Коментар: Про нові закони в Україні

Записали Г.С. і П.Л.ПОДІЇ№4, 2014-01-26

Мирослав Скірка, директор програми «Навчальні візити в Польщі» Колеґії Східної Європи ім. Яна Новака-Єзьоранського
Ми ділимося польським досвідом демократичних перетворень. Співпрацюємо з різними установами, неурядовими організаціями чи самоврядними структурами, особливо – на сході України. Схвалені нещодавно закони можна назвати самогубством найвищого класу у виконанні української влади, замість того, щоби представляти інтереси свого народу й усієї держави. Прийняті розв’язки  унеможливлюють пряму допомогу і відштовхують Україну від певної моделі цивілізаційно-культурного розвитку, яка спричинила якісні зміни в нашій частині Європи. Знаємо, що всі держави, які стали членами Європейського Союзу (ЄС), особливо Польща, були і є бенефіціарами різних програм, які дозволили будувати реальні механізми демократичного суспільства, ринкову економіку, вільні медіа тощо. Якщо згадувані закони будуть реалізовані, то це означатиме намордник на діяльності громадських організацій і скорочення їх контактів із західними партнерами. Цей фестиваль свободи, який нині Україна переживає у зв’язку з Майданом, та який за багатьма аналогіями Польща проживала в часи першої солідарності, є для всіх певним викликом. Хоч би тому, що завжди можуть бути зроблені певні помилки. Як впливати на українську політичну владну еліту, а з другого боку допомогти суспільству не втрачати надії на шлях до Європи? Тут потрібна певна послідовність, а не надзвичайний поспіх. І над цим повинні подумати західні політики, серед них і польські. Деякі програми вже є сформульовані – більша дипломатична активність, безпосередні зв’язки чи з другого боку – санкції. Треба показувати, що люди, які стали знаряддям системи влади, можуть бути заблоковані чи навіть еліміновані з економічного життя ЄС або США. Це може стати для них серйозним арґументом для того, щоб деяких речей вони собі не дозволяли. Зараз ми також маємо справу з боєм за Україну поміж Росією і Європою, проте Україна мусить тут визначитися сама. Як видно, частина людей є переконана, що їм поза Росією нічого шукати у світі. Вони хочуть кволої стабілізації, низької, але щомісячної зарплати тощо. Така позиція, копійована з Росії, стикається з ідеєю серйозної терапії, яка дозволить витягнути економіку і суспільство з глибокої кризи. ■

Павел Усов, аналітик Білоруського центру європейських досліджень
Розвиток авторитарних систем фактично завжди проходить за ідентичною схемою. Бажання президента Віктора Януковича піти цим шляхом сьогодні виразно помітне. Схвалені закони – це прямий наслідок веденої ним політики, в яку вписується зміна конституції та розширення повноважень президента. Це повністю нагадує процес, який проходив у Білорусії в 1994–96 роках, коли так само змінено конституцію, розширено президентські повноваження і фактично скасовано демократію. Слід відзначити, що подібні процеси відбулися в Росії, Казахстані й інших «постсовєтських» державах. Водночас я б хотів підкреслити, що цей сценарій в Україні ймовірно проходитиме у значно брутальніших обставинах, ніж, наприклад, у Білорусії. Тут з приходом президента Лукашенки до влади його підтримка в суспільстві становила майже 80%. Отже тоді його леґітимність не була сумнівною, про що сьогодні не можна сказати у випадку Януковича, довіра до якого знизилася. А це означає, що український президент сьогодні укріплювати свою владу може тільки брутальними методами та репресіями. У зв’язку з тим, що над Дніпром опір суспільства й політичної опозиції є значно сильнішим, тут може навіть дійти до проливу крові. Свідками ймовірності такого сценарію ми були нещодавно, коли «Беркут» брутально розганяв протестувальників. На мою думку, прийнятими законами процес стабілізації та укріплення режиму не завершиться, і разом з цим посиляться репресії. Повертаючись до української парламентської опозиції, скажу: на жаль, вона показала свою слабкість, увесь процес протесту пускаючи в русло чогось на кшталт «парламентських балачок». Таким чином змарновано єдиний шанс, коли можна було накинути Януковичеві певні правила гри. Ідеться про початок грудня минулого року, коли хвиля протестів у Києві була найміцнішою. Саме тоді продумана стратегія і рішучість мали шанси навіть розбити цей режим. На жаль, опозиція, як наголошують деякі спостерігачі, дозволила владі керувати своїми кроками. ■

