Записав П. Л. ■ ПОГЛЯДИ ■ 2011-09-29
Володимир Мокрий, професор Яґелонського університету, депутат Сейму РП (1989-1991 рр.)
Як депутат польського парламенту, я працював у комісії науки та освіти, конституційній, меншинній та польсько-українській парламентарній групах. Звичайно, займався українськими справами – доводилося звертати іншим депутатам увагу на те, що відбувалося в Україні. Тоді я чув у відповідь – “для українських справ у нас є Ви, маєте нашу повну довіру”. Подібне чув я і від українців – вони теж вбачали у моїй присутності в сеймі можливість захисту справ нашої громади. Що я міг, те й робив, бо треба було виправдати отриману від виборців довіру.
Потім склалася ситуація, подібна до тієї, в якій знаходиться тепер Мирон Сич: минуло одне скликання і я вирішив балотувався на чергових виборах. Тоді, завдяки т.зв. виборчим куріям (саме я виборов їхню появу в законодавстві), для членів меншин виборчим округом стала територія всієї держави. Але в моєму окрузі, який включав частину території Ґожівського та Пільського воєвідств, були виставлені п’ять інших українських кандидатів. Потім виявилося, що ніхто з нас не пройшов, бо голоси виборців розпорошилися.
Нині стоїмо перед подібною проблемою. М. Сич здобув довіру і досвід, працюючи директором школи, будучи тричі обраним маршалком воєвідського сеймику, і врешті-решт – в ролі депутата Польського сейму. Він захищав справи українців Польщі, діяв задля покращення українсько-польських відносин, могли розраховувати на його підтримку й самоврядні структури реґіону, який він представляв. На мою думку, свій авторитет М. Сич виправдав. Він прямував правильним шляхом, на якому здобував досвід. І тепер, унаслідок праці в різних парламентських комісіях, він у нього ще більший. Думаю, що люди під час виборів повинні керуватися саме досвідом кандидата, бо це основне в дальшій його діяльності, про що часто чомусь забуваємо.
“Наше слово” №40, 2 жовтня 2011 року {moscomment}
