Якуб Логінов ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ 2009-03-26
Цього року з’явився унікальний шанс, щоб винести проект “Балтійський порт для України” на загальноєвропейський рівень. Це означало б нові ділові можливості для українців Вармії й Мазур та Помор’я, стало би вагомим кроком на шляху до європейської інтеґрації України. На жаль, Польща не бажає використати цей шанс, оскільки на заваді стоїть позиція віце-міністра інфраструктури Анни Випих-Намйотко.
Реґіон Балтійського моря 2009 р. матиме свої п’ять хвилин в ЄС, а разом з тим, хоч це звучить парадоксально, зросте увага Брюсселя й до України. 1 липня президентство в Євросоюзі займе Швеція, яка являється найбільшим союзником України серед країн “старої” Унії.
Міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт не приховує своїх антиросійських переконань і бажає максимально відсунути зону впливу Росії від берегів Балтики. Саме тому Більдту потрібен союз із Києвом та послідовне зміцнення енергетичної незалежності України. Є навіть перші ефекти цієї політики – не так давно шведський прем’єр підписав з Юлією Тимошенко цілий ряд порозумінь про співпрацю у сфері енергетики, екології та науки, задумані як перший крок до формування нового “стратегічного партнерства”, так званого північного виміру української євроінтеґрації.
Плани Більдта далекоглядні – створити нову політично економічну вісь Стокгольм – Варшава – Київ, яка буде надалі поширюватися в напрямку Закавказзя і Казахстану. Тим самим буде забезпечено створення транспортного коридору для енергоносіїв, який мав би вдарити по імперських амбіціях Росії. Разом з тим Швеція хотіла б налагодити й коридор для швидких поставок контейнерів, розвивати експансію скандинавських фірм на перспективних ринках України, Причорномор’я і Центральної Азії. Цей коридор – альтернативний для окружного морського маршруту й незалежний від Росії шлях до Китаю, а також Ірану та Індії, значення якого в сьогоднішніх реаліях важко переоцінити.
У ці тенденції досконало вписується започаткована в листопаді 2007 р. ініціатива “Балтійська Україна”. Як відомо, вона передбачає утворення українсько білоруського портового комплексу в Ельблонзі, який після перекопання Коси мав би стати частиною портової асоціації Ґдиня-Ельблонґ з участю нового аеропорту Ґдиня-Косаково. Разом з тим пропонується модернізувати залізничні сполучення Ґдині й Ельблонґа з Україною (через Варшаву, Люблин і двома від галуженнями на Раву -Руську та Ягодин), а також Білоруссю (через Ольштин, Елк, Білосток). Інтелектуальним центром такого бізнес-проекту мав би стати “Український діловий центр” – інкубатор підприємництва в ельблонзькому технопарку “Моджевина”, де працювали б експерти українського й білоруського ринку.
Шведське головування в ЄС – це ідеальний момент для того, щоб цей проект набрав загальноєвропейського значення. Тим паче, що йдеться про створення залізничного коридору не тільки до маленького Ельблонґа, а й до Ґдині, яка поруч з ним мала б бути брамою між Україною та Скандина-вією.
Варто зазначити, що минулого року Єврореґіон “Балтика” офіційно запросив українських делеґатів до праці в робочих групах цієї організації. Мета – вивчити найоптимальніші шляхи втілення в життя наведеної вище ідеї сполучення портів Балтики та Причорномор’я. Єврореґіон та інші організації нині працюють над унійною “Стратегією для Балтійського реґіону” та “Балтійським планом дій”, які на довгі роки визначать політику Брюсселя щодо Північно-Східної Європи. Водночас під кінець року мала б стартувати польсько-шведська програма “Східного партнерства”. І тут достатньо було б бажання польського уряду для того, щоб концепція, окреслена як “Балтійська Україна”, стала одним із основних проектів, записаних у цих стратегічних документах: “Східному партнерстві”, “Програмі для Балтійського реґіону” та “Північному вимірі ЄС”. Ця логістична система ідеально підходить також до фінансування в рамках Програми для Східної Польщі, оскільки вона якраз і є надійним двигуном розвитку, що активізуватиме транзитні Вармінсько-Мазурське, Підляське та Люблинське воєвідства.
Однак виявляється, що нічого з того не буде. Принаймні, доки морську галузь очолюватиме Анна Випих-Намйотко – особа з сумнівними професійними якостями, але з чітко сформульованими русофільськими та антиукраїнськими переконаннями. “Не будемо будувати нічого для України, для нас головне – домовитися з Росією щодо Вісляної затоки”, – ствердила міністр у розмові з кореспондентом “Дзеркала тижня”. Свого скептицизму не приховує також прем’єр Дональд Туск та шеф сеймової комісії закордонних справ Кшиштоф Лісек. І не йдеться тут навіть про якусь загрозу для інтересів Трійміста, оскільки в ініціативі присутня Ґдиня. А намагання Мирона Сича чи Степана Мігуса, скільки би вони не робили для того проекту, нічого насправді не змінять, оскільки Платформа не хоче його реалізувати, а під її тиском від підтримки ініціативи відмовилася й влада Вармії та Мазур.
Як стало відомо автору з компетентних джерел у Мінську, причиною такої поведінки є тиск сильних груп інтересу з литовської Клайпеди, які, зрештою, пов’язані з російським бізнесом. Клайпеда є на сьогодні міцним портом, налаштованим у 70% на транзитні вантажі з Білорусі та Росії, а меншою мірою й України. При тому порти Клайпеди та Калінінградської області є учасниками картельного порозуміння – вони проводять спільну тарифну політику, координують інвестиції, разом проводять промоцію. І ось усі спроби перенаправити вантажопотоки з України та Білорусі до Ґданської затоки зустрічають сильний опір, причому методи протистояння польським проектам – дуже брутальні. Видно, керівництво Громадянської платформи – як на загальнодержавному, так і вармінсько-мазурському реґіональному рівні, от-римало певні сиґнали з-за північного кордону, після яких вирішили відмовитися від активної підтримки проектів інтеґрування України та Білорусі з транспортною системою Балтійської Європи. Проте на словах вони й надалі підтримують це, отож реалізація цих ініціатив залежатиме від наголошення справи в засобах масової інформації та підтримки громадськості.
Автор є польським кореспондентом “Дзеркала тижня” та редактором порталу “Балтійська Україна” – www.baltic-ukraine.com
“Наше слово” №13, 29 березня 2009 року {moscomment}