Наталя Панченко, член громадського комітету  «Україна – ЄС»
Постійно, коли Янукович і сьогоднішня влада в Україні виходить з чимось подібним, як новоприйнятий закон, то люди починають ще більше мобілізуватися. Щоправда, стоять на Євромайданах у всьому світі з надією, що в Україні буде краще, натомість наша влада постійно показує нам, що є навпаки. І мені здається, що такими кроками, які вони застосовують, викличуть у людей радикалізм. На жаль, сьогодні по реакції учасників Майданів в Україні й тут, у Варшаві, видно, що
в суспільстві зростає радикалізм, і навіть ті особи, які ще тиждень тому говорили, щоб проводити зібрання спокійно і мирно, щоб своє вистояти, сьогодні починають міняти думку і кажуть, що саме стояння ні до чого не приведе. Тим більше, що влада прийняла такі закони, які незабаром спокійно дихати звичайному українцеві не дозволять. Не знаю, як це відбуватиметься, але люди слова поміняють на дії.
Натомість ми, представники Євромайдану у Варшаві, будемо стежити за подіями в Україні, і якщо треба буде,  поїдемо й будемо відстоювати свої права в Києві. Навіть вже видно, що тут, у Варшаві, нам Євромайдану не організувати, бо майже всі дотеперішні учасники – громадяни України і члени української меншини – поїхали в Україну. Тому зараз у Варшаві будемо організовувати Євромайдан раз на тиждень, і вже не будемо приходити і виключно мітинґувати під посольством України. Тепер ми розуміємо, що посольство у принципі нічого не може зробити, тому починаємо писати до міжнародних політиків, організовувати зустрічі з людьми, які були на Майдані в Києві, починаємо інформаційну кампанію, яка передбачає, наприклад, інформування учасників протесту, де можуть отримати юридичну допомогу тощо… Знаю також, що у Варшаві є велике зрушення серед українських студентів, які невдовзі матимуть канікули, і вже активно домовляються, щоб спільно поїхати в Україну. ■

Ольга Попович,політичний аналітик, Фонд «Наш вибір»
Влада буде старатися спровокувати Майдан для того, щоб силою розігнати людей. А прийняття таких законів впливає на радикалізацію настроїв на Майдані, чого й хоче влада.
Але сумніваюся, що введення цих законів буде довгостроково діяти на активізацію суспільства. Ми вже бачили це після введення закону про надання російській мові статусу державної. Як виявляється, законодавство у принципі сприяє мобілізації населення на досить короткий термін. На довший період це змобілізує опозицію і неурядові організації, тому що тепер ці закони – це стратегія, яка хоронить демократичні сподівання України.
Однак цих законів не відмінять. Опозиція, яка нині у Верховній Раді, внесла законопроект про визнання голосування парламенту неправомірним і таким, яке порушувало реґламент голосування. Це, на мою думку, не завершиться успіхом. На жаль. А влада просто помалу почне впроваджувати ці закони в життя.
Думаю, сьогодні населення не до кінця розуміє, наскільки ці закони є страшними. Звичайно, тепер усі кричать, про це пишеться, але так буде протягом 2–3 тижнів, бо з’являться наступні нові теми. Питання введених законів просто перестане існувати в масовій свідомості.
А як вплине це на організаторів Євромайданів, серед яких політичні сили й різні неурядові організації, які часом по-різному бачили провадження цього Майдану, і через це виникали, виникають і ще будуть виникати сварки? Звичайно, зараз це дозволить більш їм змобілізуватися. І думаю, цей факт мав би їх спонукати до того, щоб відкинули свої якісь окремі амбітні плани й витягали проти себе якусь нечисть на публіку.
Щодо реакції міжнародної спільноти, у ноті МЗС України, яка з’явилася зараз, чітко зазначено, що закордонні ні політики, ні організації не повинні втручатися
в законодавчий процес України. А це означає, що в Україні ніхто не буде прислухатися до цього, що говорить міжнародна спільнота.
якщо будуть введені якісь реальні персональні санкції супроти конкретних політиків, то, правдоподібно, та частина депутатів з Партії реґіонів, яка не підтримує до кінця політики Януковича, піде на переговори з опозицією. Тут санкції США нічого не зроблять, але якби це зробила європейська спільнота, де лежить економічний інтерес українських бізнесменів, то це вже було б зовсім по-іншому. Але це поки що бажання. ■

Поділитися:

Категорії : Погляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*