Григорій Сподарик ■ КУЛЬТУРА ■ №3, 2017-01-15
Павло Герчак, Славко Хмарич та Михайло Шиманек з «Карпатіан» розповідають про нову назву гурту, альбом «Співіснування», свою музику і надію.
Оце ми зустрічаємося на благодійному концерті. Ви часто берете участь у таких акціях?
Павло: Якщо ми можемо поділитися нашою музикою, а особливо при збірці грошей на благодійну ціль, то завжди відповідаємо позитивно.
Михайло: Ми, артисти, просто зобов’язані допомагати. Насправді, це загальний обов’язок усіх людей. Ми віримо, що добро завжди повертається, хоч і невідомо, коли це станеться, через рік чи два.
Павло: Ніколи не відомо, коли ми самі або наші найближчі будуть потребувати допомоги. Ситуація з Басею Качмар для мене остільки особлива, оскільки торкається дружини знайомого мені Михайла. Вони тепер у дуже складній ситуації. Тут насправді потрібна поміч, і ми в це входимо.
Славомир: Можливість поділитися чимось з іншими дає радість. Ми ділимося музикою. Робимо це від щирого серця. І в цьому проявляється суть нашої активності.
Ваша пісня «Для надії»… Багато говорилося про неї 2016 р. Чи вона також була створена з думкою про підтримку тих, хто бореться зі злом?
Павло: Пісня польськомовна. Я її написав під впливом подій на українському Майдані. Ми навіть хотіли туди поїхати з концертом. Однак наша попередня назва «Беркут» не дуже підходила до такої ініціативи. У словах «для надії» збережений дух того, що відбувалося, але в них є й оптимізм. Нам не йшлося про популістську, розраховану на якусь користь, підтримку Майдану. Радше, це була спроба вшанувати правду, яка завжди перемагає.
Славко: Пісня говорить про універсальне. Її зміст описує ситуацію в Україні і дійсність благодійного концерту. Кожен з нас має якісь проблеми, тому надія завжди важлива.
Павло: Звичайно, ми з приємністю сприйняли те, що пісня стала популярною, а посилання на неї робили, зокрема, українські дипломати в Польщі. Звідти ми отримали також офіційну подяку. Але, творячи, ми не відзразу очікуємо якогось особливого зворотного зв’язку. Ми творимо з серцем, а якщо людям це подобається, і наші відчуття сходяться, це чудово.
Михайло: Пісню ми написали не для того, щоб її файно слухалося і щоб її постійно крутили в телебаченні. В аранжаційному плані вона доволі складна. Саме таким способом ми пробуємо передати своє співчуття Україні. Намагаємося теж усвідомити нашим людям тут, у Польщі, що ми всі можемо приєднатися до творення вільної України. Свобода – це найвища цінність, на яку, без сумніву, заслуговують наші брати за кордоном. Багато українців приїжджає до Польщі на роботу. Без якихось націоналістичних натяків щодо винятковості і розуміючи, що люди бувають різні, я хочу водночас сказати, що українці – це насправді дуже працьовитий і вартісний народ.
Чи поляки й українці сьогодні успішно здають екзамен на добре сусідство і братерство?
Михайло: Між тими братами завжди стоїть історія. Тут, як у спражній сім’ї, живуть близько, співчувають і допомагають один одному, але і сваряться, заздрять один одному.
Павло: Не люблю політики…
…тоді говори про звичайних людей.
Павло: Думаю, що мають значення взаємні уявлення, що їх творять мас-медіа. Ми всі знаємо, що в сучасному світі не бракує ксенофобії. Я на основі особистого досвіду не можу говорити про будь-які кривди з польського боку, навпаки, мав і маю багато польських друзів. Але бачу нині дивну ситуацію. Українці знову приховують свою національність, музику, мову чи традицію. Дійшло до якогось парадоксу. Ми від самого початку писали пісні українською, хоч тепер на новій платівці маємо й польськомовні твори. В них ми постійно намагаємося говорити про інтеґрацію народів. Зрештою, ми взагалі вважаємо, що наша музика має об’єднувати і бути поза політикою.
Михайло: Можна було б зараз творити пісні в українській обробці і виключно з польськими текстами. Але ми так не робимо, бо хочемо, щоб у Польщі постійно існували українські гурти.
Славко: На мою думку, польсько-українські відносини мають два головні контексти – політичний і чисто людський. Політики мають свої інтереси і часом втягують у це нас усіх. Проте мудрі люди, знаючи про складне минуле, все ж намагаються жити так, щоб залишатися братами.
