З ЛЕМКІВСЬКОГО Лупкова – у світ науки

Микола Мушинка, ПряшівЛЕМКІВСКА СТОРІНКА2009-11-26

{mosimage} З приводу смерті Дмитра Семака

У Перечині на Закарпатті 2007 р. з’явилася документальна повість І. Козака та Ю. Мегели “З-під Бескидів – у світ”, присвячена доктору фізико-математичних наук проф. Дмитру Семакові з нагоди 50-річчя його спеціалізації та створення в Ужгородському державному університеті кафедри фізики напівпровідників, одним із засновників якої був саме він. Ця кафедра під його керуванням стала чи не найпотужнішим науково дослідним закладом у галузі вивчення напівпровідників в Україні.

За п’ятдесят років вона виховала сотні спеціалістів у цій революційній сфері фізики – педагогів та науковців. Її лабораторії відвідували й досі відвідують вченіспеціалісти з різних країн світу і всі захоплюються модерністю її устаткування. Сам Дмитро Семак провів тут багато експериментів, результатом яких були його висококваліфіковані наукові праці та патенти, що збагатили теорію напівпровідників та знайшли практичне застосування у виробництві електронної техніки. Президія Верховної Ради СРСР 1984 р. нагородила Д. Семака медаллю “Ветеран праці”. Наприкінці 80-х рр. він став лауреатом Державної премії УРСР, а 1997 р. його обрано академіком Академії наук Вищої школи України. Цього ж 1997 р. президент України надав йому почесне звання “Заслужений діяч науки і техніки України” – “за значний особистий внесок у підготовку висококваліфікованих спеціалістів та плідну науково педагогічну діяльність”. 2002 р. він став Почесним доктором Пряшівського університету – “за те, що своєю працею сприяв розвитку науки і вищої шкільної освіти в Словаччині”. 2003 р. йому присуджено звання Заслуженого професора Ужгородського національного університету.
Ким же є власник цих високих нагород, звань і титулів, за якими криється багаторічна наукова й педагогічна праця?
* * *
Дмитро Семак народився 28 грудня 1936 р. в мальовничому лемківському селі Лупкові, розташованому неподалік державного кордону зі Словаччиною в сім’ї селянина – безногого інваліда Першої світової війни Григорія Семака та його дружини Анастасії.
Не довго Дмитрові судилося радіти безтурботним дитинством у рідному селі. У травні 1946 р. його сім’ю, як і десятки тисяч лемків, депортували з Лупкова в Україну. Висадили їх з товарних вагонів на залізничній станції в Теребовлі Тернопільської області, тому сім’я залишилася без стріхи над головою. Лише через півроку їх поселили в напіврозваленій “польській” хаті в селі Семеновому. Згодом сім’я Семаків переселилася в село Малів на Тернопіллі. Кмітливий Дмитро здобував ази науки спочатку в Малівській початковій школі, пізніше – в Теребовлянській середній школі. Його улюбленим предметом була фізика, тому після здобуття атестату зрілості 1955 р. він записався на фізико-математичний факультет Ужгородського університету.
Здібний і допитливий студент майже всі іспити складав на “відмінно”. Значних успіхів він досягав у позауніверситетській діяльності, головним чином у спорті. Ще під час навчання він почав спеціалізуватися в напівпровідниках, тому після успішного закінчення університету 1960 р. залишився працювати в напівпровідниковій лабораторії кафедри фізики: спочатку лаборантом, а пізніше (1961-66 рр.) – старшим інженером лабораторії. Там він 1963 р. вступив у заочну аспірантуру і під керівництвом одного з кращих спеціалістів у галузі напівпровідників проф. Д. В. Чепура почав займатися дослідженням фотоелектронного стану в йоді і ртуті. Д. Семак розробив ориґінальну, захищену авторським свідоцтвом методику напівпровідникових експериментів. За результатами численних досліджень та експериментів він 1968 р. захистив кандидатську дисертацію перед Вченою радою Дніпропетровського державного університету.
У наступні роки Д. Семак займався дослідженням фізико-хімічних властивостей напівпровідників. 1969 р. став доцентом, 1990 р. – професором Ужгородського державного університету. На фізичному факультеті він заснував кафедру напівпровідників, яку очолив 1999 р. й забезпечив найновішою експериментальною технікою. Протягом п’яти років (1978-1983) Д. Семак займав посаду декана фізичного факультету Ужгородського університету.
Докторську дисертацію він захистив 1989 р. в Інституті напівпровідників Академії наук України. Його праця, запатентована в Україні та Росії, знайшла практичне застосування у виробництві відеодисків, захисних елементів цінних паперів, документів, товарів тощо. При всіх своїх дослідженнях Д. Семак керувався мудрістю свого ненька, який наставляв його: “Роби, сину, те, що потребують люди!” Не знав батько, що світ колись не зможе обійтися без напівпровідників і що його син внесе в їх дослідження вагомий вклад.
