Ярослав Присташ ■ КУЛЬТУРА ■ 2010-05-27
{mosimage}
Отому-то єдине, що в людях найбільш стійке, це хвилювання – повторюване повернення до рівня, від якого знов віддаляється ряд низів і вершин. К. С. Льюїс
І Ти кинув мене в глибочінь, у серце моря, і потік оточив був мене. Усі хвилі Твої та буруни Твої надо мною пройшли. Йона (2,4), фраґмент Біблії у перекладі Івана Огієнка (митрополита Іларіона)
У Варшаві відбулося відкриття виставки роботи Мирослава МАШЛЯНКА “Хвилювання”. Проект реалізовано в рамках конференції “Наука і мистецтво в Європі” при допомозі Фонду “Для польської науки”. З цієї нагоди пропоную розмову з митцем.
Мирославе, як би ти назвав своє мистецтво?
-Декотрі називають його різьбою, інші – інсталяцією, ще інші кажуть, що це рід перформенсу. Я думаю, що це всього потрохи. Це певний художній акт, який має ефемерні вартості, що з’являються на короткий час.
А звідки взялася ідея застосування такої техніки?
-Це був довгий процес редукціонізму. Від самого початку мого творчого шляху, коли я навчався, я вживав природних матеріалів – каміння, дерево. Також на початку з’явився віск. Пізніше наступив процес редукції: я задумався, до якого моменту можна обмежувати матеріал, щоб творити конструкції. І вирішив, що з трави і воску можна робити монументи. Це є межа, за яку не можна вийти.
Тобто лише два елементи?
-Так, це трава і віск – вони створюють аранжування.
Я це мистецтво сприймаю як медитативне.
-Я думаю, що так. Для мене воно є медитацією ще в процесі творення, але ця робота має бути посудом для інтерпретації інших, для індивідуального переживання. Тут нема багато літературної інформації. Розмова з простором, з матерією і розмова з пустотою.
Тут немає посилань на інші художні твори – тож яка тут філософія?
-Я додав текст, який для мене був початком роздумів і початком конструювання. Робота має фізичну властивість (назва виставки – “Хвилювання”), і водночас психологічну й духовну. Є багато шарів, на які можна посилатися. […] жна посилатися.
Скільки часу займає створення такої роботи?
-Я працював протягом двох тижнів по десять дванадцять годин щодня. Треба було крок за кроком творити – це об’ємна за часом робота.
А час на ідею, замисел?
-Я отримав пропозицію два місяці тому. Оскільки я знав це приміщення, то почав думати, як ще раз інакше цей простір використати і продовжити попередній проект з 2006 р.
Я розумію, що ти використовуєш приміщення, пристосовуючи його до своєї концепції.
-І так, і навпаки. Бо передовсім це приміщення, до якого я пристосовуюся. Воно нав’язує певну схему мислення. Клімат архітектури, її призначення, форми тощо. Усе має вплив.
Чи світло відіграває велику роль?
-Так, бо ця праця є маломатеріальною. Світло є елементом, яке розказує про певну форму, але є також третім матеріалом у конструкції. Я працював зі світлом – рішення про встановлення освітлення невипадкові. Світло має певну істотну функцію.
Чи не шкода тобі двотижневої праці? Пізніше все зникає. Відбиваєш це у фо тографії чи у фільмі, але ориґінал знищується.
-Це проблема сентиментальна, однак таким є моє художнє рішення. Тут є дискурс проминання, нетривалості, людського стану, онтологічні й есхатологічні проблеми, які я маю на думці, коли приходить медитація й роздуми.
Чи є в цьому східний обряд християнства?
-Так, тут не можна відокремитися від нього. Це є певна духовність, певна ідентичність, що важливо. Я завжди відчуваю своє східне коріння й традицію. Вона має невід’ємний вплив на мене.
Дякую за розмову
“Наше слово” №22, 30 травня 2010 року {moscomment}
