Данута Кіх-Заторська ■ ПОДІЇ ■ №38, 2015-09-20
У липні 2015 р. проходив другий консерваторський табір на цвинтарі у Вербиці. Товариство Вербицької землі «Вербиця», що його очолює Марко Палюшок, було ініціатором цих заходів, натомість координаторами консерваторських робіт стали Єва та Петро Брили, які представляють товариство «Спадщина карпатських меншин Загір’я».
Урочиста інауґурація табору відбулася 12 липня, в неділю, після богослужіння в церкві у Гребенному. Отець Іван Тарапацький привітав учасників і поблагословив їхню діяльність. Два наступні тижні виповнила інтенсивна фізична робота на цвинтарі.
Треба підкреслити, що цьогорічний консерваторський табір у Вербиці пройшов винятково успішно. Нам удалося відновити 150 надгробних пам’ятників та підготувати до реставрації (довести до вертикального положення, укріпити) ще наступних 60. Зваживши на те, що торік під керуванням координаторів консерваторських робіт Ольги Соляр та Шимона Моджеєвського з каменярського товариства «Маґурич» відновлено майже 100 надгробків, разом це дає число 250 відреставрованих пам’ятників з загальної кількості 450 об’єктів з періоду до 1947 р., яким належиться увага. Додаймо, що на вербицькому кладовищі, враховуючи сучасні поховання та спроби увіковічення давніх поховань, стоїть майже 550 надгробних пам’ятників.
Вербицький консерваторський табір завершився вдалою спробою нагадати місцевій владі в Любичі-Королівській, реставраторським службам у Замості і Люблині та всім юридично відповідальним службам про вагомість цієї унікальної пам’ятки, якою є цей цвинтар, та потребу його серйозного захисту. Це важливе особливо зараз, коли на цвинтарі відбуваються зухвалі акти вандалізму. Тут уже тричі був знищений та спрофанований пам’ятник-увіковічнення загиблих у 40-ві рр. Тому-то заплановано вже на найближчий час зустріч на цвинтарі з участю представників згаданих вище установ, метою якої є підготування реального плану дій стосовно всестороннього забезпечення кладовища і введення його до реєстру пам’яток.
Цьогорічні волонтери, тобто більшість з них, пов’язані з Вербицею. Приємним винятком стала поява лемка Юрка Мороха, якого зачарувала культурна спадщина Східного Розточчя. Він приїхав аж з Проховиць, щоб допомогти в роботах на цвинтарі. Цьогорічний табір важко було б собі уявити без допомоги Андрія Божика, який, як «місцевий», був не тільки провідником, але й допомагав у контактах з «тутешніми». Гідним представником вербичан, виселених в Україну, стала Ліля Палюшок з Оброшина.
Додаймо, що праця при відновленні старого цвинтаря для нас усіх була чимось винятковим. Вона нагадувала діяння археологів. Коли ми підносили старезні хрести десь з початку XIX ст., торкалися унікальних фіґур, відшукували та відкопували чергові елементи надгробка, коли відкривали втрачену інскрипцію, ще й змогли відчитати зафіксоване там «ім’я усопшого», – це давало неймовірне задоволення. Можна навіть сказати, що це викликало своєрідний стан ейфорії, яку зрозуміє тільки витривалий шукач старовини.
Практичний консерваторський досвід праці, якого набиралися волонтери, розважно і терпеливо контрольований Є. та П. Брилами, поступово збагачувався загальним знанням про давнину Вербиці. Тут неоціненним джерелом інформації виявилися Ірина Коць-Ульбрих, Ліля Палюшок, Єва Лось, Іван Кайда, Марко Палюшок та Марія Білас, які ділилися з усіма споминами про минуле цього села, збереженими в їхніх родинах. Так народжувався неповторний зв’язок з колишніми мешканцями Вербиці, знаком яких залишилося оце бруснівське оброблене каміння. І коли ми приступали до очищення нових хрестів, то знали, що тут спочивають не «якісь там» Пушкарі, Омеляни, Тимчини, Зради, Смики, Палюшки, Чуки, Козаки, а саме «ті», рідні яких опинилися в Пєнєнжні, Кшекотах, Бенькові, Лелькові, Вільчицях, Оброшині… До того ж, на цвинтарі звучала ориґінальна вербицька говірка, що здавалася вже безповоротно втраченою. У наших розмовах оживали давно забуті слова і старі форми, які давно колись звучали в цьому просторі.
Робота на кладовищі навчила багатьох з нас терпеливості, взаємодії та відповідальності за інших. Уже через кілька днів серед учасників табору різного віку, різних професій і зацікавлень витворилася неповторна атмосфера солідарності, за що ми вдячні цьогорічним організаторам та координаторам табору у Вербиці. Згадаймо, що й погода цього літа була для нас ласкавою, даруючи сонячні дні, які дозволяли перебувати постійно під відкритим небом (дощ перетворює вербицьку врожайну землю в масло, і тоді навіть нема як доїхати до цвинтаря, бо він – у полі).
Як учасниця табору, яка майже три тижні мала змогу спостерігати за тим, як «воскресає» вербицьке кладовище (вислів запозичений від А. Божика), хочу сказати всім жертводавцям, які матеріально чи духовно (молитвою, добрим словом, думкою) підтримали ідею відновлення цвинтаря, що ваші старання вже принесли гарні плоди. Нам разом удалося врятувати більшу частину цвинтаря, а разом з тим припинити безжалісний процес руйнування та історичної амнезії, яку зготувала друга половина XX ст. До того ж, ця діяльність почала інтеґрувати наші розкинуті громади, створювати чергові ініціативи і зустрічі. І саме в цьому, думаю, наша спільна перемога – перемога тутешнього західного крила українства над тим, що приносить теперішня війна: над роздором, дезінформацією, руїною.
Від імені вербичан та присутніх у вербицькому таборі складаю щиру подяку ініціаторам табору, праця яких триває не лише влітку, а весь рік. Слова вдячності керую також у бік священиків – о. Івана Тарапацького (Гребенне), о. Артура Маслея (Пєнєнжно), о. Івана Лайкоша (Лельково), о. Станіслава Тарапацького (Ольштин), які підтримали та намагалися популяризували цю ідею. Особливий уклін п. Марії Білас, секретарю і скарбникові товариства, а у Вербиці – головній господині та опікунці групи волонтерів, яка, залишивши у Пєнєнжні свої домашні та сімейні обов’язки, понад два тижні піклувалася нами – годувала, дораджувала і підтримувала.
Цього року на цвинтарі у Вербиці працювали: Марія Білас (Пєнєнжно), Марко Палюшок (Острий Камінь), Катерина Смик (Пєнєнжно), Єва та Зенон Лосі з п’ятирічною внучкою Оливкою (Ольштин), Іван Кайда (Ольштин), Марія, Катерина, Аня та Павло Мазурки (Переводів), Ірина Коць-Ульбрих (Варшава), Ліля Палюшок (Оброшино – Україна), Андрій Божик (Любича-Королівська), Юрко Морох (Проховиці), Єва та Петро Брили (Загір’я), Ольга Кіх-Маслей (Краків), Оксана Заторська, Данута Кіх-Заторська (Пйотровець).
Учасники консерваторського табору у Вербиці біля церкви у Гребенному. Фото авторки статті
