КРИНИЦЯ, змальована акварелями

Люцина ДомбровськаРЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ2010-11-24

{mosimage}

Петро Скрійка, Никифор і акварелі-танцівниці. Краків: видавництво “Платан”, 2010, 113 с.

Таємниця походження Єпіфанія Дровняка пригадує леґендарну постать ХІХ ст. – Каспара Хаузера. Про його постать нам не відомо багато, тому для представлення цієї знаменитої особистості Петро Скрійка вибрав найвідповіднішу форму – поезію.
Збірка “Никифор і акварелі-тан цівниці” дозволяє глибоко проникнути у внутрішній світ українського художника. У кожному своєму вірші автор накреслює особистість і характер свого героя.

Завдяки розгорнутим метафорам та порівнянням пізнаємо також мальовничу Криницю, яка відіграла важливу роль у житті і творчості Никифора. Автор називає його “дириґентом кольорів”, тому що його мистецтво – це бездоганне відчуття композиції та ориґінальний, неповторний стиль. У збірці не знайдемо жодного малюнку, однак описаний у ній світ наближує нам дух мистецьких робіт “криницького владики”. Завдяки поезії П. Скрійки ми можемо побачити лемківський краєвид, побутове життя в Криниці, природу, архітектуру, ікони – усе, що зачаровувало Никифора. Його творчість була своєрідною формою малюнкового письма, передавала світ таким, яким він його бачив. Никифор малював свою рідну землю з любов’ю, і так само вона описана у віршах. Важко уявити собі творчість Никифора без описання тих релігійних, криницьких краєвидів.
Ліричний герой у збірці виступає як коментатор криницької дійсності та духовного світу Лемківщини, з яким ототожнюється сам Никифор – щоб шляхом змалювання краєвидів або описання суті творчості можна було зрозуміти суть людини. Це відважна спроба зрозуміння не тільки мистецтва, а й духовності Никифора. Він не мав грошей, малював шкільними фарбами й олівцем, свої дорогоцінні роботи продавав за безцінь. Скрійка, описуючи Никифора як бездомного жебрака, порівнює його з божественним творцем, який вміє оживляти у своїх малюнках минуле. Поезія Скрійки підкреслює, що Никифор був майже неграмотний, самітний, бездомний та життєво безпорадний, однак, незважаючи на це, досягнув величини, про яку мріють художники в усьому світі – своїм життям створював нові цінності.
Можливо, що індивідуалізм Никифора брався не тільки від природи, а ще й додатково був результатом того, що люди його не сприймали – його мову вважали белькотінням і ставилися до нього, як до недорозвинутого. Вартість цього самородного таланту найкраще представляє вірш “Никифор серед художників”, який розвиває тему старого прислів’я “Жебрак є багатієм”. З віршів дізнаємося, що відомий примітивіст був самоуком, якого за життя недооцінювали, а він своєю творчістю передав суть та красу рідної Лемківщини, назавжди утвердивши її в нашій свідомості.

“Наше слово” №48, 28 листопада 2010 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*