■ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА В ПОЛЬЩІ ■ 2011-05-02
Чорнобильські роковини
Знову квітень –
чорні роковини,
коли плакали дерева на землі,
коли плакали лелеки, журавлі
і просили захисту в людини.
Обламались у птахів крилята
пересохли губи у струмків й річок…
Як багато вже на цвинтарі свічок
й не одна у самотині хата…
Мало сліз
закінчилися сльози
у Чорнобиля –
довічний чорний біль
пам’ять сипле людям
на їх рани сіль
і без сліз ридають верболози…
На Великдень знову воскресає
наш Ісус –
Спаситель наш
і ця земля
хай надією воскресне –
молюсь я –
іншої землі у нас немає…
Біль Чорнобиля
Прочорнобили нашу землю
прочорнобили наше небо…
І куди нам тепер
куди?..
Невичерпний ручай біди…
Але ж дітям так жити треба
треба чистого неба дітям
треба чистого хліба дітям
треба чистої їм води…
Ой, страшний цей кінець біди
і нема вороття нам звідти.
Зачорнобили нашу волю
зачорнобили нашу долю –
де ви, прокляті вороги?
Наші знищили береги
й не відчули людського болю…
Зона
На чорнобильськії дзвони
проміняли нашу пісню
Київ – на смертельну зону.
Проміняли все.
Залізно.
Збили все навхрест дошками
і тепер (вони живучі)
ходять ці хрести за нами,
сльози сиплячи пекучі…
Але ж людям треба жити
чути пісню,
а не дзвони,
то ж куди нам «заблудити»,
щоб навік втекти від зони?..
№19, 2016-05-08
_________________
Тобі, Україно!
Не пропадь,
синьоока моя Україно –
роздирають тебе на шматки вороги
як колись рвали землі твої й береги,
а тепер –
плюють в душу твою солов`їну.
Твої діти по світу цілім розбрелися
і ніхто їх не кличе вертатись назад
скільки вже пропливло
Незалежності дат
хай поможе нам Бог,
щоб ми всі обнялися.
Неосяжні простори
і землі родючі
аж до болю в душі
кожен клаптик – як дім
тільки б єдності,
миру і щастя у нім,
про що мріяв наш Геній,
спочивши на кручі.
Нас чекає велике терпіння і праця –
незалежність здобути –
не лише слова…
Яка буде для нас Україна нова
і ким будемо ми серед націй?
Ти одна,
синьока моя Україно
тут дитинство,
і юність,
і нинішні дні…
заспіваєм тобі урочисті пісні
і ніколи не впадьмо в біді на коліна.
_________________
Не нарікаймо на часи,
що ніби-то такі настали,
що вже боротися немає сил,
що вже знеструмлена напруга жил
й що ми ідеї всі свої
за «припічком» приспали.
Нехай гармати відпочинуть у музеях –
гарматна ера в історію пішла
(вона в новітній відлік часу
з метою боротьби прийшла
воскреснути в ідеях).
А ми, освічені не «купленим» дипломом,
не можем мружити очей
на суму величі
фальшивості речей,
на інформацію з екрана і статей –
немовби носії гнилої втоми.
Я не Шевченко
І не Костенко Ліна,
а наймізерніший,
але дозрілий елемент
від граду фальші і брехні
не заховаюсь під брезент –
«вони» чекають на момент,
щоб підігнулися мої коліна.
Коліна, може, і слабкі,
та бути ковалем
гартованого слова
мені так хочеться у слові.
Плекаймо правду у промовах
й відкоригуємо слова «липкі»,
щоб були духом ми
на всі чотири сторони
цупкі!
_________________
Отак живу –
як вітер похильне
він завше поряд –
то подме у спину,
а то в лице шмагає він мене,
мов причащає за провини.
Отак живу –
без тебе і з тобою
у часі траєкторії шляхів
несу вантаж прожитий за собою
і споконвічних слухаю вітрів.
Отак живу –
чи правильно чи ні –
судити, мабуть, не мені
судити будуть вищі сили,
коли вже будем там,
за схилом.
_________________
ПАМ`ЯТІ ОСТАПА ЛАПСЬКОГО
Загойдалися дуби старезні,
а здавалось –
ніщо їх не рушить
то вони лиш на вигляд помпезні,
а насправді –
ранимі в них душі.
Сумна звістка торкнулась Полісся,
мовби налетіли чорні круки
наче грім по світу пронісся,
розсипаючи зойки-звуки…
І дуби, і калина захитались
і земля беззвучно застогнала –
Твої світлі думи,
Остапе, обірвались
і земля чужа
для Тебе «пухом» стала…
Так у вічність
Ти, Остапе, відійшов
й скільки б ми не голосили –
над усім єством є Божа сила
у Твоїх химерних віршах
залишилася Твоя любов…
_________________
З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ!
З Днем незалежності,
моя ти Україно
ти в світі незалежна назавжди
ти в кожнім слові
у крапельці джерельної води
у неповторнім співі солов`їнім.
І хоч тебе вважають молодою
насправді посивіла ти давно,
коли за твоє синьо-жовте знамено
платили українці головою.
Їх, патріотів,
й серед нас багато,
бо незалежність –
то не лише день
не досить заспівати нам пісень,
а день у день про неї памятати.
Про мову –
своєрідну і єдину,
щоб чистою була,
немов сльоза
хай обминає в небі нас гроза,
а душу –
враз байдужості година.
День незалежності –
то наше свято,
бо Україна –
то батьки, і діти, й ми
нехай красується калина до зими,
щоб було видно всім,
де українська хата.
________
УКРАЇНСЬКА ДУША
У мене душа – українська
як мова
ніяким законам не в лад
пихтять товстуни «влади рад»,
бо ще не дозріди
до гідного слова
куди їм повзти?
вони збились з дороги
у них – лише нори,
що риють кроти,
а в нас – Україна
й ніякі кати
не доскачуть до наших порогів.
У мене душа – українська
як мати,
яка колискові співала мені
когось може й бісять
слова чарівні
яких не навчаться ніколи
вони вимовляти.
Не будем мовчати,
а будем співати,
бо душу вкраїнську
ще не вирвав ніхто
законів же видати
можна і сто,
якщо тої душі
у грудях не мати.
________
УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО
Я українським словом
звернусь до читача,
яке в своїй основі
гартує міць меча,
в якому кожна кома
кладеться на вагу
і хоч не завжди вдома –
з собою ношу мову дорогу.
Мого дитинства мова,
настояна ромашками в росі
батьками дана передмова
у неймовірній величі й красі.
І де б не були ми у світі
яких би не навчились мов –
у нас і в наших дітях
тектиме українська кров!
Новий Розділ – Варшава
________
ЧОРНОБИЛЬСЬКІ РОКОВИНИ
На Великдень –
чорні роковини,
коли плакали дерева на землі
коли плакали лелеки, журавлі
і просили захисту в людини.
Обламались у птахів крилята
пересохли губи у струмків й річок
як багато вже на цвинтарі свічок
й не одна у самотині хата.
Мало сліз
закінчилися сльози
у Чорнобиля –
довічний чорний біль
пам`ять сипле людям
на їх рани сіль
і без сліз ридають верболози.
На Великдень знову воскресає
наш Ісус
Спаситель наш
і ця земля
хай надією воскресне –
молюсь я
іншої землі у нас немає.
