Люди і світи Єпіфанія Дровняка

Богдан ГукЛЕМКІВСКА СТОРІНКА№22, 2015-05-31

Єпіфаній Дровняк: polski malarz łemkowskiego pochodzenia, przedstawiciel prymitywizmu – за wikipedia.pl український художник-примітивіст з м. Криниці, що на Лемківщині (Польща) – за wikipedia.ua
Єпіфаній Дровняк: polski malarz łemkowskiego pochodzenia, przedstawiciel prymitywizmu – за wikipedia.pl український художник-примітивіст з м. Криниці, що на Лемківщині (Польща) – за wikipedia.ua

Продовження з попереднього числа

Розмова з Антоні Крогом, польським письменником і етнографом з Нового Санча, до 120-річчя від народження художника Єпіфанія Дровняка

Богдан Гук: Як Ви, прибулець з Варшави, орієнтувалися в цій неоднозначній ситуації щодо криницького митця?
Антоні Крог: Як я приїхав у Новий Санч, вже була відома позиція лемків щодо надання йому прізвища Криницький 1962 р. Полонізація – заявили вони. З цим я не погоджуюся. Не хотіли полонізувати, а полегшити старій людині життя. Насамперед Стефан Пулхлопек з Криниці сприяв виробленню Никифорової метрики й паспорта, правда, з неправильними даними… Він говорив мені, що разом з Тадеушем Щепанеком робили це для добра художника, якому паспорт був потрібний не лише на виїзд у Болгарію, але й для того, щоб покласти гроші на власний – конкретно оформленої людини – банківський рахунок. Поляки не присвоїли йому імені Кшиштоф чи Збіґнев, а Никифор – це ж не польське ім’я. Прізвище Криницький також не польське, воно широко відоме серед лемків. Художник навіть мав рідню саме з цим прізвищем.

Сьогодні цей акт став частиною процесу творення не лише прізвища, але й нової етнічної ідентичності для Єпіфанія Дровняка.
Діяльність Анджея Банаха щодо Никифора можна оцінювати неоднозначно, зокрема розділ про його польськість у виданні «Історія про Никифора». Це груба помилка, обґрунтовано полемізував з нею Александер Яцковський. Я 40 років цікавлюся лемківською проблематикою, але, крім Банахового національного промаху, інших таких інцидентів не знаю. У всіх каталогах виставок, організованих музеєм, наголошують, що Никифор – лемко.

До речі, у цих виданнях маємо згоду на Никифора як лемка, а нема згоди на нього як українця. Ні в одному польському виданні не віднесено його до української культури, а що вже й казати – до української нації.
Никифорові не приписують української національності, тому що його національне відчуття – невідоме. І неможливо його про це запитати, проте неважко визначитися щодо одного: ця людина, подвижник прекрасного, цікавилася лише мистецтвом, і це була її основна самоідентифікація. А тимчасом не за життя, а лише після смерті митця почалася суперечка про його національність. Польські автори не признають йому української національності, але й не мають для цього права.

А приписувати лемківську ідентифікацію мають право?
Це внутрішня справа лемків, які лише так про нього кажуть і пишуть. У ХІХ ст. приписування національності неграмотним селянам відбувалося без їх участі. Сьогодні ти є тим, ким почуваєшся. Ким почувався Никифор? У мене та в кожного іншого дослідника нема доказів, що Никифор – українець, він ніколи про це не говорив.

Мені йдеться про те, як Никифор нині функціонує в польській культурі та інформаційному просторі Польщі. Польські автори управляють його ідентичністю і контролюють її повторюванням, що він лемко, лемко, лемко. Причини стають зрозумілі, якщо зважати на те, що в польських текстах «лемко» – це людина, ближча польській національності, ніж українській.
Я не розумію того, що погляд на Никифора як на лемка наближає його до польської національності.

На мою думку, Никифор не був лемком – він міг бути лише руснаком.
Слово руснак функціонувало в ХІХ ст., сьогодні його не цілком гаразд розуміють. У 20–30 рр. ХХ ст. слова «руснак» та «русин» для багатьох русинських організацій були в опозиції до слова «українець». Суперечка між лемками та українцями з приводу національності митця – це не моя справа.

