Ластівка – символ надії на повернення батьківщини

Недім УсеіновГОЛОВНА2015-05-18

deportacja krymskych tatar 40018 травня кримські татари відзначатимуть трагічні роковини сталінської депортації 1944 року. Наприкінці Другої світової війни, коли більшість чоловіків, що перебували у рядах Червоної Армії і воювали на фронті, у Криму радянська влада вчинила розправу над народом кримських татар. За наказом Сталіна протягом однієї ночі майже 200 тисяч чоловік – переважно жінок, дітей та людей похилого віку – силою завантажили до товарних вагонів і вивезли з Криму. Виконавці наказу, радянські солдати дали родинам 15 хвилин на збори. З собою можна було взяти невеличкий пакунок – брали переважно їжу. Подорож до Середньої Азії тривала два тижні. У вагонах від голоду та хвороб померло багато дітей, людей старшого віку, хворих. Впродовж наступних місяців смерть зібрала жахливий врожай – майже сорок відсотків кримських татар загинуло від нелюдських умов життя на засланні.
Сталін, кат малих народів, досяг свого. Він позбувся з Криму його корінного етносу щоб перетворити півострів у літню відпочивальню партійної номенклатури та помиральню емеритованих радянських військовослужбовців. Офіційним виправданням депортації була масова колаборація з гітлерівцями під час окупації Криму. Насправді ж, згідно досліджень істориків, співпрацювала з загарбником лише частина населення – пропорційно не більша і не менша, ніж у інших народів. Згодом, вже після смерті Сталіна, радянська влада засудила депортацію кримських татар як протиправну, але повертатись на батьківщину все одно не дозволяла. Це є одним з доказів, що справжні мотиви депортації були іншими, ніж покарання за нібито зраду.
У Середній Азії кримських татар зустріли ворожо. Влада налаштувала місцеве сільське населення на приїзд «изменников социалистического отечества». На вокзалах небажаних гостей часто зустрічали з вилами та лопатами, з презирством вітаючи «чортів, які допомагали Гітлерові». Спочатку переселенців розташовували у бараках, на день виганяючи до важкої праці на заводі чи в господарстві. Жахливі санітарні умови, дефіцит харчів, щоденна важка робота під середньоазіатським спекотним небом спричинили багато людських смертей. Продовженням знущань радянської влади над її жертвами стала заборона покидати територію свого селища. За неслухняність інколи карали смертю.
Окремою сторінкою неймовірних страждань людей були розбиті депортацією сім’ї. Коли фронтовики – кримські татари почали вертатись до осель, замість жінок та дітей біля порогу власного дому їх зустрічали чужі люди – нові господарі. З сокирами в руках, з притаманною собі зверхністю вони оголошували доведеним до відчаю батькам і синам, що їхніх жінок, дітей, матерів, дідів-бабусь вивезли з Криму за співпрацю з фашистами. «Тепер це не ваш дім, йдіть геть, зрадники!», – чули обвішані червоноармійськими медалями ветерани. Чоловіки роками мандрували безмежними степовими просторами чужини у пошуках рідних. Не всім пощастило, не всі знайшли. Схожі історії траплялись у кожній сім’ї.
Життя поза рідним Кримом для народу стало важким випробуванням. Влада розраховувала на асиміляцію кримських татар серед більш численного титульного населення Узбекистану, Киргизстану чи Сибіру. Саме з цією метою після депортації їх розселяли некомпактно. Тимчасом вже після смерті Сталіна почав відроджуватися національний рух. Щоправда на початку численні петиції письменників, діячів культури і ідейних комуністів відверто ігнорувалися владою. Але байдужість спровокувала реакцію – в молодому поколінні, народженому в Криму, що доростало на чужині, серед патріотичних оповідань батьків про рідну землю, яка була неосяжна, пролунав голос непокори. Це був символічний голос Мустафи Джемілєва, який потім все життя присвятив боротьбі за права свого народу на батьківщину, при цьому захищаючи універсальні цінності прав людини, демократії і свободи слова у СРСР. Він витримав роки знущань, репресій і принижень щоб звернути увагу світу на проблеми свого народу. У певному сенсі Джемілєв переміг Радянський Союз, бо змусив його перед своєю загибеллю відпустити кримських татар на батьківщину, таким чином визнаючи злочин депортації сорок четвертого.
15 років, які провів М. Джемілєв у радянських таборах і в’язницях за принципову боротьбу, не зрадивши своїм ідеалам, становлять непорушний фундамент його сьогоднішнього авторитету серед кримських татар. Цей приклад допоможе їм встояти перед черговим випробуванням у вигляді життя під окупаційною владою Росії, яка всіма силами намагається зламати волелюбність народу. Життєвий приклад М. Джемілєва не залишає сумнівів у тому, що неприйняття ним російської анексії Криму завжди розглядатиметься більшістю кримських татар як думка чи позиція, на яку треба орієнтуватися. І це єдиний правильний вибір перед обличчям історії, а також приклад, який треба передати наступним поколінням, щоб і вони могли без сорому дивитись у очі нащадкам.
Депортація, теперішня анексія і важке становище кримських татар – лише епізод на важкому довгому шляху цього народу до господарювання на своїй землі. І цей шлях закінчиться тільки тоді, коли мета буде досягнута. Мирним способом, тому що ластівка – це символ повернення і нового життя.

Поділитися:

Категорії : Головна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*