Ми живемо не лише для себе

Степан МігусГРОМАДА№13, 2015-03-29

Коли юна Данута Куницька (дівоче прізвище – Крилик) готувалася випорхнути з вармінського дому на Лідзбарщині в доросле самостійне життя, батько завжди говорив: «Будь доброю для людей, доню. Але будь і твердою, щоб погані люди тебе не скривдили. Тоді досягнеш мети. Йди своєю дорогою, але з Богом у серці. Пам’ятай, що без Бога ні до порога». Ці батьківські слова постійно звучать у душі сьогоднішньої матері двох дорослих синів – Петра Бачинського та Ігоря Куницького, яким передала вона слова їхнього діда.

Данута Куницька. Фото Богдана Тхіра
Данута Куницька. Фото Богдана Тхіра

Данута Куницька 32 роки свого життя віддала лікуванню хворих і медицині. Спочатку була школа медсестер, потім спеціалізоване навчання, тяжка праця, аж до керування Воєвідською реабілітаційною лікарнею в Ґурові-Ілавецькому.
З перспективи 32 років праці в установах охорони здоров’я Д. Куницька бачить, як далеко вперед пішла медична техніка, яка набагато результативніше допомагає лікувати хворого, зменшувати біль, ставити на ноги чи просто опікуватися ним. Але найважливіше, як вважає Д. Куницька, це відношення до пацієнта. Пацієнти Надія Черепаняк, Станіслав Садовський і Богдан Гбур в один голос підтверджують, що керівництво ґурово-ілавецької лікарні слідкує за тим, щоб їх персонал з теплом та увагою ставився до пацієнтів. Зрештою, доводилося бачити, як до пацієнтів ставиться сама пані директор. Вона ніколи не пройде повз них байдуже: з одними привітається, з іншими поговорить, ще інших пригорне, додаючи слова розради. Якщо серед хворих трапляються українці, обов’язково перекинеться з ними кількома словами рідною мовою. І це нікого не дивує в цьому закладі.
Д. Куницька – досвідчений та успішний менеджер. З реабілітаційної лікарні вона зуміла зробити реґіональний медичний реабілітаційний центр, який здобув славу не лише в Польщі, але й поза її кордонами. Не дивує, що в конкурсі на посаду директора цієї лікарні не хочуть брати участі інші кандидати, оскільки треба було б змагатися з дотеперішнім директором.
– Я в цій лікарні працюю директором і менеджером уже дванадцять років, – говорить Д. Куницька. – Це була непогана лікарня, але треба було змінити і розбудувати її інфраструктуру, провести вишкіл усього персоналу. Лікарів довелося шукати по всій Польщі, а це не було простою справою, тому що Ґурово-Ілавецьке – це неподалік від російського кордону мале містечко Вармінсько-Мазурського воєвідства.

Однак підібрати лікарський персонал усе-таки вдалося. Сприяли цьому і хороші умови праці, і немалі помешкання. Звичайно, для покращення роботи лікарні потрібні були гроші. Довелося писати європейські проекти, брати участь у конкурсах і перемагати.
Це все вдалося напрочуд успішно. Посипалися заслужені нагороди. Є багато європейських сертифікатів.
– Найважливішим є людський фактор, – вважає директорка. – Треба знайти людину, яка б відповідала своїй посаді, яка захоче працювати на користь пацієнта. Я дуже радію, що мені вдалося скомплектувати дуже добрий 70-особовий колектив. Ми маємо високопрофесійних спеціалістів: лікарів, реабілітантів і масажистів, а також весь персонал, починаючи від адміністрації, кінчаючи кухарями і прибиральницями.
Ґурово-ілавецька лікарня здобула найвищу оцінку Міністерства здоров’я Польщі у сфері медичної акредитації. Це дає установі право проводити вишколи лікарів і маґістрів фізіотерапії. Отже, праці для директора і менеджера в одній особі – непочатий край. Але Д. Куницька – непосидюща. Їй же належить ініціатива створення дому денного перебування пацієнтів, центру «Барка», в якому протягом робочого дня під фаховою опікою перебуває 70–80 підопічних, що не можуть самостійно функціонувати. Вона також є ініціатором створення соціального Дому денного перебування у Щепкові-Боровому у ґміні Яновець-Косцельний…
– Я часто бачила хворих несамостійних людей, що були після дорожніх аварій, або з психофізичними вадами, які не знали, що з собою зробити. Довелося створити неурядове Товариство допомоги людям з різного роду інвалідністю. До цього привело бажання дати цим людям хоч трохи радості, а й можливість проявити свої приховані таланти. Якщо хочемо заслужити благородне звання Людини, мусимо присвятити себе іншим, бо ми живемо не лише для себе, – пояснює директорка.
Д. Куницька на цьому не зупиняється. Вона вже планує відкрити на території Ґурово-Ілавецької ґміни ще один осередок для людей з інвалідністю. Щораз голосніше говорить і про створення на Ґуровщині санаторію, бо ж ця земля має великі засоби лікувальних грязьових (пол. – borowinowych) вод. Спостерігаючи за ініціативністю цієї непересічної жінки, можна сподіватися, що вона і на цьому не зупиниться. ■

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*