Лев Ґец і Софія Караффа-Корбут – гармонія таланту і посвяти

Мирослав ЛевицькийРЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ№36, 2015-09-07

Богдан Горинь, Любов і творчість Софії Караффи-Корбут. Книга друга, Львів: Апріорі, 2015, 704 С.

Karaffa tom 2 - obkladynka z emblemoju_1977x2880На прикладі історії країн Східної та Центральної Європи бачимо, що кожний окупаційний режим намагається витерти з пам’яті уярмленого народу його історію, героїв, знищити або принизити його таланти. Це виразно показано у двох книгах українського письменника-документаліста Богдана Гориня «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут». Про вихід 2013 р. у львівському видавництві «Апріорі» першої книги, у 33 числі «Нашого слова» за 2013 рік була надрукована рецензія «Про любов і творчість без міфів», у якій наголошено на переплетенні історії та культури двох народів-сусідів: українського і польського. Можливо, що для старшого покоління читачів «Нашого слова» ім’я головної героїні книжки відоме, бо в середині 1960-х рр. «Наша культура» – мистецько-літературний додаток до «НС» – публікувала про неї статті.
На початку серпня 2015 р. у видавництві «Апріорі» вийшла друга книга «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут». Охоплено в ній період від 40-річчя мисткині до її відходу в засвіти в листопаді 1996 р. А в період між випуском першої та другої книжки «Любов і творчість…» на початку 2014 р. у київському видавництві «Пульсари» вийшла книжка-альбом Богдана Гориня «Графічна Шевченкіана Софії Караффи-Корбут».
Автор цих книжок – відомий письменник-документаліст, в минулому дисидент, згодом політик, чиї інтерв’ю та коментарі часто друкувалися в «Нашому слові». З мистецького циклу в його творчому доробку – сім книжок. Окрім трьох уже згаданих, є ще «Опанас Заливаха: вибір шляху» (Київ, 1995); «У пошуках берега: життя і творчість скульптора Івана Севери» (Львів, 1996); «Туга Віктора Цимбала» (Київ, 2005) та «Олександр Архипенко» (Київ, 2007).
У другій книжці «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут» показано, як послідовно мисткиня, яку відома київська художниця Людмила Семикіна називала каріатидою української графіки другої половини ХХ сторіччя, дотримувалася життєвого та творчого кредо: «Головне в житті – тільки праця, віра, честь». Друга книга захоплює, як і перша, де вміщено 645 одиниць ілюстративного матеріалу, серед якого репродукції праць С. Караффи-Корбут, унікальні фотографії, листи й інші документи часу. Книжка вийшла традиційним для України нинішньої доби накладом – 1000 примірників. Хоч він є мізерним у морі українських потреб, але цю публікацію вже помітили і дали їй високі оцінки літературознавці, мистецтвознавці, друзі художниці.
Два окремі розділи книжки присвячені понад трирічному листуванню яскравих постатей – Лева Ґеца з Кракова з Софією Караффою-Корбут зі Львова. Їхня епістолярна дружба сповнена маловідомими (навіть для дослідників) фактами, збереженими в архіві львівської художниці та архіві Краківської філії Інституту національної пам’яті.
В епілозі до книжки Б. Горинь зазначив, що його головною метою було створити достовірний образ геніальної української мисткині, утвердити, як сказано в останніх рядках твору, її ім’я на Небі української духовності, зробити все для того, щоб духовна планета з іменем С. Караффа-Корбут не тьмяніла, а з кожним роком збільшувала свою світлодайну силу, наповнюючи спраглі за високою духовністю душі світлом і теплом вічної Краси, Добра й Любові.
Після прочитання книжки, знайомства з поміщеними в ній фоторепродукціями зі створеними мисткинею образами героїв, безкомпромісних захисників України і щирих дітей, повністю погоджуюся з констатацією автора: «Велике щастя для Нації мати на духовному обрії такі вічно сяючі Світила, як Софія Караффа-Корбут».
Це світило не змогло б проявитися в повній яскравості на сторінках другої книги, коли б не безкорислива допомога науковця Яґелонського університету пані Ольги Кіх-Маслей, котра знайшла в Інституті національної пам’яті в Кракові та зробила ксерокопії листів С. Караффи-Корбут до Лева Ґеца. У тих листах до мистця, якого художниця називає вчителем та порадником (звертається вона до нього – Пане Професоре), дуже яскраво показані, відмічені професором Ільницьким, душевні потрясіння видатної мисткині в умовах тоталітарної системи. Ці листи могли б існувати як завершені автобіографічні новели. А це – ще одна грань таланту С. Караффи-Корбут, на який автор звертає увагу в останніх розділах книжки.

