Богдан Гук ■ ІСТОРІЯ ■ №40, 2016-10-02
Давнє русько-українське село Вербицю на Томашівщині у 1944–1947 рр. знищила політика польської держави. У сьогоднішньому селі цієї ж назви – залишки колгоспного поселення не спроможні розповісти про вербицьке минуле зламу ХІХ і ХХ ст. Зате чимало можна дізнатися з невідомої досі «Короткої історії читальні „Просвіта” у Вербиці». Вона постала приблизно 1934 р. з метою відзначити 50-річчя виникнення читальні Товариства «Просвіта». Незнаний автор зосередився на тому, щоб показати, яка висока була для вербичан вартість української кирилиці і гуртування сільської громади в націю, що випливало з вимог кодифікованої на письмі новітньої руської ідеології – українства. Його складовими частинами були організованість і самодостатність.
Текст публікується вперше. Пропущені фраґменти позначені квадратними дужками. Збережено мову ориґіналу, осучаснено правопис. Ориґінал-машинопис зберігається у фонді Товариства «Просвіта», опис 1, справа 348, а. 88–95. (бг)
* * *
Перша думка про основання читальні «Просвіти» в Вербиці і її реалізація припадає на місяць грудень 1884 р., за тодішнього місцевого пароха о. Петра Яремкевича, учителя Льва Томащука, війта Павла Миська (Піруся), його заступника Івана Кузьми та старших громадян […]. Слід тут згадати, що до 1884 р. панувала в Вербиці неграмотність – кромі згаданих вище одиниць, які в своїм молодім віці набули початки науки у місцевого тодішнього дяка Гната Каламая званого Меда, котрого малим хлопцем за тодішнього пароха о. [Федора] Лисяка післали до дяківської школи в Перемишлі. По укінченні цеї школи вертає «новоспечений» дяк-учитель у одній особі – до села на дяківку та своїм набутим знанням ділиться з охочими до науки хлопцями […].
По поясненню через учителя Томащука цілю і завдяння «Просвіти» присутні зложили по 1 золотому ринському (2 кор.) на закупно книжок […]. Найбільшою болячкою, яку всі сейчас відчули – це брак будинку, де можна було б сходитися на спільне читання. Війт та члени громадської ради – мимо цього, що більшість між ними була неграмотна, зрозуміли вагу і потребу власної для читальні домівки, постановили закупити хату з огородом у Йосифа Фащука (нині Проця Коваля), яку таки зараз купили за заплатою 214 злр., відступаючи її для читальні «Просвіти» без ніякого чиншу через 4 роки, то є [до] 1888 р. Читальня […] виказує живу діяльність. Закуповує в головнім Товаристві «Просвіта» у Львові книжки її видання, передплачує часописі як: «Громада», «Батьківщина», «Руська Правда», «Зоря» і «Наука». Членство читальні з кожним роком постійно збільшується. […]
У 1889 р. учитель Томащук відходить з Вербиці, а провід читальні передає старенькому о. Яремкевичові, який-то продовжує працю в читальні до 1894 р. У цім році приходить до Вербиці на сотрудника о. Мирон Лазорищак, який зараз по своїм тут прибутті заінтересувався читальнею, а щоб надати їй правильний шлях, у порозумінні з членами скликає збори, на яких вибирають його головою читальні, а членами відділу: Омеляна Ілька, Пушкара Николая, Захарка Степана, Тимчину Василя і Кузьму Івана та підписують статут, виданий Тов. «Просвіти» у Львові, який затвердило намісництво як тодішня краєва влада.
Громадянство, бачучи корисні наслідки десятилітньої діяльності читальні і чуючись певними, горнеться до «Просвіти», а кількох місцевих гро-мадян, а то: Омелян Ілько, Мисько Федя, Пушкар Миколай, Тимчина Іван (Морський), Тимчина Василь, Стех Дьониз, Луник Федь, Козак Семко та Ґіль Миколай стають навіть членами головного тов. «Просвіти» у Львові […].
