Григорій Сподарик ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №48, 2016-11-27
«Dziedzictwo Świętego Włodzimierza», Tadeusz Stegner (redakcja), Wydawnictwo Uniwersytetu Gdańskiego, 2016, s. 172.
«Спадщина святого Володимира» – це публікація матеріалів одноіменної конференції, організованої 16 травня 2015 р. у Ґданську. Варто нагадати, що тиждень пізніше перед місцевою греко-католицькою кафедрою відбулося урочисте відкриття й освячення пам’ятника св. Володимирові. Як відзначав тоді парох Йосип Улицький, уже сам монумент, де святий на піднесених руках тримає хрест і церкву, символізує такі великі цінності, як єдність людини з Богом та примирення між людьми, їхньою культурою і релігією. Конференцію організували Ґданський університет, Європейський центр солідарності, місцева греко-католицька парафія, Об’єднання українців у Польщі та Фонд св. Володимира. У заході взяли участь науковці з Польщі, України та Росії.
В публікації поміщені статті, а також невиголошений реферат «Початки Київської Русі». Це матеріал авторства покійного вже проф. Анджея Збєрського, який активно діяв задля польсько-українського примирення. Його текст уперше опубліковано 1988 р., в роковини тисячоліття хрещення Русі-України. Крім того, у збірку потрапили матеріали про європейський вимір хрещення св. Володимира авторства Володимира Мокрого, зв’язки Ґданська з Київською Руссю (автор Павел Секула) та візерунки св. Володимира в українському мистецтві XVII – XVIII ст. (автор Аґнешка Ґронек). Статтю науковців з України (Сергій Головащенко та Олена Матушек) присвячено київській традиції дослідження Святого Письма і темі хрещення Русі в літературі українського бароко. Московський учений Олександр Ліпатов пише, у свою чергу, про теперішню російську ідеологію та історичну політику в контексті привласнення спадщини св. Володимира. У збірку потрапили також тексти наукових працівників Ґданського університету. Збіґнев Опацький пише про роль православ’я в думці польського філософа Маріана Здзєховського, а роль Греко-католицької церкви в історії України з точки зору митрополита Андрея Шептицького обговорює Маґдалена Новак. Інший ґданський учений, Ігор Галагіда розповідає про роль світських осіб у Греко-католицькій церкві в Польщі у 80-ті рр. ХХ ст.
Наукову збірку закриває матеріал поминального характеру, в якому Тадеуш Стеґнер згадує частину урочистостей з нагоди тисячоліття хрещення Київської Русі, що відбувалася у Ґданську.
Велич постаті князя Володимра Великого демонструє на самому початку прийняте хрещення, яке поставило державу на шляху цивілізаційно-культурного розвитку. Так засвоєно християнські та загалом універсальні європейські цінності. З цього моменту духовенство і поява храмів сприяють розвиткові освіти, писемності, мистецтва, архітектури чи добродійної діяльності. Існує й духовний вимір, оскільки русини-українці, приймаючи хрещення, «народжуються в Божому домі – Церкві, збудованій Христом та апостолами». З’являється тоді в людях потреба історичної перспективи, вони з пам’яті відтворюють і записують своє найдавніше минуле: «Людина стає людиною в повному значенні цього слова щойно тоді, коли усвідомлює себе, коли народжується в ній історична пам’ять» – згадує у своїй статті В. Мокрий слова іншого українського вченого, Омеляна Пріцака, про вагу акту хрещення 988 р. Цю епоху характеризує й економічна потужність Русі, яка стає в той час торговим сполучником між Візантією, Персією та арабськими державами з одного боку і Європою – з другого. Ширше це питання обговорює П. Секула, який аналізує зв’язки київської держави з Ґданськом. Варто відзначити, що важливим центром тогочасної торговельної системи було цінне й досі в житті української громади місто Перемишль.
У статті про сучасну російську історичну політику говориться про плани поставлення в центрі Москви пам’ятника св. Володимирові. Нині відомо, що монумент уже відкритий. З якою метою це зроблено, пояснює російський науковець А. Ліпатов. Коротко кажучи, це черговий, видимий від часів Московського князівства і до сьогодні прояв російської імперської ідеології. А вона, у свою чергу, виключає можливість окремого існування українського і білоруського народів. Тому, як пояснює Ліпатов, Кремль робить усе можливе для загарбання всього простору колишньої Русі та Росії. Анексія Криму також вписується в цю ідеологію, оскільки саме тут, у місті Херсонес, відбулося хрещення св. Володимира. «Отже, спадщину святого покровителя Владімір Путін узяв під свою особисту – грізну та збройну – оборону», – пише А. Ліпатов, іронічно додаючи, що сьогодні росіяни, білоруси та українці мають спокійно спати як один народ. Водночас, автор не має сумніву, що після сну «неминуче приходить прокинення».
В публікації Ґданського університету про спадщину св. Володимира цікавим є теж матеріал І. Галагіди про світський рух греко-католиків у Польщі у 80-ті рр. минулого сторіччя. Його феномен описує не тільки кількадесят років стійкості в умовах комуністичної системи, при депортації та розпорошенні майже всіх вірних і коли не було формального визнання цієї Церкви з боку держави. Галагіда нагадує, що з огляду на відсутність духовних після Акції «Вісла» це світські особи організували молитви у приватних домах і так зберігали рідну віру. Їх роль, за словами історика, не знаходила тоді прецеденсу в сусідніх країнах – тогочасній Чехословаччині, Румунії чи Радянській Україні. ■
