Ярослав Бодак ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ 2011-09-22
Увазі читачів пропонуємо поринути у спомини наших дідів-батьків і відчути специфіку тодішнього життя на Лемківщині, особливо на Горличчині. Звідси-бо (зі села Вапенного) походить автор статті Ярослав Бодак – музикознавець з Борислава. Музичний фольклор науковець записав від народної співачки, переселенки села Розділля, Анни Драган (1903-1986), яка після депортації теж проживала в Бориславі. Пригляньмося лемківським святам, обрядам, пісням…
У житті давньої Лемківщини можна умовно виділити три основні періоди: зимовий, весняний і літньо-осінній.
Після напруженої й виснажливої праці в літньо-осінню пору зимовий період був часом відносного спокою в житті селян. Пізньої осені і взимку чоловіки виготовляли й ремонтували сільськогосподарський інвентар, готували зерно до майбутньої сівби, жінки пряли, шили, вишивали.
Головним осереддям громадського життя в цей час були вечіркы (вечорниці) або прядкы, де, крім праці, влаштовували різні забави, розваги, звучало багато пісень різних жанрів, особливо ж пісень морально-виховного змісту. Вечорниці були свого роду клубом, де молодь могла заприязнитися, повчитися в старших, почути новини.
Ще перед постом, у кінці жовтня – на початку листопада, починалися прядки (вечорниці), які тривали до останнього дня посту. На них у велику простору хату сходилися 20-30 прядильниць, які купували нафту для освітлення і виконували кожна свою роботу до пізнього вечора, часом аж до опівночі. Дівчата й молодиці пряли льон, коноплі, вовну, хлопці й молоді чоловіки, які приходили пізніше, лагодили кінську збрую, плели кошики, шили взуття, одежу тощо.
Відвідували вечорниці також старші чоловіки й жінки, які повчали молодих, розповідали різну бувальщину про напади татар, боротьбу збійників, про всіляку нечисту силу та як від неї уберегтись. Такі вечірки відбувалися одночасно в декількох хатах, найчастіше там, де були дівчата на виданні. Їх радо відвідували парубки, переходячи від однієї вечірки до іншої, шукаючи, де цікавіше, затримуючись там, де пряла мила.
Головним заняттям на вечорницях була праця, однак не бракувало на них різних ігор і забав (“Каплун” – “Печення когута”, “Циґан”, “Медвідь”, “Козібрати”, “Хусточка вишивана”, “Млин”, “Гусак і гуска”, “Війт і злодій”). Парубки й дівчата з однієї “вечіркы”, переодягнувшись і замаскувавшись у ведмедя, козу, коня, вовка, цигана, жида, жовніра, хлопці за жінок, дівчата за чоловіків, відвідували іншу таку хату.
Коли починався піст, ігри й забави припинялися, замість них на вечорницях співали духовні пісні та балади. Часто для цього на вечорниці запрошували відому в селі співачку, яка знала багато таких пісень.
Вечорниці закінчувались останнього дня різдвяного посту обрядом, що мав назву ламаник. Спочатку молодь влаштовувала спільну гостину, потім хлопці ламали дівчатам куделі на знак того, що настають свята і вже більше прясти не можна.
Переддень Різдва, Святий вечір, звався на Лемківщині Велия і вважався найбільш таємничим, сповненим різних див, вечором. З Велиєю пов’язано безліч забобонів і магічних дій. Серед них замовляння (звертання господаря до членів родини, померлих, худоби, вовка, вепря, ведмедя, мороза, бурі тощо), випікання обрядових хлібів (великого корочуна для родини і трьох малих хлібів полазників – одного для хлопця-віншувальника, який теж звався полазником, другого для ягняти чи теляти, третій запасний), похід босоніж усієї родини на річку, щоб умитися, розстеляння на долівці соломи, ставлення снопа необмолоченого збіжжя на почесне місце під ікону, обв’язування себе солом’яним перевеслом, вечеря з 12 страв, годування домашніх тварин, ворожіння та багато інших дій. Свої особливі замовляння мали пастухи.