У слові від автора сказано, що понад трирічне листування (тривало до смерті маестро, котрий навіть в останні миті земного шляху випромінював радість) розкриває маловідомі факти біографії леґендарного українця-патріота з Польщі і талановитої львівської мисткині. Хоч Л. Ґец у польських енциклопедіях фіґурує як польський мистець, він у листах до С. Караффи-Корбут називає український народ своїм народом.
З листування обох мистців бачимо одну особливість того часу – попри те, що Л. Ґец аж до смерті був на прицілі спецслужб, його твори закуповували закордонні ґалереї. В одному з листів мистець написав: «Американці забезпечили мені життя, і я тими грішми живу. Не бракує, значить, на хліб і одяг. А це вже дуже багато». Кажучи сучасними термінами, він був успішним мистцем.
Софія також була «на прицілі», до неї і до її друзів приходили кадебісти, тож попри силу таланту у світі її ім’я фактично було невідоме, її твори не потрапляли в закордонні ґалереї. У великій мірі це залежало від пробивної сили мистця і від ставлення до нього влади. Відвідувачі виставок С. Караффи-Корбут із захопленням писали в книгах відгуків про непересічний талант мисткині, про те, що в її творах відображені болі та очікування народу. Наївно було б сподіватися, що тоталітарна комуністична влада буде голубити такого митця, сприяти організовуванню виставок за кордоном.
До 1944 р. все життя Л. Ґеца було пов’язане з Україною. Це боротьба за українську державність у рядах Української галицької армії. Згодом – праця вчителем рисування в Сяніцькій гімназії. За час перебування в Сяноці створив Товариство «Лемківщина» та музей «Лемківщина». Як мистець брав участь у виставках, організованих Асоціацією незалежних українських мистців. Під час ІІ Світової війни брав участь у діяльності Українського комітету, оскільки це було хоча б якоюсь ґарантією, що будуть урятовані від розкрадання експонати музею. Спецслужби комуністичної Польщі жорстоко йому «відплачували» за співпрацю з комітетом.
Після ІІ Світової війни артист уперше мав змогу приїхати в Україну щойно 1968 р. Там він уперше в приватних мистецьких колекціях друзів побачив твори С. Караффи-Корбут. Чи це було перше знайомство Л. Ґеца з тим іменем, чи знав уже її з публікацій у «Нашій культурі»? Відповідь на це питання могли б дати спогади художника у 14-ти томах, у яких Софії, як писав у листах до Львова, відведено чимало місця. Не випадково у книзі «Любов і творчість…» сказано: «Повернувшись до Кракова, Ґец, роздумуючи над враженнями від поїздки в Україну, прийшов до переконання, що такої сили таланту, як Софія Караффа-Корбут, в Україні ще не було».
У першому листі-знайомстві мистець написав Софії: «Доля не дозволила мені стиснути Вашу руку наживо, коли був я у Львові, і зложити Вам слова признання за Ваш труд на мистецькій ниві. Не знаю, чи буде для Вас можливе – виконати або дібрати дереворит до моїх споминів на довільну тему (…). Згадую в них про Вас і занотовую признання за Ваші ілюстрації».
Цією поштовою карткою розкривається новий розділ у творчій долі С. Караффи-Корбут. Л. Ґец у листах постійно радить мисткині не зважати на недоброзичливців та заздрісників, працювати, бо її праця потрібна Україні. «Це не сентименти промовляють, не якісь зітхання, але справжня краса, якої так мало стрічаєш на Україні і в чужині», – читаємо в одному листі від Софіїного епістолярного друга та вчителя з Кракова.
У багатьох листах він запрошує художницю до Кракова, говорить про готовність познайомити її з польським художнім середовищем. У розповідях про себе прочитується біль Л. Ґеца, що він, його досвід та його доробок не потрібні Україні. Ця внутрішня душевна мука підривала здоров’я мистця. У листах писав, що він, попри застереження лікарів, працює над спогадами (після смерті художника спецслужби вилучили їх). «Колись, писав Лев Ґец у листі до Софії, будуть вони цінні для історії, і не один, пишучи статейки про нас, буде вдячний долі, що такі спомини знайшов. Роблю все, аби збільшити вартість мистців для слави нашого народу»…
Про це та про багато іншого, цікавого й нині дуже повчального, дізнаємося з обох книг Богдана Гориня «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут». Науковці вже заявили, що про документальний роман-колаж «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут» говоритимуть і наступні покоління митців та дослідників, бо має він наукове значення. Проте читається він як захопливий пригодницький роман. Навіть ті епізоди, у яких говориться про арешти й інші свавілля окупаційного тоталітарного режиму. ■

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*