Богдан Гук ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №44, 2015-11-01
Що буде з лісами лемків і не лише лемків, а всіх українців, бо так звані «лемківські ліси» – це коротке слово-ключ, утворене польською адміністрацією та судочинством, але воно стосується українського нерухомого майна – лісів у всіх воєвідствах, де мала місце Акція «Вісла». Питання обґрунтоване тим, що 1947 р. в українців, жертв Акції «Вісла», держава забирала їхнє майно шляхом насильства, і хоч ця втрата ніколи не оформлялася будь-якими рішеннями адміністративних органів, ліси стали державною власністю, якою досі орудує Головне управління державних лісів. Уже понад 20 років провідна лемківська організація українців – Об’єднання лемків – чинить заходи, спрямовані на повернення своєї власності.
Чи відповіддю буде угода, укладена у Варшаві 12 жовтня 2015 р. між Об’єднанням лемків та Головним управлінням державних лісів і Міністерством охорони довкілля? Адже і раніше адміністративні суди виносили рішення на користь давніх власників, але втрачені ліси Головне управління державних лісів не віддавало в реальну власність лемкам, бо нібито це заперечило б закон про націоналізацію лісів. Так само може статися і цього разу?
Голова ОЛ Еміліян Гойсак:
– Якщо Управління державних лісів не вдасться до юридичних хитрощів, як в минулі роки, то внаслідок цієї угоди кожен, хто раніше мав судове або адміністративне рішення на свою користь, зможе або заново стати власником своїх лісів, або отримати взамін гроші.
* * *
Спробую описати зміст угоди, яка становить зламний момент у багаторічних заходах ОЛ. Основна її вага полягає в тому, що врешті Управління державних лісів погодилося підпорядкуватися конкретній процедурі передавання лісів у власність законним приватним власникам. Вона зводиться ось до чого: якщо давні приватні особи шляхом правосильного судового рішення отримали у власність ліси, то вони отримують у власність усе нерухоме майно, яке в момент привласнення державою було: 1) лісом; 2) частково лісом, частково сільськогосподарською нерухомістю, пасовиськом чи лукою, а згодом заросло лісом; 3) сільськогосподарською нерухомістю, пасовиськом чи лукою, які згодом заросли лісом.
Це матиме таку процедуру: якщо наявні документи достатні для того, щоб установити, що власність була лісом, то передання у власність відбудеться шляхом протоколу приймання-здавання; якщо доведеться встановити, чи нерухомість була лісом, то це відбудеться шляхом оглядин на місцевості з участю власника, надлісництва та експерта; якщо буде потреба, межі лісової ділянки визначить геодет.
Крім цього, існує можливість отримання суми грошей, рівної ціні лісу. Вона має бути встановлена за нинішньою ринковою вартістю лісу, а також заміни давнього лісу на новий, виділений з якогось надлісництва за згодою обох сторін. Однак це українець-лемко, маючи відповідне судове рішення, сам вибирає, який із трьох варіантів йому відповідає. Правда, в угоді передбачено ще кілька інших можливих матеріально-юридичних станів лісу, проте для їх вирішення так само передбачена доволі проста процедура.
Важливо, щоб сторони зобов’язалися взаємно відмовитись від вимоги сплачувати належне за минулий період. Наприклад, власник-лемко не буде добиватися від надлісництва грошей за час, коли ліс належав до надлісництва, а надлісництво не буде вимагати в нього грошей за час, коли опікувалося його лісом. Це так званий «нульовий варіант». Досі цей момент також становив перепону до вирішення проблеми.
Згадуючи слова голови ОЛ Е. Гойсака, які випливають з багаторічного неґативного досвіду від практики Головного управління державних лісів, слід підкреслити, що в тексті угоди зазначено наступне: сторони (але мене цікавлять тут лише надлісництва) зобов’язалися не вдаватись до судів з метою припинити дію судових рішень, корисних для власників лісів.
* * *
Коли публікується ця стаття, лемки вже пустили в рух відповідні процедури повернення своєї давньої законної власності – лісів. Угода запрацювала. Таким чином, Об’єднання лемків добилося історичної перемоги. Його багаторічний послідовний опір грабіжництву внаслідок Акції «Вісла» приніс прекрасні наслідки. ОЛ заново доказало, що саме воно становить сьогодні запоруку захисту правового статусу лемків у Польщі. Поки що неможливо докладно вказати кількість жертв грабунку після депортації, котрі зможуть з пограбованих стати власниками, проте відомо, що такі діячі, як Павло Стефанівський (як голова Кругу лемків «Господар»), а від ОЛ Стефан Гладик, Василь Шлянта, Стефан Клапик і задіяні ними юристи добилися величезного національного та громадянського успіху. Це щасливий момент і тому, що Польща, хоч у якійсь частині стаючи щодо українців правовою державою, якраз власною правовістю зміцнює також правову позицію українства Лемківщини. ■
