КНИЖКА про повернений родовід

Славомир Савчук РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ2011-09-29

{mosimage}

Krystyna Czerni, Nietoperz w świątyni – Biografia Jerzego Nowosielskiego. Wydawnictwo “Znak” 2011, 440 s.

Ця книжка в багатьох справах відкриває наново творчість однієї з найбільш видатних постатей в історії мистецтва у Польщі, повністю показує східне – українське обличчя цієї особистості. “Кажан у святині – біографія Юрія Новосільського” – це твір історика і критика мистецтва Кристини Черні. Авторка виконала важке завдання: творчість, мистецькі й теологічні погляди Новосільського супроводжувала багата література (статті, рецензії, книжки тощо). Про нього писали мистецтвознавці, журналісти, літератори та поети. З другого боку, в життєписі митця було багато білих плям, які виникли внаслідок складної долі його родини, або просто особистих проблем у його житті.

Ю. Новосільський для загалу був відомий передусім як славетний митець, який єднав у своїй творчості світ візантійського іконопису зі сучасним живописом. Його теж цінували як теолога й теоретика мистецтва. Книжка К. Черні відкрила те, що багато хто знав, додумувався, чим спекулював – а саме родовід митця. “Не маю в собі нічого з польської крові, – авторка наводить у книжці такий вислів митця. – Я поляк, а трішки українець, трішки німець”. “Одне око польське, а друге українське”, – так звучить заголовок одного з перших підрозділів біографії. Тема коренів родини Новосільського напевно зацікавить українського читача, хоч у випадку саме цієї постаті не можна йти на прості оцінки національної ідентичності. Вистачить нагадати два вислови митця. В одному він говорить, що національність – це найбільш удавана категорія свідомості, яку людство могло створити, однак, з другого боку, авторка біографії пише, що Новосільський любив говорити про себе: “Я також українець”.
Загублений родовід – так можна коротко сказати про історію родини Новосільських, яку в біографії описує К. Черні, присвячуючи їй багато місця. Вихідна точка розповіді – це родинна фотографія з початку ХХ ст., зі жнив. Знімок, імовірно, зроблений в Одреховій – родинному селі Степана Новосільського, Юрієвого батька. Через півстоліття від ідилічної картини нічого не залишиться, а представлених на фотографії персонажів історія розжене по всьому світі. Жниварі, вигнані з рідної землі, роз’їдуться “від канадського Вінніпеґа до тернопільського Гусятина чи радянського Києва”. Як часто така географія міґрації судилася українським родинам!
З Одрехової життєва дорога батька Ю. Новосільського веде до Кракова. Його українське обличчя вплетене в біографію митця, адже ж мало воно вплив на пізніше формування художника. Слід хоча б згадати греко -католицьку церкву Святого Норберта з іконостасом авторства Яна Матейка, до якої на Богослужіння ходив С. Новосільський, іноді нишком забираючи маленького Юрія.
“Влізаючи” в коріння митця, К. Черні підкреслює: це – не відсоткове рахування генеалогії, а відтворення картин світу, які від народження супроводжують і ментально створюють людину. Це влучний підхід до проблеми: тим більше у випадку біографії людини з пограниччя, Галичини, колишньої Австро- Угорської імперії. Саме пограниччя мало значний вплив на родину Ю. Новосільського. Батько Степан – українець зі згадуваної лемківської Одрехової, мати Анна (уроджена Гарлендер) – зі сполонізованої родини австрійських колоністів з Ярослава. Зустріч двох культур в одній родині, як часто буває, не обходиться без конфліктів. У біографії Новосільського К. Черні висвітлює одну з таємничих історій родини митця. Юріїв батько 1919 р. зникнув нібито на недовгий час з роботи, залишаючи жінку, щоб податися на війну і змагатися за незалежність України. Це зникнення авторка книжки підтверджує, базуючись на архівних джерелах. Добровільне служіння в рядах армії Української Народної Республіки могло бути викликане, з одного боку, родинною трагедією – смертю двох перших дітей Новосільських (синів Володимира та Юрія), з другого – не могло здійснитися без патріотичної позиції С. Новосільського. Хоч ненадовго, але він покинув дружину в такий важкий для неї час. Це могло вплинути на те, що, як пригадував Ю. Новосільський, мати неприхильно ставилася до Греко-католицької церкви і кривим оком дивилася на українську активність свого чоловіка.
