Павло Лоза, журналіст «НС» ■ ПОГЛЯДИ ■ 2011-05-26
Ще перепис населення був не почався, а вже стало відомо, – про це інформувало саме Головне статистичне управління (ГСУ, пол. GUS), – що немає грошей на реалізацію такого рекламного телеролика про перепис, якого б хотіли зробити представники меншин. Тому з економічних причин реалізовано найдешевший варіант, з якого по суті ніхто й нічого про нас не довідається. Пізніше забракло грошей і на обіцяні летючки, які планувалося написати мовами меншин, що мали інформувати, наприклад, про можливість позначення в анкеті подвійної національної та етнічної самосвідомості.
Під кінець березня, коли ГСУ організувало прес-конференцію про перепис населення, чиновникам було вже добре відомо, що до більшості з нас рахівник не прийде додому, однак працівники управління не вважали за потрібне детально пояснити журналістам, що нам варто переписуватися самостійно. Невідомо, чому так склалося: можливо, ГСУ розраховувало, що суспільство реґулярно користується послугами ясновидців, які підкажуть, що треба переписатися самим?
У середині травня ГСУ подало, що за півтора місяця тривання перепису анкету в Інтернеті заповнило лише 7,7% населення держави. Але вистачить виконати прості математичні дії: якщо маємо 100% населення, а рахівники відвідають особисто лише 20%, то з цього рівняння виникає, що самостійно переписатися мало б 80% населення! Хоча ГСУ передбачило, що не всі з тих 80% охоче заповнюватимуть анкету в Інтернеті, отже про тих лінивіших має збирати інформацію в державних, реґіональних, та ґмінних установах. Однак, скажімо правду – від установи не отримає даних про національність чи про те, якою мовою люди спілкуються вдома, цього неможливо перевірити, не питаючи безпосередньо саму людину. І тут постає питання: навіщо ГСУ, якому, як видно, від початку було байдуже до національної структури держави, організовує цей перепис, якщо “всілякі інші” дані може взяти собі з установ? Чи управління робить це лише для звітності? Відомо, існує директива Єврокомісії, яка вимагає від країн – членів ЄС, проводити реґулярно перепис, то треба чиновникам принаймні зробити вигляд, що вказівки виконані, і підготувати відповідні папери. Але чи така паперова звітність покаже реальний стан суспільства?
У середині травня в одному з номерів реґіонального видання “Gazeta Wyborcza” можна було прочитати, що ГСУ не буде вже більше висилати рахівників до людей, бо немає грошей, щоб їм заплатити за переписування. Що саме так дійсно відбувається, підтверджують і самі рахівники, яких по суті статистичне управління виставило “проти вітру”. Тут виникає чергове запитання: навіщо було витрачати гроші на підготовчі заняття для рахівників, якщо зразу було відомо, що вони не підуть по хатах, бо не буде можливості заплатити їм за роботу?
Під статтею видання “Gazeta Wyborcza”, заміщеною на сайті, можна прочитати такий коментар, що питання про національність є зайвим, бо “мабуть зрозуміло, що в Польщі є поляки – і неважливе, чи живуть вони на Силезії, Мазовії, Опольщині чи на Помор’ї.
Усі ми, зрештою, поляки”. ГСУ вже теж довело, що йому неважливо показати, скільки є членів меншин, скільки насправді є всіх нас. Як видно з коментаря, ми для пересічного “Ковальського” не існуємо і він взагалі не знає, що в Польщі живуть не лише поляки.
А чи ми самі хочемо, щоб хтось довідався про існування українців у Польщі? Це залежить уже тільки від нас, а точніше – від заповненої анкети самоперепису.
“Наше слово” №22, 29 травня 2011 року {moscomment}
