ЗІБРАВ Шмайда невеличку купку – зате чесну групку!

Олько МаслейЛЕМКІВСКА СТОРІНКА2010-11-24

{mosimage}

90-ліття Михайла ШМАЙДИ
Дев’яносто років тому, 2 листопада 1920 р., у Красному Броді біля Меджилабірців народився Михайло Шмайда. Там пройшло його дитинство, щасливі і погані роки. Там навчився кохати рідну землю, людей. Там пізнав церкву, смак долі й любові.
Там на світ прийшли його діти. Там же з -під його руки вийшли найкращі твори, як хоча б “Ебанова шкатулка”. Звідтам під час ІІ Світової війни молодого хлопця вивезли на примусові роботи в Німеччину, де навчився німецької мови.
Повертає, “прив’язаний” до батьківського плуга. Господарює. Бере собі жінку Юляну. Бере перо і творить романи, новели, вірші. Стає працювати у Свидницькому музеї.

Після 1968 р. за ним починають стежити й викидають з роботи в музеї. Ще до сьогодні науковці зі Словацького ІНП збирають матеріали, які сфабрикували на Михайла спецслужбовці та “приятелі”.
На ґаночку, куди ходить курити, пов’язані річники “Рудого права”, де писали про нього добре і погане. На комоді у великій “коморі”, як сам каже, лежать надані йому ордени. У бібліотеці – сотні книжок.

У дорозі
Неділя. Жовтневе сонце стелило ще довгі тіні по дорозі, якою я їхав до Красного Броду. Біля дороги – оновлені хрести. Як показник нових часів, на одних старе ІНЦІ, а на інших – нове ІNRI. Навіть не старалися добре затерти слідів по відірваних ІНЦІ. По селах нові православні церкви і старі греко -католицькі. Де православні церкви – двомовні написи на таблицях з назвами місцевостей, де тільки греко- католицькі – словацькі.

Красний Брід
Тут таки мусив бути колись красний брід. А тепер річка забетонована, вода, якби зі стиду і без життя, швидко біжить через село. Над ним з одного боку Кам’яна гора, а з другого – Чортовий камінь. На східній стороні села греко -католицький монастир Святого Духа і каплиця з чудотворною краснобрідською іконою Матері Божої. Монастир міцно потерпів під час І Світової війни – там був штаб російської армії. Щойно тепер відбудували його отці василіани. Старий монастир, забезпечений – надалі в руїні, тому що це заповідник Словацької культури. У селі три церкви – дві греко- католицькі і православна.
Старенька греко- католицька церква Покрову Пресвятої Богородиці не помістила всіх, хто прийшов помолитися на ювілей Михайла Шмайди. Церква стоїть під Кам’яною горою, посередині цвинтаря. Богослужіння йде церковнослов’янською мовою, хором “Карпатянин” дириґує Левко Довгович. Співає не тільки хор, тому легше на душі. Уперше Красний Брід молиться спільно – греко католики і православні, це для Михайла. Однак можна, думаю!
Після літургії врочиста і зворушлива, не тільки для Михайла Шмайди, а й усіх присутніх, подяка йому. За те, що Бог дав таку людину для Красного Броду. Православний священик разом зі сповідниками пригадав, чим для них є творчість письменника. Привітали ювіляра і греко- католики зі своїм священиком, місцеві школярі, знайомі, гості – усі дякували йому словом та черговими “Многая літа”.

Меджилабірці
Вітають гостей великими банерами найбільшого “словацького” маляра, творця поп арту Енди Ворхола. Головна вулиця – Енди Ворхола, музей – Енди Ворхола. За музеєм, ліворуч, на високому березі – монументальна православна церква. Посередині міста синьо -жовтий готель. За ним старенька мурована й крита ґонтом греко- католицька церква. У готельному ресторані зібрав М. Шмайда невеличку купку, зате чесну групку. Хор “Карпатянин” співав народні пісні, а достойний ювіляр разом з найближчими вітав прибулих гостей. Сюди прибули президент Європейської капітули золотої медалі Товариства ім. Франца Кафки проф. Мирослав Клівар, голова Союзу русинів -українців Словаччини Петро Сокол і члени управи СРУС. Мирослав Бача – голова Союзу українських письменників Сло ваччини (СУПС) з групою письменників та поетів, Мирослав Сополига з працівниками Свидницького музею, Микола Мушинка, Левко Довгович з Європейського конґресу українців, Мирослав Іллюк – редактор “Нового життя”, представники місцевої влади, від ОУП, ОЛ Польщі і “Нашого слова” Олександр Маслей та ще багато гостей, приятелів і численна родина ювіляра. Були промови, багато теплих слів і квітів. проф. М. Клівар вручив достойному ювілярові європейську золоту медаль за творчість, голова СРУС П. Сокол – Золотий орден заслуги СРУС, голова СУПС М. Бача – Почесну грамоту, а хор “Карпатянин” подарував Золоту книгу. Між промовами лунало “Многая літа”, гості радувалися співом. Подія вечора – це проекція документального фільму Войцеха Олейнічака з Познанського телебачення про М. Шмайду. Ще довго говорили та пригадували старі часи. Михайло Шмайда був щасливий.
* * *
Кажуть, що краснобрідський “Чортовий камінь” сам дідько нібито вкрав десь з -під Команчі, місцевим вівчарям з- під кошари, щоб їх посварити, бо жили спокійно і в любові. Камінь охороняв перед вітрами, вівчарі дуже любили його, а камінь їх. Чорт полетів з украденим каменем на південь, несучи його в руках. А той камінь роззлостився на дідька, розігрівся до червоності та й над самим Красним Бродом припалив йому пальці. Хотів чорт його кинути, але пальці глибоко влізли і він упав з ним під Кам’яну гору та й згорів на цьому розігрітому камені. Діри від його пальців на камені видно й дотепер. Вівчарі посварилися, один одному закидали крадіж. І так наш народ свариться донині. Старі люди повідають, що як камінь поверне під Команчу, тоді всі наші погодяться і знову будуть спокійно жити й любитися.

“Наше слово” №48, 28 листопада 2010 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Лемки

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*