Втрата двох перших синів відзначилася також на тому, що народжений 7 січня 1923 р. Юрій -Кіпріан Новосільський виховувався в особливих умовах – під скляним ковпаком, без тісних контактів з ровесниками. Протягом його дитинства тривала тиха війна батьків за душу дитини. “Мати прагнула, щоб я став католиком, батько тягнув мене в другу сторону”, – згадував пізніше митець.
Одним з важливих для духовного формування Ю. Новосільського моментів був візит у Почаївській лаврі. “Це моя любов, – так про православну святиню казав художник, – усе, що в моєму мистецькому житті сталося пізніше, почалося саме тут”.
Час дозрівання – міжвоєнний період – це також час наростання українсько- польського конфлікту. Одна з його причин ховається в заголовку підрозділу книжки – “Річ Посполита – мачуха”. Одна з головних арен протистояння націй – це Львів. Але для молодого Новосільського перебування в цьому місті стало радше приводом для чергової після Почаєва ілюмінації. Потрясіння, шок, які він пережив під час відвідування колекції ікон в Українському музеї, – удруге, на цей раз ясно і чітко, накреслило його мистецьке покликання.
Війна приносить жахливі події і ще більш розпалює міжнаціональну ворожнечу. Для Ю. Новосільського – це час навчання в Кунстґевербешуле (нім. школа декоративного мистецтва – ред.) у Кракові та нових духовних відчуттів під час перебування в монастирі Святого Іоанна Хрестителя у Львові. Після завершення війни митець здобуває диплом Краківської академії мистецтв, починає співпрацю з групою молодих митців; проживає іноді в лідера краківської богеми Тадеуша Кантора, а, шукаючи свого місця в післявоєнній дійсності, стає атеїстом. Аванґардна творчість, яку проповідують молоді митці з групи, невдовзі зустрінеться з гострою критикою і реакцією влади, але перед розправою з сучасним мистецтвом відбудеться ще одна драма.
Після війни вимирає родинне гніздо Новосільських – село Одрeхова. К. Черні досконало віддзеркалює трагедію акції “Вісла” та загалом антиукраїнську політику тодішньої влади. Політика поганого ставлення до однієї національної групи проникає наскрізь загальний настрій усього суспільства. Символом драми, відчуття страху є доля батька митця, який офіційно зрікається української національності. Інша символічна сцена, описана в книжці, це візит Юрія Новосільського та Адама Сталони-Добжанського в кардинала Сапіґи. Безпорадність покривджених, бездушність оточення – так можна коротко сказати про знищення іконостасу церкви Святого Норберта. Відлуння тих подій авторка біографії віднаходить в абстрактних картинах Новосільського з 1940-х рр., зокрема в картині “Битва за Аддис-Абебу” – символі аґресії західної Церкви на східне християнство.
1950-ті рр. – це час праці в Лодзі, спосіб на виживання в період панування соцреалізму й атаки на аванґардне мистецтво. Новосільський працює тоді в театрі сценографом, а відтак – викладачем вищого мистецького навчального закладу. 1950-ті – це теж одруження з Зофією Ґутковською, з якою Юрій познайомився ще під час навчання в Кунстґевербешуле. Авторка біографії присвячує З. Ґутковській окремий розділ. Ця талановита художниця пожертвувала своєю кар’єрою задля того, щоб стати ангелом -охоронцем не дуже меткого, а навіть у багатьох побутових справах безпорадного Юрія.