Український виконавець має сьогодні в Польщі якесь особливе завдання? Яка його позиція?
Павло: Як музикант я хочу грати на концертах у Польщі, Словаччині, Україні чи Білорусі, а до цього записувати чергові альбоми і, як в останньому, ділитись тим, що сьогодні переживаємо.
Михайло: Як представники української громади заохочуємо також інших людей, щоб не забували своєї музики і своїх традицій.
Павло: Сьогодні маємо неймовірно багато масових дійств, постає чимало гуртів. Однак проблема в тому, що з часом усе набридає людям. Це бачимо і на пленерових імпрезах, і тих камерних, що відбуваються в клубах. Якщо протягом тижня люди мають на вибір навіть три культурні заходи, то в певному моменті їм стає нецікаво. Я сам з дитинства пам’ятаю виступи «Руху» (сьогодні «The Ukrainian Folk»). Ці концерти, тоді дуже рідкісні, завжди збирали натовп, викликали ейфорію в людей тому, що цього раніше не було. Подібне мало місце з появою гуртів «Хутір», «Горпина» чи нас – «Беркута». Сьогодні в мене складається враження, що люди трохи від цієї музики втомилися.
Михайло: Мені здається, це тому, що появилося багато фолькової музики. Поставали щораз нові гурти, а дехто, можливо, повірив у непоганий заробіток. Рівень музики падав, а вона сама ставала менш привабливою. Не без значення було й те, що багато фольк-рокових колективів потрапляло сюди з України. З іншого боку, це натуральні правила, і їх не змінити.
Славко: Сьогодні перемагає і звичайний споживацький стиль. Люди вибирають більш привабливе, присвячують цьому свій час. Потреба змагатися за увагу між різними продуктами позначається, зокрема, на таких гуртах, як наш, хоч у творчість кожний з нас вкладає частку свого серця. Цікавим прикладом є пісня «Для надії». Ми не писали її з комерційною метою, але нам приємно, що її помічено і визнано. Нами керує бажання передавати те, що випливає з нашого серця і, звичайно, якість. Тому віримо, що люди звернуть на це увагу.
Як ваші фани сприйняли зміну назви?
Павло: Якщо б ми могли, то змінили би назву вже 2013 р. Тепер ми це пов’язали з випуском нового альбому. Ми довго думали, якою має бути ця нова. Від «Беркута» до «Карпатіана» досить близько – це дальше тримається нашої ідеології. Ідеться про музику без обмежень, свободу, символізовану беркутом – карпатським птахом, а тепер прямим віднесенням до карпатських гір. Як люди це сприйняли? Моя доня сказала, що я для неї уже назавжди асоціюватимуся з «Беркутом». І добре, бо ми не відмовляємось від свого коріння. Водночас я переконаний, що всім нам був потрібний новий імпульс у вигляді зміни назви.
Михайло: Відомо, що ми мусили її змінити. Це пов’язане з подіями в Україні і з тим, що «Беркут» асоціювався виключно з силами, відповідальними за пацифікацію та вбивства людей. Організатори різних заходів перестали до нас телефонувати.
Павло: Фактично були такі моменти. Вони казали: «Супер граєте, але ваша назва сьогодні погано сприймається». А «Карпатіан» ніби значить то само, проте вже повністю нейтральне. Взагалі Карпати – це велика суміш культур, у яких ми добре почуваємося. Хочу ще додати, що в нас нема «монархічної демократії», у якій вирішує хтось один. На нову назву погодились усі члени гурту. Так мусить бути, бо коли виходимо на сцену, то всі маємо ототожнюватися з тим, що робимо.
Нова назва – це, як уже сказано, також і новий альбом «Співіснування».
Павло: 2016 року ми мали вже весь матеріал на нову платівку, яку остаточно записали у студії друзів з гурту «Еней». І тут знов появилася проблема щодо назви. «Співіснування» придумав один з моїх друзів, мистець Матеуш Обарек, який, зокрема, професійно займається творенням візерунку різних компаній.
Славко: Він прийшов на репетицію і побачив, що кожний з нас – це різний вік, характер, спосіб життя і власні музичні уподобання. Я і Павло пишемо для гурту тексти, але також маємо різні інспірації.
Михайло: Він помітив, що хтось з нас любить панк, рок, популярну музику, отже «важчі» або «легші» жанри. Вкінці намалював на стіні фіґуру на зразок підкови, пояснив що це магніт з плюсовим та мінусовим полюсами. Під цим усім написав «співіснування».
