ЛЬВІВСЬКІ поляки в обіймах Міськради Перемишля?

(бг)ПОДІЇ2009-04-24

Після кількамісячних заходів перемиським радникам удалося зустрітися зі своїми “партнерами” з Львівської міської ради. Зрозуміло, що 6 квітня у Львові не Євро -2012, не кордони й рух чи пункти пропуску на ньому були найважливіші. Важливе було одне – будинок для польської громади міста.
У Львів прибула з Перемишля “робоча група”, у складі якої були голова Міської ради М. Жонса, заступник президента Д. Іванечко, 5 членів ради та 1 працівник міської управи. Їх зустріли заступник львівського мера В. Косів, секретар ради В. Квурт та 6 членів ради – представників усіх політичних фракцій у ЛМР.
– Уже на початку зустрічі у львівській ратуші, – сказав у розмові зі мною М. Жонса, – перемиська сторона заявила про свою підготованість та можливість у будь-який момент передати НД державі, яка, у свою чергу, передасть його ОУП. Заразом ми висловили погляд, що було б добре, якби Міська рада Львова відповіла на таке рішення дзеркальним кроком та передала Товариству польської культури Львівщини будинок передвоєнного товариства “Сокіл” на Личаківській вулиці.

{mosimage}

Як мені відомо від членів Міської ради Львова, ця пропозиція була чималою несподіванкою для львів’ян, які про неї вперше почули саме від перемишлян, бо голова польського товариства раніше не озвучував такої пропозиції. Е. Леґович неодноразово зустрічався з членами Львівської міськради у справі будинку для місцевих поляків, але про “Сокола” мови не було. Отож висновок такий, що делеґація з Перемишля поїхала до Львова, не погодивши своїх пропозицій з львівськими поляками. Що гірше, також у середовищі цих же поляків нема одностайності щодо того, яким способом та чого добиватися для себе у Львові. Натомість перемишляни назвали той, а не інший будинок, маючи на увазі його суто громадський, а не державний чи віросповідний характер – це мала б бути паралель до того, що також Народний дім у Перемишлі будувався за громадські гроші.
Сумнівно, чи вони могли вивчити його сьогоднішній формально- правовий стан (здається, на сьогодні він служить під офіси різних фірм).
Ми довгий час не знали, і сьогодні не знаємо, які є пропозиції польських мешканців Львова, на що вони претендують. Під час зустрічей з Е. Леґовичем звучали дуже “перспективні” пропозиції, наприклад, щодо такого будинку, де була б можливість відкрити готель, мати один або два конференційні зали та всю допоміжну структуру. На такі пропозиції ми не були готові. Міська рада Львова вказала 6 ділянок, які могла б передати польській громаді. На нашу думку, вона могла б, наприклад, належно оцінити ділянку коло костелу на вулиці Личаківській. Завдяки такій локалізації близько знаходилися б як віросповідна, так і світська польські громади Львова, – розповів у свою чергу секретар Міської ради В. Квурт.
Однак він не сказав, що згадана ділянка належала колись орденові францисканців, які вже протягом деякого часу клопочуться про повернення їм цього ґрунту. Якби польське товариство погодилося на цю пропозицію, то виник би, м’яко кажучи, стан напруги з францисканцями – як не як, але в даному випадку дуже польський орден. У дилемі “ділянка чи дії проти ордену” відомо, що львівські поляки вирішать: цієї пропозиції ради ми не приймаємо.
Тим більше, що із допомогою львівським полякам прийшла активна закордонна політика Міської ради Перемишля. Натомість на поміч перемишлянам прийшов поганий стан Народного дому, тому що саме цим переймаються львівські радники. Вони не хочуть, аби будинок був доведений до повної руїни, отож дуже раціонально підходять до пропозицій Перемишля. Не менш раціонально підходять до справи й перемишляни: не хочуть у Львові ділянки, навіть найкращої, тому що будувати на ній будинок – це величезні кошти, отож було б найкраще (тобто найдешевше), якби Львів передав львівським полякам готовий будинок.
За словами Квурта, на сьогодні нема ніяких труднощів щодо ділянки для поляків у Львові, натомість наполягання про виділення будину можуть означати, що польська сторона навмисне затягає та політизує питання й свідомо сприяє дальшому руйнуванню НД у Перемишлі. Зрештою, сценарій “дай за дай” у ситуації, коли НД нищиться, це для львів’ян також не цікава пропозиція “партнерської” співпраці з перемишлянами…
На сьогодні обидві міські ради налаштовані на позитивне конструктивне вирішення проблеми в Перемишлі та у Львові. Якої форми набуватимуть заяви Жонси та Квурта, можна буде переконатися вже невдовзі. Наступна частина переговорів з питання НД відбудеться після Великодня. Тим разом львів’яни приїдуть у Перемишль. На їхню пропозицію до участі в зустрічі будуть запрошені представники ОУП та польського товариства зі Львова. Треба мати надію, що до цього моменту львів’яни розберуться щодо формально- правового стану будинку “Сокола”, а польські учасники переговорного процесу – і львівські, і перемиські – визначаться, що вони хочуть. Двотижневий термін, у який пообіцяли вкластися львів’яни, та брак погодженості дій польської сторони не настроюють надто оптимістично.

“Наше слово” №17, 27 квітня 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Події

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*