Згаданий період – це також переломний момент, тоді митець творить, зокрема, дивні, насичені садоеротизмом картини, а з другого боку – народжується Новосільський- теолог. Дорога до ікони, як пише К. Черні, веде через пустелю – тобто атеїзм, який визнавав Новосільський протягом десяти років (1943-1954 рр.). У той час жив без Бога, але ікона залишалася в колі його зацікавлень. Саме в 1950-х допомагав Адамові Сталони-Добжанському при розписі церков, зокрема в Городку, Єленій Горі, на Святій Горі Грабарці. Тоді ж починаються власні реалізації Новосільського. Не менш, а може значно більше важливим стає знайомство з о. Юрієм Клінґером, православним теологом, філософом, поетом. Відносини, дружба з цією видатною людиною принесли плоди не тільки в постаті поліхромії у церкві в Кентшині, але також допомогли в народженні Новосільського як теолога. Художник став одним з найбільш відомих у Польщі пропаґандистів східного богослов’я, філософської думки, яка не належала латинській цивілізації, а передусім того, що називаємо теологією ікони. До речі, погляди Новосільського з часом стають щораз більш радикальними, у багатьох справах відходять від ортодоксійного визначення, наближаючись навіть до єресі. У книжці авторка намагається висвітлити ставлення Новосільського до складного питання церковної унії і Греко-католицької церкви, з якої виводить коріння його родина, а водночас свідоме навернення Новосільського на православ’я, яке стає “духовною батьківщиною” митця.
Звичайно, є в книжці факти, про які добре знали всі, хто слідкував за мистецькою кар’єрою Новосільського від 1960-их рр.: його повернення до Кракова, професорське звання в Краківській академії мистецтв, успішні виставки, слава і рекордні ціни на його твори на аукціонах та в ґалереях. Є також і те, що було закрите перед очима загалу: приятелі, серед яких важливе місце після смерті о. Клінґера зайняв відомий поет Тадеуш Ружевич; улюблені місця відпочинку, а тут, хоч і не дивно, особливою є Лемківщина. Є в біографії також темні сторони – алкоголізм, який руйнує здоров’я i родинне життя, не до кінця зрозумілі відносини з набагато молодшою жінкою та особиста драма, яку особливо відчуває подружжя на старі літа, тобто брак дітей. Не приховуючи цих проблем, попри те, що нема безпечної відстані часу, авторка вміло й дискретно описує “темний” бік життя художника, стараючись віднайти глибше пояснення для цього, усвідомлюючи, що має справу з неабиякою особою.
Іконопис та розписи інтер’єрів церков і костелів займають важливу роль у мистецькій біографії Ю. Новосільського. Тільки слід згадати, що створив він біля тридцяти проектів святинь для різних конфесій. Однак доля цих проектів у більшості випадків була драматичною. Брак зрозуміння з боку інвесторів – віруючих та духівництва – і безкомпромісне ставлення митця спричинили багато непорозумінь та конфліктів, а результат цього – зрив співпраці, а то й цілковите відкинення його творчості. Аскетичний живопис Новосільського переважно був неприйнятним як для православних, так і католицьких вірян, хоч причини цього нерозуміння були різні. Це викликало жаль і страждання митця.
Муки наповнюють останні розділи біографії Ю. Новосільського. Смерть дружини, яка була підпорою заглибленого у творчості митця, його старість та пов’язані з нею хвороби призвели до того, що останні роки життя Новосільський провів фактично в “камері смерті” – практично не виходячи зі свого дому. Залишив цей світ 21 лютого 2011 р.
За свого життя він асоціювався з іконою – і по суті великою мірою сам нею став, з усіма загадками, недокінченими історіями, не визначеним чітко походженням, мистецькою містерією, яка перекладалася на життя. Книжка К. Черні спроваджує, з одного боку, життя художника на землю: пояснює значення творчості та поведінки, відкриває таємниці білих плям; показує самого митця – не деміурґа, а людину з усіма її складностями і слабкістю. З другого боку, виправдовує слабкості та складнощі глибоким світоглядом митця, може навіть “космоглядом”, а водночас минулим його самого та його батьків, взагалі тим, з чого починається ця книжка, як і життя кожної людини – родоводом. Авторка біографії просто повертає Ю. Новосільського до його рідного дому.

“Наше слово” №40, 2 жовтня 2011 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*