Богдан Гук ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №7, 2016-02-14
Міркування на полях ІХ з’їзду Об’єднання лемків
З’їзд у Горлицях 30 січня 2016 р. пройшов під кличем «Традиційні вартості. Нові можливості. Широка співпраця». Кожен з учасників по-своєму витлумачив ці поняття, а я у цій статті вважатиму їх підставою міркувань про перебіг, результати і контексти з’їзду саме під кутом цих трьох теоретично непогано придуманих елементів стратегії діяльності ОЛ на 2016–2019 рр.
Традиційні вартості
Середня віку учасників сягала 50–60 років, тобто з’їзд становили люди І і ІІ поколінь по депортації (між ними крутилася жменька студентів/студенток). Якраз ті, у кого найбільше вдарили наслідки Акції «Вісла», оскільки саме вони стали жертвою кінця традиційного способу життя руснаків Лемківщини. З другого боку, якраз вони могли стати тими, хто найповніше ввібрав переказ пам’яті батьків.
Чи не все, що зробило у 2013–2016 рр. ОЛ, прив’язане до традиції або її більш чи менш перетворене наближення. Традиційні – настільки, наскільки по Aкції «Вісла» можливо – є кермеші у Вільхівці чи Прислопі, а на їх ґрунті виросла т.зв. «нова традиція» – кермеші на Західних землях – у Бжозі чи Заменицях. Новим, хоч уже 15-річним, є «Лемківський Єрусалим», тому що ця щорічна виставка в престижному залі у Горлицях відноситься до слабо розвинутого до війни малярського художнього руху на Лемківщині та закінчується добре виданими каталогами виставок (найновіший – це «Автопортрет потрійний», присвячений 120 річниці від народження Епіфанія Дровняка). Чимало модерного у «Спітканях з Лемківщином» – це й освоєння міського простору, привернення уваги до модерних можливостей давньої естетики, дискусії та авторські зустрічі.
Я ніде не зустрівся з документом під назвою «Стратегія розвитку ОЛ до 2025 р.», та якби він мав виникнути, то основними напрямками мали б бути ті, що розвивають можливості одомашнитися з селянською традицією в місті, за таким перетворенням сільської культури, щоб вона могла існувати серед вулиць і витягнути зі спольщених родин тих, хто хоча б за характером менше піддатливий на контроль однією – польською – культурою. Неперевершеним дороговказом є тут для мене Дровнякова творчість (його пам’ять торік ОЛ на відповідному рівні вшанувало в Криниці при співпраці з тамтешнім музеєм Никифора). Крім того, цілком до існування в місті годиться історія політичних, ідеологічних прямувань, а також цивілізаційних перетворень, наприклад, у священичих сім’ях та наближених до них сім’ях з кола сільської еліти т.зв. «шолтиства» (така історія цивілізаційного прямування на Лемківщині на подобу того, що Норберт Еліас виклав 1939 р. у славнозвісному творі «Про процес цивілізації»).
Широка співпраця
Кількість гостей, які виступали на відкритті з’їзду, не представляла того спектру сфер, дe відбувається прямий контакт ОЛ з партнерами. Організатори, як здається, не подбали про присутність представників дружніх і «дружніх» організацій, не було навіть одного греко-католицького та православного священика. Це миттю дало про себе знати: делеґати звернули увагу на неприсутність членів Спільної комісії уряду і національних та етнічних меншин – Мирослави Копистянської і Степана Дудри. А їх виступи мали б бути принципово важливі ще й тому, що саме колишній голова Стефан Гладик був, але вже не є представником лемків у цій комісії. Наслідок був такий, що пролунало звернення до голови ОУП Петра Тими з проханням пояснити нинішню позицію держави щодо меншин…
Дуже корисно було б бути присутнім на зустрічі проводу ОЛ з Дудрою і Копистянською, а вона, певно, скоро відбудеться. Там могла б прозвучати відповідь на питання, чи вони представляють «лемківську етнічну меншину», якщо керівники Товариства лемків (Стоваришіня лемків) чи Товариства «Руська бурса» самі репрезентують своїх членів як частину карпаторуської нації. Свого часу комісії доводилося розглядати питання, яке поставила Олена Дуць-Файфер: чи ОЛ може представляти своїх членів як лемківську меншину, якщо вони є частиною української нації… Копистянська й Дудра мали б також поставити питання урядові, чи маємо справу з подвійними стандартами, чи ні.
З цієї ж сфери: узявши за основу слова Стефана Гладика на з’їзді, нова управа ОЛ повинна попрацювати над тим, щоб критерії надавання урядом дотацій для лемківських товариств (а їх нині 13) відповідали кількості їх членів та розмірам суспільно-культурної праці.