Ви берете участь у цій суперечці: пишучи про автохтонних мешканців території між Криницею та Сяноком, уживаєте слово «лемко». Це і є Ваша позиція в суперечці. Саме тому Ви не є чесним щодо Никифора як руснака. Ви чесний щодо замовлення польської держави на існування лемків. Адже Ви не маєте найменшого доказу на те, що Никифор – це лемко. А тимчасом я маю докази, що польська держава вже в 30-ті рр. ХХ ст. була дуже зацікавлена в розвитку лемківської ідентичності.
Родовід поняття «лемко» старший, ніж народна Польща. Часопис «Лемко» виходив ще за Австрії, в Америці віддавна існують лемківські організації, у 30-ті рр. існувала Апостольська адміністрація Лемківщини, а не Русначчини. І не поляки видумали слово «лемко», воно функціонувало як образливе, але згодом значна частина лемків прийняли його як своє.

Проблема в тому, чи самі руснаки прийняли назву «лемки» за власну, чи їм накинули її поляки. Сьогодні чимало людей ідентифікує себе як лемків, не знаючи, що колись це слово вводили в процесі насильства над їх прадідами-руснаками.

Пам’ятник Никифору в Криниці
Пам’ятник Никифору в Криниці

Слово «лемко» має сьогодні кілька значень. По-перше, член української нації, родом з Короснянщини, Яслищини чи Новосанчівщини. По-друге, член окремої нації. Це я зрозумів у 80-ті рр., як зустрічався з лемками й бачив ці дві орієнтації та викликані ними поділи навіть у сім’ях та серед сусідів. Вони існували вже до війни. Не створила їх польська держава, а внутрішні поділи. Під час війни вони ще й ускладнилися, а по війні свої ускладнення внесли чорна леґенда УПА та Акція «Вісла». Не до мене належить вирішувати, хто ким є. Це належить до кожної окремої людини, а я можу представляти лише свої погляди як сторонній спостерігач.

Чомусь ніхто досі не написав, що Никифор був руснак.
Не знаю, чому так сталося, але знаю, що лемківський журнал «Бесіда» часом згадує руснаків, хоч організація лемків називається вже Товариство лемків (Стоваришіня лемків). Засновуючи товариство, його творці могли визначитися як руснаки, але цього не зробили, хоч 1989 р. польська влада мала більші клопоти, ніж займатися назвами: лемки чи руснаки.
А Никифор як руснак? Не про це йдеться, а про те, що ця постать – це привід для сумної міжнаціональної суперечки, у якій гине він сам як митець. Я називаю його лемком, бо так називають його мої друзі-лемки. І я ні разу не чув від них, що цю ідентифікацію накинула їм або Никифорові польська влада.

Ви розважаєте так, ніби лемки жили на самотньому острові і не зазнавали впливу польської держави.
Невже в Польщі маємо справу з такою ситуацією: кажи, що ти лемко, а то буду бити?

На Лемківщині легше бути лемком, ніж українцем.
Згода, польський сусід на Лемківщині краще сприймає заяву: «я – лемко», ніж «я – українець», проте алергія до слова «українець» мала б зникнути разом з відходом старшого покоління, яке пам’ятає ІІ Світову війну, Український Центральний Комітет у Кракові тощо.

В такому разі в майбутньому можливий запис «Никифор – це українець»?
Це було б нормальне явище – писати й говорити можна все, проте я здивований іншим – звідки нинішні українські діячі взяли б національні відчуття Никифора? Витягнули б його з могили? Установили нові факти? Вони мали б пояснити свою позицію так, щоб вона стала зрозумілою.

Висновок такий, що або лемки – це не нація, або Ви маєте подвійні стандарти: як лемківські діячі присвоюють Никифорові ідентичність «лемко», то гаразд, а як українські (вони також родом з Лемківщини) вважають його українцем, то Ви «здивовані»? Чому лемко «більш доказовий», ніж українець?
А хто мешкав у Криниці-селі, Милику, Мохначці, Лелюхові?..

Руснаки. І вся творчість Никифора цього не змінить…
Слово «лемко» – це добровільне слово і скрізь поширене. Воно стосується людини, суспільно-культурного життя, культури взагалі.

