Степан Мігус ■ ПОДІЇ ■ №16, 2014-04-20
Великдень удома, в рідному Новому Люблинці на Любачівщині, запам’ятався 87-річній Єві Котик з Барцянів і на чотири роки молодшому Іванові Золі з Ґенсинця-Великого (ґміна Барцяни) пахучою паскою, яку іноді називають калачем чи булкою, завбільшки в колесо від воза. Її треба було нести до свячення двом, а то й трьом особам, а найкраще везти. І всі там, удома, такі паски випікали. Її вистачало на три дні свят, а навіть і довше, не тільки для родини, але й для гостей. Особливо її любила дітвора. У пам’яті старожилів звучать радісні весняні гаївки, які вони називали веснянками.
На переселенні, на Мазурах, уже таких пасок ніхто не пік і гаївок не часто співали. Отже нащадки й не бачили такого хліба, й запаху його не чули. Удома перед Великоднем в суботу чи у великодню неділю вдосвіта все село спішило святити паску під церкву, яка вміщала до 2 тис. вірян і була гордістю всіх мешканців. Ставали родинами вінцем навколо церкви, а панотець ішов, читав молитву й не жалів свяченої води.
Люблинчанам щастило на парохів. До Нового Люблинця і Старого 1898 р. прийшов отець Северин Метелля, який присвятив цій парафії все своє дальше життя. Він був прекрасним проповідником та організатором. Церква Преображення Христового на його службах Божих була завжди ущерть наповнена. Отець Северин дуже дбав про культурно-освітнє життя своєї парафії та був справжнім українським патріотом. Його вклад як у релігійне, так і в освітньо-культурне й національне життя парафії на цьому терені був надзвичайно великим. Доказом цього може послужити факт, що з Люблинця вийшло чимало освічених людей: юристів, лікарів, учителів, священиків та політичних діячів. Тут визрів загальний освітній рівень суспільства. У 1911–1912 рр. отець був депутатом в Сеймі Австрії у Відні, віце-маршалком повітової ради, членом повітової шкільної ради, шкільним інспектором. Це він посприяв тому, що 1908 р. освячено нову муровану церкву Преображення Христового в Новому Люблинці, де до війни було близько 2500 парафіян і тепер вони майже всі одночасно могли поміститися у своєму храмі. В Люблинці працювала школа, в якій отець Северин викладав релігію, літературу, культуру й історію.
Нема люблинчанина, переселеного з рідних земель, який не пам’ятав би пароха Адама Слюсарчика. Є. Котик добре знає, що саме він домігся порозуміння між українським та польським підпіллям 1945 р., завдяки чому жертв стало менше. А Іван Золя пам’ятає, що парох Адам ніколи не залишав своєї пастви в біді. Сам за цю жертовність поплатився найціннішим – своїм життям, а тепер спочиває десь у безіменній могилі, якої ніхто не може знайти.
Після порозуміння між УПА та АК отець А. Слюсарчик цілковито поринув у підпілля, де діяв під псевдонімом «Книга», «Роман». Від жовтня 1946 р. він перебував у криївці Крайового проводу ОУН «Вулкан», де займався перекладом на англійську та французьку мови звернень українського підпілля до консульств західних держав. Протягом усього часу перебування в бункері о. Адам служив святі літургії, сповідав та причащав вояків УПА.
Існують три версії загибелі отця Слюсарчика. Згідно з однією, він загинув у Чесанівському лісі в нерівному бою з польським військом восени 1947 р. За іншою версією – впав у бою з польським військом у селі Кривому неподалік Ліська в січні 1947 р. Третє джерело стверджує, що отець А. Слюсарчик загинув 19 вересня 1947 р. в криївці біля села Монастиря в Любачівському повіті, коли польське військо оточило криївку. Місце поховання 35-річного отця-героя залишається невідомим.
Саме ці духівники привили люблинчанам, передовсім Є. Котик та І. Золі, любов до українських звичаїв, традицій, мови. Вони передали це своїм нащадкам, які до сьогоднішні, де б не були, а трапляється, що й за океаном, пам’ятають, якого вони роду-племені і якої Церкви діти. Це завдяки їм, особливо І. Золі, який любить і вміє співати, збереглися прабатьківські звичаї, традиції, пісні. І не обов’язково треба бути невідомо яким ученим, щоб берегти це. Вистачить пам’ятати про своє коріння. І навіть здаля від прабатьківської хати, навіть по десятиліттях після насильного вигнання буде звучати рідна мова, молитва і пісня. ■