Д. Семак – автор понад 300 наукових праць (з яких понад сто були надруковані в зарубіжних наукових журналах і збірниках) та 12 винаходів (більшість з яких впроваджено у виробництво), співавтор понад десятьох монографій та підручників для вищих шкіл. Два його підручники вийшли словацькою мовою в Братиславі і 1986 р. їх визнано найкращими підручниками року (спів автор І. Бірчак). Назви його наукових праць пересічному читачеві нічого не говорять, однак у колах спеціалістів вони тішаться великою повагою, бо кожна з них багато вносила в розвиток найпрестижнішої галузі сучасної фізики і техніки – комп’ютеризації.
Під керівництвом Д. Семака опрацьовано і захищено десять кандидатських і три докторські дисертації. Він був безпосереднім організатором кількох поважних наукових конференцій – загальноукраїнських та міжнародних. В Ужгородському університеті з його ініціативи створено кафедру прикладної фізики зі спеціальностями: “фізикотехнічна експертиза”, “інтелектуальна власність”, “захист інформації” та “наукоємні технології”. Там же він був співтворцем Інституту фізики і хімії твердого тіла та спеціальної наукової школи “Фізика і хімія халькогенідних склоподібних напівпровідників”. На кафедрі фізики Факультету гуманітарних та природних наук Університету ім. Шафарика в Пряшеві (нині Пряшівський університет) він п’ять років поспіль читав курс лекцій “Некристалічні халькогеніди та їх застосування”. Радикальні зміни він вніс і в сам процес навчання, головним чином у справі підняття престижу педагогічного відділення кафедри прикладної фізики на рівень науково- виробничого відділення.
Незважаючи на велике навантаження науковою та педагогічною роботою, Д. Семак брав активну участь і в громадському житті. З його ініціативи на межі ХХ і ХХІ ст. на Закарпатті постала секція Всеукраїнського товариства “Лемківщина”, яку очолив саме він. Він завжди пишався своїм лемківським походженням і старався, щоб кривди, заподіяні його етнічній групі, були виправлені. Рідне село Лупків проф. Д. Семак побачив (і то – зі словацького боку кордону) лише 1996 р. з ініціативи пряшівських друзів (передусім проф. Івана Бирчака – також спеціаліста в галузі напівпровідників), які повезли його туди. “Для мене ця несподіванка викликала неймовірно міцні емоційні враження, – згадував він пізніше, – бо я побачив навіть той великий камінь, біля якого мама заганяла гуску з малими гусенятами із пустого Лупкова в зовсім близьке село Палоту на словацькому боці, примовляючи: “Ідіть, гусенята, у це невідоме вам село! Ачей там знайдеться добра душа, яка дасть вам притулок, аби сьте не голодували. А мене, грішну, простіть, що залишаю вас на поталу долі”. З того часу він побував у рідному краї кілька разів, зокрема під час “Лемківскої ватри”.
Значно частіше Д. Семак бував на Пряшівщині. Багато років він успішно співпрацював з науковцями Пряшівського і Кошицького університетів. З Ужгородським університетом він започаткував обмін студентами, який здійснюється вже понад 20 років. У своїй багатогранній праці Д. Семак знаходив усебічну підтримку дружини Жанни Павлівни, яка була для нього справжньою “помічницею і побічницею”.
12 жовтня 2009 р. підступна хвороба обірвала його життя на 73-му році. Поховано проф. Д. Семака в селі Сторожниці Ужгородського району, де живе його старший син Андрій із сім’єю і де покоїться прах його сестри. Не стало знатної людини, проте залишився великий доробок у наукових працях професора і велика армія його учнів та вихованців. Любов до точних наук він прищепив також своїм синам – Андрієві, який на кафедрі напівпровідників закінчив аспірантуру, та Сергієві, який в Ужгородському національному університеті здобув ту ж спеціальність.
Згадувана на початку книжка “З-під Бескидів – у світ” закінчується словами: “Благословенний Творцем рід Семаків гідно, з честю долаючи життєві незгоди, свято беріг і з покоління в покоління передавав та примножував культурно -освітню і духовну спадщину славного лемківського роду”.
Нехай йому буде легкою закарпатська земля! Вічная пам’ять!

“Наше слово” №48, 29 листопада 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Лемки

Коментарі

  1. Професор д-р фіз -мат.наук Щерба Іван Дмитрович :

    Мені напрочуд приємно читати ці сповненні ніжністю слова про мого опосередкованого Земляка(оскільки я не мав щастя народитися у цьому мальовничому селі Лупкові). Професору Дмитру Семаку завдячую тим, що під час нашої подорожі до Криниці, Він показав мені місце хижі моїх Няньове(Я товди був Головою Світової Ферерації Українських Лемківских Об’єднань). Прекрасний вчений. чудесна Людина!
    Професор д-р фіз -мат.наук Щерба Іван Дмитрович

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*