зі щецинським радіо почалася ще раніше. Можна сказати, що я вже близько 10 років допомагаю готувати українські передачі. Однак тоді, коли я вперше разом з Малґожатою Морачевською та Малґожатою Фримус, журналістками щецинського радіо, брав участь у підготовці української передачі, ми вирішили, що передача дещо змінить свій дотеперішній характер, тому й надали їй нову назву. Від першого випуску «Посиденьок» маємо також свій джінґель, який написав для нас музикант з Криму (артист мусив тікати з півострова, а притулок знайшов у Кракові). Ми довго задумувалися над формулою передачі, тобто які подавати інформації. Були пропозиції різних тем: реґіональні, театр, кіно, а навіть кухня, однак вирішили «робити таке радіо», яке б ми самі хотіли слухати. Я хотів би почути в радіо про те, що відбувається в Україні, тому сьогодні ми насамперед подаємо ретельну інформацію про Україну. Крім того, я хотів би знати, що відбувається в нашому реґіоні, тому ми про це теж розповідаємо. Хотілось би почути в польському радіо добру українську пісню, і таку передаємо.
Наша програма складається з двох основних блоків – України та реґіону, а все прикрашає музика. Нашу передачу слухають і в Польщі, і в Україні. Зрозуміло, головний наш слухач є тут, але до нас надходить багато відгуків і запитань з України. Буває, що громадяни України щойно від нас довідуються, наприклад, про якийсь гурт, про який ми розповіли у своїй передачі. Крім того, у «Посиденьках» ми дуже часто є в контакті з українськими журналістами, а також зв’язуємося з лінією фронту чи волонтерами на сході України, бо ж маємо близькі контакти завдяки нашій благодійній діяльності в Україні. Тут у пригоді стають особисті зв’язки, яких за час війни з’явилося в мене справді багато. У Щецині також підготовлюємо Дні української культури, тож тісно співпрацюємо з Україною на культурній ниві, тому й ці знайомства використовуємо при підготовці передачі.

Підготовка передач нестандартна, оскільки її готує журналістка, яка не володіє українською мовою, але є штатним працівником радіо, і ти, як волонтер.
Справді, зараз над програмою працює Малґожата Фримус, польська журналістка, яка не говорить українською мовою, і я. Нам допомагають волонтери – студенти з України, які навчаються тепер у Щецині. Тому наша передача – двомовна. Можна сказати, що більша частина йде українською мовою, а менша – польською. Однак інколи ми передачу випускали виключно польською мовою, бо хотіли, щоб інформації дійшли до якнайширшого кола польських слухачів. Були це передачі про події на київському Майдані та війну в Україні. У передачі подаємо також вісті про Україну. І вони виключно українською мовою.

Щецинська передача, порівнюючи з кошалінською, відносно довга, бо триває годину (кошалінська всього 15 хв.), і вам удалося добитись постійної пори трансляції передачі, бо досі бувало по-різному.
Тепер «Посиденьки» транслюються кожної неділі від 22.05 до 23.00. На жаль, пора трансляції дещо пізня (особливо зимою), старші люди о цій порі вже відпочивають, а не таємниця, що передачу слухають насамперед літні люди. Це чи не основна наша проблема, однак зараз і так далеко краще, ніж було раніше. Ще до появи «Посиденьок» траплялося, що передачі транслювалися невідомо коли. Бувало, що протягом місяця не було жодної передачі, а потім несподівано мені телефонували і просили прийти до радіо, щоб «наживо» взяти участь у передачі. Не до сприйняття, однак, була ситуація, коли, скажімо, для розрахунку часу, відведеного для національних меншин, даного року бракувало дві години української передачі, і тоді керівництво радіо одного дня віддавало час українцям від 22.00 до 24.00. Це було просто страшно, оскільки передача готувалася швидко, насправді ж ніхто до неї не був готовий. А коли передача не транслюється циклічно, слухач відвикає від неї і просто її не слухає. Тому чи не найбільшим успіхом нинішньої ситуації є те, що вдалося нам добитись постійної пори трансмісії «Посиденьок», хоч ця пора нас не задовольняє.