Різдво святкували три дні. Останнього дня виносили солому з хати і спалювали або закопували в саду чи в городі, вимітали хату.
Невід’ємною частиною Різдва є колядування, що тривало від Святого вечора до Водохреща. Найчастіше колядували дві групи колядників. До першої належали маленькі гурти (2-3 до 5 чол.) хлопців підлітків 10-14 років, які звалися звіздарі, полазники. Вони власноруч виготовляли велику “звізду” (вифлеємську зірку) і, ходячи уздовж села, колядували під вікнами або, з дозволу господарів, – у хаті.
Друга група – дорослі чоловіки й парубки, які, крім традиційного колядування, організовували вертеп.
На Лемківщині це була улюблена і надзвичайно популярна різдвяна вифлеємська гра. До неї готувалися заздалегідь (за 2-3 місяці до Різдва) під керуванням досвідченого, старшого віком організатора вертепу (часто місцевого дяка). Розробляли сценарій вистави, розподіляли ролі, вчили римовані тексти, виготовляли реквізит. Вертепну скриньку (іноді її називали з польської мови “шопкою”) виготовляли у вигляді дерев’яної лемківської церковці, усередині якої відтворювали історію народження Христа. Фіґурки персонажів (немовляти Ісуса, Марії, Йосифа, овечок, вола, осла та ін.) виготовляли з глини, частіше вирізували з дерева. У міжвоєнний період фіґурки часто замінювали маленькою кольоровою іконою, на якій була зображена обстановка та персонажі вифлеємських ясел. Фіґурки та, пізніше, ікона освітлювалися прикріпленою всередині скриньки восковою свічкою.
Дійовими особами вертепної гри були цар Ірод з короною на голові, три Царі в довгих жупанах з коронами на головах, два Анголи (їх ролі виконували хлопці-підлітки) в білих сорочках і жіночих спідницях з крилами за плечима, три Пастухи в народному одязі з топірцями (всі інші персонажі – з палицями), Жид з пейсами, Смерть з косою, Біда з торбою, Кінь, Дід з величезною бородою, Чорт. У всіх дійових осіб – яскраво розмальовані обличчя.
Гру виконували протягом трьох днів Різдва. У кожного господаря питали дозволу на виконання гри. У кінці гри старий Дід виголошував пародійне “казання”, що було обов’язковим елементом вифлеємської гри. Гра супроводжувалася колядками духовного і світського змісту, духовними вірша ми, танцями й закінчувалася віншуванням господареві та всім домашнім.
Окрему групу колядників із 5-7 чоловік утворювали поважні ґазди, які ходили по селі з музикою (скрипка, дзвіночок) і збирали гроші на церкву або на інші потреби (громадську читальню, допомогу вдовам тощо).
Кожний гурт мав свій колядний репертуар, який готували заздалегідь. Лемківські колядки за тематикою діляться на дві основні групи: світські та релігійні. В міжвоєнний період світські колядки почали занепадати, їх щораз більше витісняли релігійні коляди. Серед них відомі по всій Україні “Бог предвічний”, “Нова радість стала”, “Дивная новина”, “Небо і Земля” та інші.
Проспівавши колядку окремо господареві, господині, парубкові, дівчині та іншим членам родини колядники виголошували віншування – побажання добробуту й усіляких гараздів. За колядування отримували винагороду. Дітям дарували калачі, пампушки, горіхи, цукерки, зрідка гроші. Дорослих частували горілкою, давали мірку вівса для коня, інколи гроші. Назбираний овес колядники продавали, половину грошей віддавали на заплановану мету, решту грошей ділили поміж собою.
(Далі буде)
“Наше слово” №39, 25 вересня 2011 року {moscomment}
Коментарі
Коляда – це сакральна частина Православного Світогляду!
Про основу Колядного циклу (власне Коляду) можна дізнатись на сайті
“КОЛЯДА – САКРАЛЬНА СПАДЩИНА ТИСЯЧОЛІТЬ” – http://koliada-kalendar.tilda.ws