Павло: Дещо по-філософському, але це точно віддає те, що відбувається навколо нас. У гурті ми дійсно «стираємося» при творенні музики, у кожного міцний, але зовсім відмінний характер. Варто відзначити, що новий альбом появився майже після шести років перерви.
Михайло: Часом якісь фраґменти музики ми записували в телефонах.
Павло: Деякі пісні ми створили на початку цієї перерви, інші – наприкінці. Що цікаво, від наших слухачів знаю, що вони розпізнавали, у який період був написаний даний твір. «Ти поглянь», «В обмані», «Дитинко» – це приклади якраз того, що постало нещодавно і що якоюсь мірою є візитною карткою нашого сучасного звучання.
Праця з новим матеріалом мала якісь особливості?
Михайло: Ми над альбомом працювали так, як це робилося давніше. Пісні – це безпосередній запис наших репетицій і пошуку різних звучань. Не було типової комерції, де фаховий продюсер вказує, що, як і коли має прозвучати.
Павло: Ми робили своє з вірою, що людям сподобається.
Славко: Продюсер міг такий матеріал не сприймати, але нам він підходив і тому залишався.
Ви б як загалом описали цей новий матеріал?
Павло: Ми в альбомі пісні виконуємо українською. Є також дві польськомовні пісні. Наша музика має розважальний характер, хоч деякі твори повинні спонукати до роздумів. Вірю, що кожен знайде щось для себе. Це – криниця, вода з якої за кожним разом приносить щось нове.
Михайло: З нами немає тут Пйотра Панковського (гітара), Мацея Матущика (бубни) і Дарека Гендзєрського (труба). Вони внесли новий дух.
Славко: На платівці можна почути справжній фольк, базований на народній творчості, але й реґе, ска, рок тощо. Однак головний стержень – це саме фольк, дух якого віддає акордеон чи труба.
Павло: Так і залишиться, але наші польські друзі Пйотр і Мацей внесли багато нового. Ми як гурт завжди йдемо в напрямку традиційного українського фолькового звуку. І нам це трохи набридло. Нові члени гурту внесли трохи інші звуки, і ми почали це моделювати, як пластилін, і вийшло «Співіснування». Моїм дітям нові пісні дуже подобаються.
Укотре згадуєш дітей, отже зупинімося на сім’ї. Як вдається так довго поєднувати приватне і музичне життя?
Павло: Якби мене десять років тому назад питали про це, я б сказав, що все віддам музиці. Була така мрія: жити з музики і постійно професійно розвиватися. Нині в мене є діти, дружина, праця. Музика стала більше пасією, а не способом на життя.
Михайло: У мене – по-іншому. З пасії вона перетворюється у щось триваліше. Маю надію, що так воно й залишиться. Тепер ми зустрічаємося на репетиціях і творимо наші пісні шляхом живого грання. І це ключове.
Чи польською мовою інакше твориться, ніж українською?
Павло: Українською, на відміну до нашої творчості, на щодень послуговуємось рідше. Тому мені самому, пишучи тексти, не раз доводиться заглянути у словник. Отже, польською буде легше, хоч би через засіб популярних чи сленгових слів. Але знову-таки, що видно в наших текстах, навіть як їх складаємо польською, то й так вони описують український культурний простір.
Славко: Ще одна помітна різниця – це те, що завдяки польському текстові більше людей нас розуміє на концертах.
Михайло: Як представники меншини, ми демонструємо своєю творчістю також нашу ідентичність. Українці з Києва іноді через наш не завжди властивий наголос нас не розуміють. Але це не має великого значення, бо ми просто можемо бути дещо інші.
Кілька чи кільканадцять років тому українці в Польщі засновували музичні гурти, які працювали в різних музичних жанрах. Але довший час головним залишається фольк-рок. Ви що про це думаєте?
Павло: Через загальну популярність такого жанру.
Славко: Ця музика проста і дає багато радості. Люди люблять слухати веселі й мелодійні звуки, а фольк, мабуть, найбільше сповнює ці критерії.
Павло: Нас постійно тягнуло до якоїсь зміни. І це вже можна почути в новому альбомі в таких піснях, як «В обмані» чи «Поглянь».
Михайло: Не забуваймо, що фольк-музика має глибоке коріння, тому має в собі особливий дух. Вона відрізняється від того, що найчастіше ми чуємо в популярних радіостанціях. Це трохи нагадує різницю, яка є між звуками, створеними на комп’ютері, і звуками живих інструментів. Я це так розумію.
Може, якісь побажання на Новий рік?
Павло: Я від імені членів гурту бажаю Усім позитивного духу, енергії, здоров’я, а у важкі моменти – щоб ніхто не втрачав надії! ■