Про яку добровільність можна говорити, якщо на Лемківщині беруть тебе за злого або гіршого, коли ти називаєшся українцем?
Справді, «лемко» може бути викрутасом чи «ходом». Імовірно, що після Акції «Вісла» переселенці з Лемківщини, щоб не називатися українцями, воліли називатися лемками. Якби слово «лемко» нині функціонувало як загрозливе, то вони відмовилися б від нього. І був би квит. Слід згадати, що лемки з Польщі беруть участь у з’їздах русинів з Польщі, Словаччини, Закарпатської Русі, Угорщини і давньої Югославії. Для мене лемки – це громадяни РП і ті, кого з Лемківщини викинули, напр., у Чортківський район України.

Я вернуся до проблеми управління Никифором з іншого боку. Які були відносини між Влосінським та Никифором?
Маріан Влосінський був відданим йому поляком, він ставився до Никифора з великою добротою та гуманністю, тримав старого митця, хворого на туберкульоз, у своїй майстерні. Лемківські чи українські організації подякували йому за це?

І я не сказав би «дякую», тому що Влосінський був частиною системи управління Никифором та орієнтуванням його на польського митця. Він був частиною штучної дійсності, яку створили для Никифора спочатку Акція «Вісла», а потім її спадкоємець – Анджей Банах. До речі, також Александер Яцковський сердито сприйняв зарахування митця до української культури на виставці в Ґалереї українського мистецтва у Кракові та відніс його до польської культури.
Яцковський пише, що Никифор має місце в польській культурі. Першим ще до війни писав про нього українець зі Львова Роман Турин, але художником світового рівня, а не недоуком і жебраком, що ж удіяти, зробили його представники польської культури.

З «роботи» представників польської культури найбільшу користь мала і має польська культура й держава, а не сам Никифор.
Нехай і так. Та якби вони цього не зробили, ви тепер не мали б зі мною про що говорити. Він помер би в нужді, його малюнки пішли б у вогонь і через 5 років ніхто не пам’ятав би про нього. До речі, тим полякам не було легко доказати світові, що йдеться про велике мистецтво…

І привласнити його Польщі. Никифор став жертвою «опіки», яка була культурною маніпуляцією. І він у світі відомий, як польський художник.
Ні, як лемківський. Правда, для француза чи італійця різниця між «польський художник» та «художник з Польщі» може бути несуттєва, але це якраз нормальна річ.

Банах не був французом, коли ототожнив Никифора з поляком та «доказав» польськість його мистецтва. І потім так уже пішло, ні один польський автор не написав, що це знаменитий русинський чи український художник з Польщі.
Неможливо писати про Никифора як українського художника, бо мали б бути докази його українства. Доказом, що він почувався лемком або руснаком, було те, що малював церкви, пейзажі, а його святі – це частина східного християнства. Його світом була Криниця й околиця. Його не стосується справа формування української нації, він був відданий лише малярству.

Проблемою не є Никифор, а те, чому польські автори так легко приписують йому польськість або напишуть спочатку, що він – лемко, але потім увесь текст пишеться від імені та для польської культури, хоч це незгідне з непольським родоводом і непольською творчістю художника.
Один-однісінький А. Банах написав глибоко помилковий розділ про польськість Никифора. Інші польські автори критикували його за це. Не знаю ні однієї польської публікації, де написали б, що Никифор є поляком.

Не йдеться про національні операції лише на Никифорі. У польській культурі маємо виразну настанову на культурні трансформації та збіднювання української культури, якщо її представники не закривалися в культурному ґетто. З Юрія Новосільського польські автори давно зробили поляка. Вже кілька років функціонують погляди, що він також… лемко. Лев Ґец мав уже нагоду стати лемком, а невдовзі, певно, буде поляком…
А Вінцент ван Ґоґ був нідерландець, про якого пишуть як про француза. Никифор жив на пограниччі, де не було ясних критеріїв. І в мене нема критеріїв, щоб участь брати в суперечці про його національність. Наголошую, що в українсько-лемківсько-польській суперечці про нього я ні на чиєму боці обома ногами не стою. ■

Дякую за розмову.

Поділитися:

Категорії : Лемки