Ти працюєш як журналіст виключно при підготовці «Посиденьок», а до цього не займався журналістикою. чи твоя, жартома кажучи, «непрофесійність» не заважає бути професійним журналістом?
Справді, коли згадую свій початок, то пам’ятаю, як тряслися мені руки, ніби я стояв на глибокому морозі, а, маючи свідомість того, що передачі транслюються «наживо», мій голос тремтів. Дивлячись з перспективи 10 років, праця при підготовці передачі дала мені дуже багато. Насамперед прийшла впевненість у веденні розмови, оскільки до «Посиденьок» запрошуємо різних співрозмовників, з якими ведемо розмови на різні теми. Крім того, дуже часто наші передачі йдуть наживо – так було під час подій на київському Майдані на зламі років 2013 і 2014 та у момент найбільш критичних подій під час війни на сході України, тому підготовка передач для мене була справді великим викликом, який удалося подолати. Моя участь у «Посиденьках» мала бути короткотривалою, доки не вдасться знайти людину, яка займатиметься цим постійно, однак виявилося, що такої особи просто немає. На жаль, радіо не хоче виділити додаткових коштів на оплачування людини, яка займалась би передачею як позаштатний співробітник, а безкоштовно ніхто не хоче тим займатися. Тому моя пригода з радіо вже триває майже 10 років. Здається, волонтерство маю вже у крові. Важливо, що українська громада через мою особу може вирішувати, що буде транслюватися в передачі – це велика вартість «Посиденьок».

Чи керівництво радіо розуміє, що передача для меншин – це додана вартість, а не баласт, оскільки завдяки таким передачам збільшується кількість слухачів…

Нещодавно змінився головний редактор Польського радіо «Щецин». Наразі важко мені сказати, як буде далі – ми напередодні зустрічі, під час якої будемо розмовляти про наші передачі. На жаль, досі не завжди ми зустрічалися зі зрозумінням і, загально кажучи, програвали з т.зв. «інтересом» радіо. Нас не сприймали як партнерів, не було розуміння того, що передачу слухають також поляки, які цікавляться українськими справами, отже це додатковий слухач для радіо. Тому насамперед хотілося б, щоби передача транслювалася раніше і щоб улітку не змінювали години трансляції на ще пізнішу пору, або взагалі знімали передачу, бо й таке буває під час канікул. Адже кожна зміна відбирає нам слухачів, бо ті, хто не почує передачі о звичній порі, думають, що вона вже не є трансльована. Потім важко наново заохотити таку людину слухати передачу.

З якими найбільшими проблемами зустрічаєтесь при підготовці «Посиденьок»?
Оскільки передача, як правило, підготовляється раніше, то чи не найбільші проблеми маємо з інформаціями з України, тим більш, якщо брати до уваги нинішню ситуацію в Україні. Натомість для мене найбільшою проблемою є обмеження мого приватного часу, бо ж кожної неділі я мушу відвести час для передачі. Тому я не можу, скажімо, поїхати в неділю кудись з родиною, а якщо таке доводиться, то мушу раніше підготовити українську частину передачі. Не вкриваю, що після 10 років я вже втомлений як самою роботою при підготовці передачі, так і відповідальністю, яка тяжіє на мені за слово і музику. Тому сподіваюся, що під час зустрічі з керівництвом радіо нарешті вдасться вирішити це питання.
Ніяких проблем, на щастя, не маємо з волонтерами з України, які, зокрема, читають інформації, оскільки студентам залежить на тому, щоб мати досвід праці у радіо.

Часом від керівництва радіо можна почути, що не треба зациклюватися на передачах для меншин, а потрібно виходити до поляків. На твою думку, яка найбільша користь від цих передач?

Неоціненною є вартість від спілкування зі слухачами рідною мовою, тому українськомовні передачі мусять транслюватися, бо наш слухач цього потребує. Зрозуміло, що було б добре, якби побіч українськомовних передач також підготовлялися передачі про українську громаду та Україну польською мовою, бо тоді слухачами цих же передач були б так само поляки. Однак польськомовні програми не можуть підмінити українськомовних, а повинні бути побіч, як доповнення. На мою думку, великим успіхом «Посиденьок» є підготовка 2014 року циклу 47 передач про життя і творчість нашого генія Тараса Шевченка з нагоди 200-ліття від його народження (Т. Шевченко помер саме у віці 47 років – ред.) Одна передача про Тараса Шевченка тривала 10 хвилин і розповідала про один рік життя поета. Таких передач не могли б ми підготувати поза нашою передачею, оскільки керівництво радіо не пішло б на це. Тому заохочую наші школи та пункти навчання української мови скористатися цими передачами, адже це готові уроки. Передачі тим більш цінні, що ми намагалися подати зовсім нові інформації, які вчителі не знайдуть у підручниках. Так ми відзначали ювілей Тараса Шевченка. Всі наші передачі можна прослухати. Вони зберігаються архівізовані на сайті Польського радіо «Щецин», то ж заохочую слухати «Посиденьки»! ■

Поділитися:

Категорії : Розмова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*