Анна Вінницька ■ ГРОМАДА ■ №16, 2017-04-16
Усе почалося з трьох сорочок, які Іван Сирник, на той час мешканець Боболиць неподалік Білого Бору, ще у 90-ті рр. отримав від знайомих. Сьогодні І. Сирник, голова Щецінського відділу ОУП, виношує думку створення першого в Польщі музею вишиванок. У його колекції нині – 80 жіночих вишитих сорочок. А до того ще є жупани, спідниці, хустки, крайки, намиста і багато іншого.
«Я вже починаю спеціалізуватися у вишивці, оскільки, скажімо, виноград, який дуже часто використовують на сорочках, залежно від реґіону набуває різних кольорів: може бути червоно-чорний або тільки зелений», – сміється І. Сирник, чи не найбільший колекціонер вишиваних сорочок. Обидві такі вишиванки, зрозуміло, є в його колекції. Пана Івана зачаровує їх різноманітність, різна техніка вишивки, полотно, а також застосування кольорів. На основі цього можна простежити історію даної сорочки.
«Я навіть не думав, що перші три сорочки ляжуть в основу колекції вишиванок, тим більше жіночих. Понад 30 років тому в Боболицях я в подарунок отримав три вишиті сорочки, які довго-довго пролежали в шафі. Проте згодом купив ще одну, потім другу… Мабуть, це правда, що ці елементи одягу мають у собі якийсь магніт, який тягне до себе», – говорить І. Сирник і з гордістю демонструє свої вишиванки.
Сьогодні в колекції І. Сирника – понад 80 експонатів. Усі вони ще з-перед І і ІІ Світових воєн. «Їх найбільша вартість у тому, що вони вишиті старовинними нитками», – висловлює свою думку І. Сирник. Найстарша вишиванка датована 1890 р., вона походить з Гуцульщини. Тепер пан Іван купує сорочки в Україні, однак перші походять з рідних земель, звідки 70 років тому внаслідок Акції «Вісла» виселено українців. Ті перші, які він отримав у Боболицях, походять з Бойківщини. Крім того, у колекції також є вишиванки з Підляшшя, які І. Сирник дістав від мешканців Щеціна. «Поки що люди ще не надто охоче віддають свої сорочки. На жаль, буває, однак, що дехто не знає, що з ними зробити, от і просто їх викидає. Тому дякую всім, хто віддав мені свої вишиванки», – ділиться спостереженнями І. Сирник.
Найбільше експонатів у його колекції походить з Чернігівщини та Волинського реґіону, але є теж з Буковини, Черкас, Гуцульщини. Тут потрапили і дві борщівські сорочки, чи не найбільш цінні вишиванки, які кожна жінка мріє мати у своєму ґардеробі. одна така сорочка може коштувати понад тисячу злотих.
«Трапляється, що приїздять до нас гості з України і навіть вони дивуються, наскільки різними можуть бути сорочки, бо досі кожен зосереджувався на власному реґіоні», – продовжує розповідь І. Сирник. У його збірці також є чоловічий комплект: сорочка і штани. Сорочка не прикрашена вишивкою, бо в ній ходили на щодень. До кожної вишиванки він намагається докуповувати горсетки, спідниці, хустки, а й намисто, щоби вбрання «промовляло» до нас. Оскільки у продажу нема комплектів, І. Сирник сам добирає такі частини вбрання, які найбільш реально відтворюють дані роки.
«Для мене найбільшою проблемою є жіночі пояси. Вони дуже дорогі. Один пояс може коштувати навіть 200–300 зл., а чим старіший, зрозуміло, тим дорожчий. Буває, що пояс часом коштує більше, ніж сама сорочка, але це вже справді автентична річ», – захоплюється колекціонер. Отож, кожен експонат – це конкретні витрати. І. Сирник їх скуповує на аукціоні.
До вишиванок автор колекції намагається добирати з того самого періоду вишиваний рушник, а також горщики, тому що, як він каже, колекція мусить бути «жива».
Питаю І. Сирника, чи його дружина не хотіла одягти котрусь вишиванку? «Напевно хотіла, однак кожна сорочка має свою історію і, на мою думку, ми не повинні вдягати їх саме через історію та з огляду на людей, які носили цей одяг», – переконаний колекціонер.
Поки що думка про заснування музею ще виношується, та все ж, сорочки вже «оживають». І. Сирник випустив календар, у якому жінки, одягнені в них, представляють окремі місяці. Крім календаря, будуть підготовлені фотокартки, на яких вишиті сорочки з колекції одягнуть аж 40 жінок. експонати були показані в сільському музеї поблизу Познаня, а також у Національному музеї у Щеціні (Центр діалогу «Пшеломи»). Тепер сорочками зацікавилося Посольство України, яке хотіло б презентувати колекцію у Варшаві.
Найбільшою проблемою І. Сирника є те, де зберігати оці небуденні речі. Тим більше, що авторові колекції мріється скомплектувати принаймні 20–30 повних костюмів, щоб мати й опинку, спідницю, запаску тощо, такий-бо комплект матиме тоді історичну вартість, а про це, насамперед, і йдеться І. Сирнику.
Колекцію повністю фінансував пан Іван. Вистачить сказати, що за одну сорочку потрібно заплатити принаймні 400 зл., а до цього спідниця, пояс тощо. Тому І. Сирник заохочує також інших людей включитися в цю справу, оскільки спільними зусиллями, певно, можна було б скоріше добитися створення музею. Перші розмови І. Сирник вже провів з керівництвом щецінського музею.
«Зараз потрібно підготувати каталог усіх експонатів, а щойно тоді буде можливість укласти договори на використання сорочок окремими музеями. Ні в якому разі ці вишиті сорочки не будуть передані на власність музею», – говорить І. Сирник. Йому мріється, щоб у майбутньому організувати виставку, на якій будуть показані всі його вишиванки.
Сьогодні це чи не найбільша подібна приватна колекція в Польщі. Добре було б, щоб наші громади організували в себе виставки сорочок, особливо цього року, коли відзначаємо 70-річчя Акції «Вісла». Важливо, щоб ці вишиванки показувати назовні, тим самим представляючи багатство української культури в Польщі, де мало її не бути. ■
Фото Джорджіо Моцці