Повний зміст статті: 14 березня 2016
З виступу голови ОУП П. Тими я зрозумів, що він надає велике значення саме співпраці. За логікою: коли так міцно поставлені наголоси, то це сиґнал, що «широкої співпраці» між ОУП та ОЛ нема. Якщо теоретично прийняти, що ОЛ становить 2–3 відділи ОУП, то це означало б комунікаційну блокаду всередині організації з різними наслідками. На мій погляд, не слід із сьогоднішньої ситуації витягати надто поважних висновків: така ж сама існувала у 90-ті рр. на лінії Перемиський відділ і Головна управа ОУП. Проте не слід забувати, що така ж ситуація існувала на зламі 60-х і 70-х рр. між кількома гуртками та горлицьким повітовим проводом УСКТ на Лемківщині і керівництвом товариства у Варшаві. На початку не було спільної ідентифікації мети, потім поступово розходилися напрямки активності, а результат знаємо: Головне правління УСКТ назвало власних членів-українців з Лемківщини «лемківськими сепаратистами», а їх вимоги – «лемківським сепаратизмом» (УБ лише посміхався…). Відомо, що неолемківського сепаратизму на лінії ОУП–ОЛ не буде, однак я наводжу цю нещасну фіґуру, щоб усвідомити: лідерам і проводам обох українських організацій треба собі щось пояснити, бо вони обидві настільки великі, що неможливо уникати місць перетину, а невміння співпрацювати не закінчиться зміцненням як ОЛ, так ОУП.
Нові можливості
У контексті недооціненої – може тільки на з’їзді? – проблеми відкритості й контактів висновок щодо «нових можливостей» ОЛ не може бути позитивний. У мене враження, що воно працює в надто вузькій сфері й нелегко знаходить навіть не стратегічних, а тактичних союзників. Це може випливати з ідейності, безкомпромісності, проте ідейність як обмежене тривання «традиційних вартостей» не може бути приваблива: вона не має майбутнього.
Чи оці «нові можливості», вписані в банер за спинами делеґатів, дало б підпорядкування організацій меншин Міністерству культури Польщі? З такою постановою звернувся з’їзд до прем’єр-міністра РП. Гладик підпорядкування ОЛ Міністерству внутрішніх справ і адміністрації виклав як повернення до комуністичного минулого при одночасній сліпоті на ті лемківські (чи таки не карпаторуські?) організації, які запрошують на свої заходи представників Російської Федерації. Тут один з учасників шепнув мені на вухо: «Свого часу Яцек Куронь не радив виходити з МВС, бо воно багатше і має сильнішу позицію від Міністерства культури…».
З метою відкрити для себе, а докладніше: щоб уряд відкрив перед ними нові можливості, делеґати прийняли постанову-звернення до уряду РП створити інституційні основи функціонування національних меншин шляхом створення фінансованих з державного бюджету центрів культури. Ця постанова – критичний коментар до «нових можливостей» «широкої співпраці», що їх від 1989 р., як власну «традиційну вартість», пропонує меншинам політика урядів Республіки Польщі. Як реакція на «традиційні вартості» РП виникла також наступна постанова з’їзду: звернення до голови Сейму РП з пропозицією засудити Акцію «Вісла» та відшкодувати втрати.
Усе-таки з’їзд подбав про власні можливості, м.ін., у сфері інформаційної політики. Під час свого першого засідання новообрана Головна управа ОЛ виділила у своєму складі групу з питань стратегії і комунікації. Це в принципі може вплинути на вирішення проблеми незадовільної сьогодні, як звернув на це увагу делеґат гуртка зі Шпротави, присутності ОЛ в інфопросторі. Адже протягом двох останніх років українські лемки могли переконатися, що інформаційна війна проти України – надзвичайне джерело небезпеки, а між розгортанням цієї інфовійни режимом Путіна та дедалі більшою критикою Радіо «Руської бурси» і частини православних ЗМІ на адресу воюючих українців існує прямий зв’язок.
Новий голова президії Головної управи ОЛ Степан Клапик у своєму виступі постарався зібрати в одне традицію, можливості і співпрацю. Насамперед подякував управі за довір’я, а далі м.ін. сказав: «Я постараюся попровадити організацію якнайліпше… Належу до тих людей, які волят менше радити, а більше робити. Свою віру в то, што удастся якнайвеце зробити для нашой громади, сперам на тим, што будеме співпрацювати. Прошу Вас за активніст… жебисме не зникли і не мусили ся глядати у великих відлеглостях». Об’єднанню лемків поки що щастить з добрими лідерами, у міру безперешкодним для діяльності передаванням лідерства та умінням співпрацювати з управами. ■
Коментарі
Най Пан Редактор почитає уставу о нацменшинах. СЛ не годен превставляти “карпаторуску нацию”, бо не є карпаторуской держави. ОЛ узнає лемків за украінців, то чом мало би іщи, з правного пункту, достати місце для лемків?