До 1895 р. то є протягом 10 літ читальня «Просвіти» освідомила ширші круги громадянства, які […] постановили побудувати шкільний будинок […]. 1896 р. стає велика мурована школа, а дотеперішня школа (сьогодні громадська канцелярія) перемінюєсь на читальняний дім […]. Найважнішим його [керівника школи Олекси Кулинича – Б.Г.] завданням було приєднати всіх членів «Просвіти», призбирати грошей на закупно нових книжок і передплати часописей для читальні. Читальня числить тоді понад 180 членів, між ними багато жінок і молоді, якої досі тут не було. […] У 1896 р. п. Олекса Кулинич стає вибраним головою читальні «Просвіти» […].
Щоб поширити бібліотеку і заспокоїти всякі потреби читальні, постановив виділ під проводом голови п. Кулинича оснувати при читальні крамницю. Усі члени, як також і нечлени, складають дрібні жертви, навіть по 10 сотиків на закуп товару до майбутньої крамниці. На крамаря покликують молодого члена читальні Івана Стеха (Карпового), а відтак Михайла Омеляна, які своїми здібностями і купецьким хистом причинюються до розвою крамниці, а тим самим посередньо збагачують читальню в доходи і членство так, що протягом року майже всі громадяни стають членами читальні. […]
[…] У 1897 р. на загальних зборах заля переповнена членами читальні «Просвіти». По відчитанні звіту з діяльності виділу за попередній рік, а зокрема по відчитанні касового звіту, у якому касир представив зібраним прихід читальняної каси в квоті понад 400 австрійських корон. […]. У 1901 р. члени читальні «Просвіти» під проводом тодішнього голови Онуфрія Солодухи основують касу «Райфазена», яка зветься „Спілка ощадностей і позичок” […]. Основателем згаданої каси став Михайло Солодуха, ґімназійний ученик […].
У 1902 р. читальня «Просвіти» за тодішнього голови Мілька Стеха (Дякового) купує за ощаджені гроші реальність, а то хату з городом у Семка Козака за квоту 1000 злр., яку в 1905 р. продає за 1300 злр., а узискані з продажі гроші локує в касі «Райфазена». […]
У 1905 році члени читальні основують за почином Михайла Солодухи сина Онуфрія, ґімназійного ученика, руханкове товариство «Січ». Члени тов. «Січ» школяться в несенні помочі й рятунку так в своїм, як і в сусідніх селах у час пожарів та інших нещасть. […]
У 1912 р. постановляють члени читальні оснувати ще кружок «Сільського Господаря», якого завданням було б піднести культуру рільного господарства та асекурація худоби від випадку. Постанову цю здійснюють, бо скликують основательні збори, на яких являється 80 членів читальні та інших старших громадян і всі стають членами новооснованого кружка «Сільського Господаря». […]
У 1910–1912 рр. студент теології – тепер парох у Жужелі – о. Віктор Жук при співучасті місцевого студентства в час літних і святочних ферій організують при читальні аматорський [театральний – Б.Г.] гурток. […]
У 1913 р. тодішній виділ читальні […] купує за ощаджені гроші будівельну парцелю на власність читальні, а відчуваючи брак відповідної власної домівки, приступають до її будови […]. Сьогодні, коли велике їх діло – прегарний дім читальні – пишається гордо серед села і по сьогоднішній день є осередком культурно-освітнього життя села […]. […] Весною 1914 р. члени читальні згадали на незабутого нашого генія Тараса Шевченка і за почином Михайла Коця – нині емеритованого учителя у Львові із зібраних дрібних датків будують пам’ятник в 100-літню річницю його уродження.
