Лемківська церква – храм та пам’ятник

Юлія БоєчкоЛЕМКІВСКА СТОРІНКА№24 2016-06-12

В Івано-Франківську 22 травня відбулось освячення лемківського храму святих слов’янських апостолів Кирила і Мефодія. Особливість нової греко-католицької церкви у тому, що вона споруджена в пам’ять про депортацію українців з Польщі у 1944 – 46 та у 1951 роках, є водночас і пам’ятником, і храмом.

Лемківська церква в Івано-Франківську. Фото авторки статті
Лемківська церква в Івано-Франківську. Фото авторки статті

Урочистість розпочалася святою архиєрейською літургією. У ній взяли участь близько тридцяти священиків та багато греко-католиків і православних зі Львівщини, Тернопільщини, Прикарпаття, Словаччини та Польщі. Завершилося свято концертом лемківських хорів «Бескид» і «Студенька».
У багатьох містах і селах України, де живуть українці, депортовані з Польщі, за роки незалежності установлені пам’ятні знаки чи пам’ятники. Зокрема, в Івано-Франківській області пам’ятний знак депортованим є у м. Долині, споруджено пам’ятники в с. Лопушні Рогатинського району, у Калуші та Галичі.
Івано-Франківська обласна державна адміністрація 12 грудня 2002 р. видала розпорядження про встановлення пам’ятного знаку з метою вшанування жертв депортації та оголосила конкурс на найкращий ескізний проект. Конкурсна комісія мала це вирішити 1 квітня 2003 р. На жаль, оголошений конкурс не викликав широкого зацікавлення архітекторів та скульпторів. Зрештою, подано лише два гідні проекти і, цілком можливо, що був би реалізований той, що вимагав значно менше коштів і був досить вдалим, естетичним. Це був проект відомого в місті архітектора, теж лемка-переселенця Степана Валевського. У скверику на вулиці Галицькій біля Народного дому «Княгинин» установили камінь з написом, який повідомляв, що тут постане пам’ятний знак депортованим. Але на тому й скінчилося, справа не зрушилася з місця, як той камінь.
Тому й виникла ідея спорудження каплиці-пам’ятника. Це була ініціатива священика – лемка з м. Монастириськ Тернопільської області. Отець Анатолій Дуда-Квасняк від початку 90-х рр. щомісяця почергово відправляв богослужіння для лемківської громади у Львові, Тернополі та Івано-Франківську. Якщо у Львові отець Анатолій відправляв Службу Божу в лемківській церкві святих Володимира та Ольги у Шевченківському гаї, то в Івано-Франківську не було такого єдиного місця. Спочатку літургії для лемківської спільноти відправлялися у храмі Пресвятого Серця Христового (монастир сестер василіанок), потім у церкві Різдва Христового, а пізніше в каплиці Святого Юрія Побідоносця (Парк воїнів-інтернаціоналістів). Ось і з’явилася ідея спорудити свій невеличкий дерев’яний храм, та ще й такий, щоб і зовні нагадував традиційну лемківську церкву.
У лемківській громаді Прикарпаття, у товаристві «Лемківщина» загалом схвально поставилися до ідеї отця А. Дуди-Квасняка. Сумніви з’явились тільки щодо фінансової спроможності переселенців з Надсяння, Західної Бойківщини, Холмщини, Підляшшя і Лемківщини своїм коштом спорудити нехай невеличку, але церкву.
І все ж, їм це вдалося. Активістами, які найбільше допомагали о. Дуді-Квасняку в спорудженні та оздобленні храму, є підприємець Яро-слав Кобилів, родини Марії Скиби, Анастасії Адамчак, Люби Шпакович, Володимира Кальшицького, Мирона Максимцева, Юрія Качмарського, Лесі Марканич, Юрія та Володимира Хом’яків, Зіновія Лиска, Євгенії Дземан, Марії Дроздюк, Федора Василькова та багатьох інших…

Будівництво
Сумніви були слушними. З доброчинних внесків церква будувалася дуже довго. Не приcкорило ситуацію і застосування дешевших матеріалів, наприклад, пластикового сайдингу, металочерепиці. Проект розробила 2009 р. проектно-архітектурна фірма «Пилипів», а безпосередньо керував будів-ництвом Юрій Качмарський.
Ю. Качмарський розповів, що дерев’яний храм має завдовжки 19 метрів, а завширшки – 9 метрів. Щоб створити проект, архітектор використовував світлини з Іванусевої книжки «Церква в руїні», у якій є чимало зображень дерев’яних лемківських святинь. Така ж церковця була і в родинному селі п. Юрія – у Бонарівці Стрижівського повіту Ряшівського воєвідства.

