Біля витоків проведення Акції “Вісла” були рішення таких органів тодішньої держави, як Президія Ради міністрів, Центральний комітет Польської робітничої партії, Державна комісія безпеки тощо. Говоримо й про проекти документів, постанови, організаційні накази чи їхнє затвердження. Потрібно задуматися, котрий з актів і якої установи дав поштовх для проведення акції? Може, вони всі разом, а може лише один з них? Котрий був найбільш суттєвим? Важливе й те, на якій правовій основі видано рішення про проведення депортації (тобто, чи президія мала такі повноваження, з якого закону вони виникали, чи дозволяв це її особовий склад або юридичні акти про утворення). Досі ніхто на це не відповів, в тому числі й ІНП – він ствердив відсутність складу злочину в постанові президії з квітня 1947 р. Ряд юридичних аспектів з’являється в контексті самого проведення Акції “Вісла”: як це виглядало в кожному селі, стосовно кожної окремої людини, чи не було перевищення повноважень функціонерів, чи когось били під час депортації, примушували до чогось.
Очевидно, сьогодні надалі варто шукати правової оцінки того, що відбувалося в таборі в Явожні. Питання, які залишаються відкритими: на якій основі людей туди запроторили, чи були при цьому рішення уповноважених установ тощо. Маємо, для прикладу, справу з такою категорією, як “особи, що перебували в таборі” – отже, ані затримані, ані ув’язнені. Що це означає – бо напевно не те, що люди перебували в таборі з власної волі чи з метою відпочинку. Претензії певної кількості явожнянців якоюсь мірою вже задоволено, коли їм виділено соціальні додатки до пенсій. Але, на мою думку, це не мусить повністю вичерпувати їх домагань. Утрата здоров’я, безпідставне ув’язнення, катування, побиття – це лише деякі кривди, за які можна вимагати компенсацій. Факт, що постане проблема цивільного прострочення дії закону, але суд, розглядаючи справу конкретної людини, може цю перепону відхилити на основі 5 статті цивільного кодексу. Однак треба пам’ятати й про те, що позивач ніколи на початку судової дороги не знатиме, чи саме таке рішення з’явиться.
Якщо глянути на чергові цивільні наслідки Операції “Вісла”, то важливим буде декрет з 1949 р. про відібрання залишеного українцями майна. Проте треба пам’ятати, що в таких справах також немає єдиного універсального шляху порушення питань. У Польщі досі немає закону про реституцію, тому можна йти адміністративною дорогою, домагатися ствердження недійсності рішення про відібрання майна, а потім повернення його або компенсацію. Варто пригадати, що поява акту про реприватизацію значно скоротила б цей процес, але разом з тим потенційні компенсації не становили б ста відсотків втраченого майна, а тільки якусь частку, залежну від фінансової спроможності держави. Проте поки що реприватизація – це не юридичне питання, а політичне. Варто пригадати, що представники правлячої команди обіцяли це питання вирішити до осені 2008 р.
Нічого також не стоїть на перешкоді, щоб українці сьогодні складали позови проти держави у цивільний суд. Особа, яка була депортована, за підставу для своїх домагань може поставити почуття кривди, свої страждання. Можна, наприклад, домагатися відшкодування за фізичні чи психічні кривди, пов’язані з переселенням. Цивільний суд досліджуватиме це питання, перевірятиме формальні рішення щодо акції