Якуб Логінов ■ УКРАЇНА ■ №21, 2013-05-26
Реґіональна співпраця в районі Карпат могла стати зразковим прикладом того, як на практиці втілюється в життя ідея польсько-українського партнерства і європейської інтеґрації України. На жаль, попри створення багатьох форм реґіональної карпатської співпраці і підписання низки міжнародних порозумінь, говорити про успіх цих ініціатив ще рано. Поміж карпатськими народами досі не виникло почуття спільності, про що свідчить недавнє висунення двох окремих заявок на зимові олімпійські ігри 2022 р.: української та польсько-словацької.
На початок – декілька слів про карпатську інтеґрацію. Найважливішим документом, який реґулює це питання, є Карпатська конвенція, укладена в Києві 2003 р., що увійшла в життя 2006 р. Сторонами конвенції є сім карпатських країн (тобто всі, крім Австрії, де височіють невеликі Гайнбурзькі гори в масиві Карпат): Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Україна, Румунія та Сербія. Головна мета конвенції: охорона природної та культурної спадщини Карпат і дбання про сталий розвиток цих земель, які змагаються з багатьма суспільно-економічними проблемами.
Сторони конвенції погоджуються, що досягнення цієї мети буде неможливим, якщо цим займатиметься кожна країна окремо. Тому сторони конвенції зобов’язуються до того, щоб у районі Карпат відбулася справжня реґіональна інтеґрація. На практиці це означає побудову нових кордонних переходів, запуск нових автобусних, залізничних та авіаційних сполучень у рамках Карпат, будівництво нових транспортних шляхів (які не суперечили б вимогам охорони природи).
Карпатська конвенція має рамковий характер, тобто в ній містяться тільки загальні рекомендації для урядів країн-учасників. Проте в цьому документі записано зобов’язання до того, щоб кожна держава, яка підписала конвенцію, створила в окремих своїх міністерствах (охорони середовища, економіки, освіти, спорту і туризму, сільського господарства тощо) робочі групи, які опрацюють детальну програму дій з реалізації цих записів. І тут з’являється проблема: Польща, щоправда, створила таку групу в рамках Міністерства довкілля, однак в інших відомствах ці зобов’язання не були виконані. Тобто на практиці Варшава саботує виконання конвенції. В інших державах, з Україною включно, ситуація подібна: ось ми щось підписали, однак виконувати ці зобов’язання не зовсім хочеться.
Декілька років тому група польських парламентаріїв наполягала прискорити виконання конвенції шляхом укладення Карпатської стратегії ЄС, у якій, крім країн Євросоюзу, були б також Україна і Сербія. Ще 2010 р. праця над цим документом була досить інтенсивною. Карпатська стратегія мала бути третьою реґіональною стратегією ЄС, після Балтійської (2009 р.) та Дунайської (2011 р.). Її укладення дійсно допомогло б у виконанні поставлених у Карпатській конвенції завдань і було б украй важливим для європейської інтеґрації України: за документом пішли б конкретні гроші, набагато легше можна було б також здобувати кошти на польсько-українські проекти в Карпатах, наприклад, на пішохідні пункти пропуску на гірському відтинку нашого кордону.
Очікувалося, що Карпатська стратегія ЄС буде тим, що залишить після себе польська президенція в Євросоюзі 2011 р. Адже Швеція під час свого головування довела до створення Балтійської стратегії, а Угорщина – Дунайської. Однак Варшава неочікувано відмовилася від того. МЗС пояснює це тим, що Карпати не є пріоритетом для уряду Дональда Туска, тому міністерство не буде витрачати часу й зусиль на такі проекти.
Не інакше виглядає діяльність Єврореґіону Карпати, який охоплює Підкарпатське воєвідство Польщі, Пряшівський і Кошицький краї Словаччини, Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку й Закарпатську області та ще карпатські реґіони Угорщини і Румунії. Коли в 90-ті роки заснували цей один з найбільших єврореґіонів на польському кордоні, з ним пов’язувалися великі надії. На жаль, він виявився зовсім неуспішним. Секретаріат єврореґіону обмежується лише розділенням невеликих ґрантів на спільні проекти з участю партнерів зі своєї території. Багато з них – це цікаві культурні чи туристичні заходи, однак загалом вони нічого не змінюють. Ось наприклад: у рамках такого проекту якась група учнів з України, Словаччини та Польщі зустрінеться на спільному таборі в Бескидах. Це добре, однак діяльність Єврореґіону Карпати зовсім не націлена на вирішення найбільш нагальних проблем – наприклад того, що нема пішохідно-велосипедних пунктів пропуску. Для прикладу, в рамках одного ґранту величезні гроші пішли на створення польсько-українського велосипедно-пішохідного шляху в Карпатах. Організатори написали, що це наблизить до себе поляків та українців, що багато велосипедних і пішохідних туристів буде мандрувати цим шляхом з Польщі в Україну і навпаки. Ось і призначили на це великі гроші – видали мапу з зазначеним маршрутом, книжку з описом туристичних атракцій на шляху та сайт, який після закінчення терміну дії проекту перестав працювати. Однак організатори забули додати, що в пункті пропуску Коростенко–Смільниця, через який вів цей шлях, заборонено… рух пішоходів і велосипедистів. Тобто використання на практиці цього проекту неможливе за визначенням. Абсурд, як у фільмах Станіслава Бареї, але що зробиш: саме так виглядає в дійсності карпатська співпраця.
Головна проблема карпатських інтеґраційних організацій полягає в тому, що невеликі гроші, якими розпоряджається Єврореґіон Карпати, розподілені на багато невеликих проектів, які нічого не змінюють. Може, замість ста таких малих ґрантів ліпше було б використати ці гроші на створення одного пішохідновелосипедного пункту пропуску Волосате–Лубня на кордоні Підкарпатського воєвідства з Закарпаттям, на яке вже понад 20 років чекають любителі гірських мандрівок?
Як насправді виглядає почуття карпатської спільноти, ми можемо переконатися, дивлячись на останні події навколо ідеї організування зимових олімпійських ігор 2022 р. Віктор Янукович заявив 2010 р., що після успішного проведення Євро 2012 Україна висуне кандидатуру Львова на організатора зимової олімпіади 2022 р. Потім ця ідея перетворилася в офіційний проект: уряд України витратив на це кількасот мільйонів євро, за які створили проект-концепцію ігор та необхідної інфраструктури. Два роки пізніше з ідентичним проектом виступила Польща. Що найважливіше, у двох випадках ніхто навіть не додумався проконсультувати такі плани з партнерами з Карпат, що є прямим обов’язком, записаним у Карпатській конвенції.
Ось і висуваємо в наших Карпатах дві окремі олімпійські кандидатури на той самий 2022 р. А все це – в атмосфері суцільних декларацій про солідарність між карпатськими державами та блискучу співпрацю в реґіоні Карпат. ■