На сквері до 65-ліття депортації з Польщі 30 вересня 2009 р. установлено хрест і освячено місце під будову церкви. У січні 2010 р. офіційно зареєстровано релігійну громаду – парафію храму святих слов’янських апостолів Кирила і Мефодія. Два з половиною роки представники депортованих на чолі з отцем Дудою приходили до міської ради і відвідували різні інстанції, щоб нарешті у квітні 2011 р. отримати акт на землю. Відтоді й тривало будівництво з великими перервами, зумовленими нестачею коштів.
Я. Кобилів, місцевий підприємець, батьки якого родом із с. Тиляви, радо відгукнувся допомогти лемківській громаді. Завдяки його транспортові і працівникам-будівельникам були вириті котловани та споруджено фундамент і цокольне приміщення храму. Він каже, що з Божою допомогою та завдяки людям, які приходили на толоки (праця гуртом – ред.), вдалось і привезти дерево певної ширини, і встановити електрику, і довершити спорудження святині.
Чоловік обіцяв завершити нижню частину храму, де буде культурний осередок та музей. Там будуть відбуватися різні заходи, спрямовані на збереження культури українців, депортованих з Польщі, зокрема й лемків. Ця церква – для всіх. До речі, у день освячення православна громада з Калуша подарувала о. Анатолію ризи синього кольору. На хорах уже створено куток-музей пам’яті Ірини Криницької-Омельченко. Там є виставлена чимала колекція ляльок у лемківських строях.
Тільки-но споруджено цокольний поверх церкви, як тут уже відправляли святі літургії. Отак церква діє вже понад два роки.

Про історичну подію
Софія Федина – голова Світової федерації українських лемківських об’єднань, – сказала, що освячення нового лемківського храму – це велика та радісна подія. Ще кілька років тому, коли п. Софія розповідала лемкам за кордоном про початок будови, вони не вірили, казали, що нові церкви не потрібні, бо вже менше людей туди ходить: «Величезна святочна громада вчора довела протилежне. А 9 червня відбудеться освячення нової лемківської церкви у Тернополі. Для нас, лемків, церква є одним із найбільш єднаючих факторів. І тому освячення нових церков символізує віднову і зміцнення нашої спільноти, яку понад 70 років нищили, іґнорували, нівелювали. А тепер ми голосно говоримо про себе на всю Україну і світ».
Степан Криницький, голова Івано-Франківського товариства «Лемківщина», поділився своїми враженнями від освячення лемківського храму Свв. Кирила і Мефодія: «Сьогодні мої відчуття радісні та піднесені, бо ми не пропали! Польща все зробила для того, щоб позбутися русинів. Ще йшла 70 років тому війна, а поляки вже думали, як розв’язати українське питання. Тому підписали угоду з Радянським Союзом про депортацію українців. Люди були позбавлені своєї батьківської землі, історичної батьківщини, їхали в невідоме, шукали роботу, пристановище. Рятувалися, як могли. Де поселилися компактно, як, наприклад, у Монастириськах, там збереглася лемківська говірка, звичаї. Це гуртувало людей і там зберігся осередок лемківської культури.
Всі інші, розпорошені по дві-три родини, хоч і зустрічались, та не признавалися, ким вони є. Аж нарешті у 90-ті роки, як почалося відродження українства, люди стали об’єднуватися, з’явилися перші осередки. Нашому івано-франківському осередкові цього року виповнюється 25 років. Він гуртувався навколо церкви. З вірою в Бога, з надією в цей важкий воєнний час, коли люди зубожіли, вони відкинули всі амбіції, згуртувалися і своїми силами, власним коштом збудували свій храм. Він нагадуватиме всім українцям в Івано-Франківську та всій Україні про батьківські землі. Це велика радість, бо „лемкы были, лемкы сут, лемкы будут”».
Почесним гостем був доктор Микола Мушинка – фольклорист та українознавець, бібліограф русинського (українського) походження зі Словаччини, дослідник лемківського фольклору в Югославії, Румунії, Польщі, Україні, Західній Чехії та Моравії.
На святі було дуже багато видань на лемківську тематику, які лемки жваво розкуповували для себе та своїх нащадків. Велику популярність здобула «Книга пам’яті Лемківщини 1944 – 1946» Ярослави Галик.
Якщо донедавна ще не всі знали, що храм діє, то після урочистого освячення він широко відчиняє двері для всіх. Хоч це греко-католицька церква, сюди приходять усі ті, хто був виселений з Польщі, а також їхні нащадки – і греко-католики, і православні. Їх єднає спільна доля. Зрештою, вони – це одна спільнота. ■

Поділитися:

Категорії : Лемки

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*