1 серпня 1914 р. перериває живу діяльність читальні проголошена загальна мобілізація. Майже всі члени виділу і всі мущини як члени читальні зістали покликані на війну. […] Діяльність читальні з причини інвазії російських військ і знищення ними бібліотеки і внутрішнього урядження самої домівки, ограничується тільки до сходин позісталих членів в неділі та свята – читання часописей. Такий стан триває до осені 1918 р. У 1918 р. і 1919 р. вертають з війни здесятковані члени читальні, а то із 45 душ вертає заледви 30. Щонайкращі і найбільше заслужені в читальні працівники довоєнні не вертають […]. Ті три десятки довоєнних членів, які вернули з війни враз з Теодором Назарем, який сам щойно вернув був з російського полону, з далекого Туркестану, проголошують війну темноті […]. 20 грудня 1920 р. скликують ширші сходини – збори […] та вибирають новий виділ читальні в такому складі: Теодор Назар – голова, а Василь Мисько, Федь Омелян, Степан Назар, Степан Карп і Іван Смик – члени виділу. Вибраний виділ читальні береться солідно до праці та відновляє на довоєннім статуті її діяльність. […]
Під кінець 1921 р. числить читальняна бібліотека уже понад 100 томів. Передплачувані часописи, а то «Громадськa Думкa» і «Вперед». Відновляють знищені в часі війни читальняні будинки і будують сцену в театральній залі […].
На нормальний шлях своєї праці ступає читальня і відновляє перервану воєнним лихоліттям і поширює свою діяльність, щойно в 1922 р. під проводом умілим голови читальні п. Гриня Пушкара, п. Володимира Олексина (управителя школи), Івана Наврота, Андрія Стеха, Михаля Харка і Михаля Біди як членів виділу. […] Не забуває теж виділ за бібілотеку і за пресу. […] Тут треба згадати про великий дарунок Гриня Пушкара для читальної бібліотеки, а то 40 книжок. […] Члени виділу читальні п. Володимир Олексин організує з місцевої молоді хор, який мав би своїм співом причинитися до звеличання богослужень в нашій церкві і принагідних народніх святах. […] У цім році читальня відчуває болючу втрату свойого довголітнього члена і провідника в особі пароха о. Юрія Жука, якого тлінні останки відпроваджують члени враз з новозорганізованим хором на місце супочинку, де голова читальні п. Гринь Пушкар прощав його в імені всіх товариств.
На загальних зборах 1928 р. члени читальні уділюють дотеперішньому виділові признання за його повну успіху діяльність. А вибирають новий виділ, у склад якого входить: Андрій Стех як голова, а Михаль Омелян, Михаль Біда, Стефан Грушка, Николай Тимчина і Теодор Назар як члени виділу. […]
На 1924 р. вибирають той сам виділ. Дня 10.8.1924 р. скликає виділ надзвичайні загальні збори читальні, на яких приймають нововиданий Головним тов. «Просвіти» у Львові і затверджений воєвідським урядом статут. Продовж цього року аматорський гурток дає 3 вистави, чим причинюється до збільшення читальняної каси. З касових впливів виділ передплачує нові часописі, а то: «Український голос», «Письмо Просвіти». Адміністратор парохії, о. Степан Головід, дає в читальні ряд відчитів […]. Ту саму діяльність продовжує читальня під проводом свойого втретє вибраного голови Андрея Стеха і в 1925 р. […]
На загальних зборах 1926 р. являється п. Вітик, кооперативний делегат Угнівщини, пояснює значіння кооперативи для села і радить її тут основати. Читальня під проводом свого нововибраного голови п. Івана Наконечного розвиває енергійну діяльність в ціли основання в селі кооперативи. Збирають усі, причому сама читальня складає на цю ціль 54 зл., і вкінці основують кооперативу, яка з кождим роком щораз краще розвивається.
Тут слід піднести, що молодіж з кождим роком більше горнеться до читальні […]. За її почином основується в місці і на Вільці руханково-пожарниче Тов. «Луг», яке постипенно розвивається, передплачує «Вісті з Лугу» і «Літопись Червоної Калини», ширить серед своїх членів освіту і гідно сповняє своє завдання аж до часу його розв’язання в 1930 р. […] Виділ читальні купує з доходів читальні крісла і лавки до своєї домівки, а навіть є в можности зложити 100 зл. до каси як залізний фонд. […]
Закінчення в наступному числі «НС»
