Ілля Стрийський ■ УКРАЇНА ■ №11, 2016-03-13
Коли шановний читач отримає цей номер газети в руки, у польських мас-медіа щойно починатимуть згадувати другу річницю анексії Криму Росією. Там прив’язуватимуть цю подію до «псевдореферендуму», що відбувся на півострові під прицілом московських автоматів 16 березня 2014 р. Проте в Києві окупацію Криму відраховують від 26 лютого: цей день український парламент місяць тому встановив державним Днем кримськотатарського спротиву російській окупації. Відзначали його й у Варшаві.
Саме цього дня 2014 р. у Сімферополі під кримським парламентом пройшов один з найчисленніших мітинґів на підтримку цілісності України. Тоді біля будівлі кримського парламенту з ініціативи кримськотатарського Меджлісу зібралося близько 12 тис. кримських татар. На противагу цьому мітинґу був організований мітинґ проросійських сепаратистів. Під час сутичок обох сторін загинули двоє людей, а декілька були поранені.
– День опору проти російської окупації Криму – це символічний день, про який ми хочемо сьогодні поговорити, – розпочав зустріч в Українському домі у Варшаві 26 лютого Недім Усеінов, кримський татарин, працівник польського Фонду міжнародної солідарності. – Мене болить те, що я не можу поїхати в Крим. Тому в Польщі, як у найбільш приязній Україні державі, ми хочемо наголошувати тему півострова.
На дискусію до Варшави запросили спеціально гостя з Києва, відомого публіциста кримського походження Павла Казаріна, якого представлено «як людину, яка говорить і мислить по-російському, проте є політичним українцем». Також на дискусію був запрошений кримський татарин Ленур Керімов, який працює у варшавському відділенні Гельсінського фонду прав людини.
«У кого стрілятимуть? – Це неважливо»
Юлія Кошевська з Громадянського комітету солідарності з Україною, який спільно з Фондом міжнародної солідарності, Об’єднанням українців у Польщі та Фондом «Наш вибір» улаштували зустріч, запросила переглянути короткий український документальний фільм «Крим. Окупація». «В лютому, коли в Києві палав майдан, у Криму з’явилися російські спецпризначенці та „зелені чоловічки”. Псевдореферендум фактично узаконив окупацію. Проте продовжується блокування українських військових частин», – дізнаємося зі стрічки, яку представлено як хронологію окупації.
Після показу фільму ведучий дискусії, голова Фонду міжнародної солідарності Кшиштоф Становський розповів, що познайомився в Києві з кримськотатарською сім’єю, яка за рік до окупації повернулася в Крим з Узбекистану: «Вони відсвяткували одні свята на батьківщині, а потім, побачивши російські танки, мусили знову втікати до Києва і вже не можуть повернутися», – наголосив К. Становський і запитав учасників: чому цей саме день є важливим?
– Тоді, 26 лютого 2014 року, проукраїнські діячі не дозволили переобрати нового, зручного Москві голову Криму, – пояснив П. Казарін. – Після спротиву кримських татар Росія, яка намагалася нібито руками місцевого населення провести переворот у Криму, мусила застосувати військовий сценарій.
– Того дня Рефатові Чубарову, який вів кримськотатарський мітинґ, подзвонили зі Служби безпеки України, – продовжив своєю історією Л. Керімов. – Йому переказали інформацію, що в натовпі є щонайменше двоє людей з автоматами, які можуть бути вжиті. «Проти кого?» – запитав тоді Чубаров. – «Це неважливо», – почув у відповідь. Мирну демонстрацію треба було перетворити на криваве місиво, щоб мати привід ввести війська.
Вбивства і тортури продовжуються два роки
За наслідками подій 26 лютого 2014 р. Слідчий комітет Росії розпочав переслідування мирних демонстрантів. Якщо навіть прийняти кремлівську логіку подій і визнати анексію Криму «приєднанням», то російське право намагаються застосувати щодо тих подій, які відбувалися в юрисдикції України.
– Для нас, кримських татар, 25 років вільної України були найкращим періодом від 1784 року, відколи Кримське ханство приєднане до Російської імперії, – підкреслив Л. Керимов. – За України не було переслідувань і злочинів. Не все було добре, але все одно це був найбільш спокійний час.
Л. Керімов представив дослідження Гельсінського фонду прав людини, згідно з ним у Криму за останні два роки щонайменше 17 осіб пропали безвісти, у перші дні окупації вбито п’ятеро людей, зокрема кримського татарина Решата Аметова, котрий вийшов на одноосібний протест у Сімферополі, були також жертви серед українських військових та активістів. «При цьому останні випадки пропажі людей зафіксовано в грудні, січні і лютому цього року, – уточнив Л. Керімов. – Випадки тортур і вбивств – це переважно справа рук «кримської самооборони», нині вона стала державною дружиною, до її складу входять колишні «беркутівці та злочинці».
«Самооборона», наголосив діяч Гельсінського фонду, самовільно обшукує будинки й людей у Криму. На півострові не залишилося незалежних ЗМІ, здійснюється тиск на членів Меджлісу.
– Крім цього, є й посередні жертви анексії, – додав Л. Керімов. – Так, в Україні застосовується замісна підтримна терапія метадоном як засіб для лікування наркоманії. Її немає в Росії, за даними ООН в Криму через переривання цієї терапії померли щонайменше 800 людей.
Чи Росія принесла кримчанам добробут?
– Це для України Крим є півостровом. Для Росії це острів, – сказав П. Казарін, відповідаючи на питання про економічний стан кримчан у «зоні рубля». – Крим повністю залежав від України. Росія може витрачати космічні гроші, проте не здатна забезпечити Крим хоча б водою.
Як вказав П. Казарін, у якого чимало друзів та родичів залишилося на півострові, у перші місяці окупації Росія виплачувала кримчанам вищі пенсії та зарплати, ніж платила своїм «континентальним» громадянам. «Однак усі ці додаткові гроші оформлювалися як премії. Вони в 2015 році зникли», – уточнив Казарін. Проте, за його словами, на півострові є групи населення, які стали заробляти більше: це солдати і поліцейські.
– Якщо порозмовляєте з кримчанами, то ще пенсіонери скажуть вам, що їм теж добре. Але не тому, що отримують більшу пенсію, а просто тому, що вони пенсіонери, – пожартував Казарін.
Число населення, якому байдуже, чия влада, в Криму досить високе, до 40% людей, – завершив Казарін. На його думку, саме за нього Україна повинна вести інформаційну боротьбу: просто 2014 р. ці люди стали за Кремль тому, що дивилися російське телебачення і перелякалися його розповідей про озброєних людей з Києва. «Тому війна в Україні завершиться тільки тоді, коли Крим стане українським, адже не було б Криму – не було б і військових дій у Донбасі», – закінчив український публіцист. ■
