Захисток лемківських спогадів

Михайло Тиханський, Віктор ХарикЛЕМКІВСКА СТОРІНКА№49, 2016-12-04

Першої суботи листопада 2016 р. відбулися урочистості з нагоди святкування 20-ліття Музейного комплексу «Лемківське село» в місті Монастириськах.

▲ Директор Музейного комплексу «Лемківське село» Михайло Тиханський серед красивих лемкинь
Директор Музейного комплексу «Лемківське село» Михайло Тиханський серед красивих лемкинь

Здається, ще зовсім недавно було 3 листопада 1996 р., як відчинилися двері першого в Україні музею лемківської культури. Згадуючи ті давні часи, наші поважні засновники розказують, що й тоді погода порадувала чудовим сонячним днем. Випромінювали тепло і сяяли радістю очі стареньких лемків від однієї лиш думки, що нарешті кожний може зберегти в музеї частку своїх спогадів про неньку Лемківщину. Пройшло зовсім небагато часу, а наш музей став відомим не лише в Тернопільській області, а й на далеких землях прадідівщини в лемківських Бескидах, у кожному куточку земної кулі, куди закинула доля наших лемків під час так званого «добровільного переселення 1946 р.».
Зі швидкою плинністю часу, незважаючи на всі перепони життя, чималий ювілей наш музей зустрів з великим здобутком: його фонди нараховують до 3 тис. експонатів, стільки ж чекають своєї черги на опис, дослідження та реставрацію, проводиться розбудова скансену. В кожному із семи дерев’яних будинків просто неба «Лемківське село» вже стилізована експонатами відповідна тематика лемківського побуту. Щороку завдяки завзяттю директора Михайла Тиханського експозиція поповнюється не однією сотнею експонатів. А 2016 р. виявився напрочуд плідним, адже підготовлено до реєстрації аж 500 експонатів.
Завдяки лемкам і громаді Монастириського району, а також усім небайдужим подорожнім наш музей збагачується не тільки матеріальними цінностями, а й духовними, бо в ньому вирує життя з ранньої весни аж до пізньої осені. Не обминають музей просто неба сімейні пари з дітьми, люди приходять всією родиною та численними компаніями, щоб насолодитись природою, подихати повітрям соснового лісу, помилуватися архітектурою лемківської садиби, ще й ще раз долучитись до сокровенного побуту предків, зарядитися духовно, дзвонячи у дзвони церковного комплексу. Гості не обділили увагою і наш скромний ювілей. Під стінами музею зібралося до двох сотень чоловік, які приїхали з різних закутків західних земель України.

Вишита сорочка в подарунок директорові. Фото Віктора Харика
Вишита сорочка в подарунок директорові. Фото Віктора Харика

Святкування розпочалося з засідання VII позачергового з’їзду лемків України, на якому під керуванням голови Олександра Венгриновича та секретаря Ігоря Дуди обговорювались питання організаційного плану щодо праці Всеукраїнського товариства «Лемківщина» (ВУТЛ) та розбудови музею, а саме: реставрації приміщення кімнати одягу, побудови виставкової зали та відтворення лемківського обійстя з усіма господарськими спорудами для розширення музею просто неба.
Всі пропозиції підтримано голосуванням за допомогою іменних мандатів. На з’їзді були присутні більше як 50 запрошених лемків, серед яких – 30 делеґатів районних та обласних лемківських товариств від Тернопільської організації ВУТЛ, Івано-Франківської і Закарпатської областей, Львівського обласного та Дрогобицького товариств, Гусятина і Копиченців.

У п’ятій виставковій залі одягу заслухано доповідь Анни Кирпан: «Ритм у лемківському прикладному мистецтві». Екскурсію проводила науковий співробітник музею Людмила Харик. Гостям вручено подарунки: буклети-путівники «Лемківське село» і поштові листівки з усесвітньовідомим українським художником-примітивістом Никифором – Єпіфаном Дровняком та програмками для доповідачів загальноукраїнської наукової конференції: «Депортація лемків з рідних земель: минуле і майбутнє». Завдяки організаційному комітету, Михайлові Тиханському і Володимирові Наконечному так велично, на високому науковому рівні пройшла конференція, офіційне відкриття якої відбулося в конференційному залі готельного комплексу «Лідія» м. Монастириськ. З вітальним словом виступили Степан Майкович, Василь Мулеса, Ярослава Галик, Марія Бабійчук, Степан Криницький, Василь Штокало, мер Монастириськ Андрій Старух та представники лемківських громад. Своїми спогадами поділились засновники музею – о. Анатолій Дуда, Марія Микитин-Старищак, Марія Собашко та Михайло Громосяк. Присутні ділилися своїми спогадами про тяжкі роки створення музею та про невичерпний ентузіазм, із яким по крихтах збирали цю духовну цінність про тих, хто не дочекався цієї урочистості, і про тих, хто виховує молоде покоління національно свідомої молоді.
Представники лемківських громад, які прибули на свято, поділилися сокровенними цінностями, які в подальшому стануть експонатами музею. Змістовними науковими доповідями поділились 23 доповідачів. Зокрема з доповіддю «Церковні діячі Лемківщини» виступила наша лемкиня Юлія Боєчко, кореспондент видавництва «Нова зоря», яка неодноразово висвітлювала лемківські новини в газеті «Наше слово», а також Ігор Дуда, заслужений працівник культури України (доповідь «Митці – уродженці Лемківщини»), Ольга Бенч, кандидат мистецтвознавства (доповідь «Традиційна пісенна культура лемків») та багато інших поважних лемків-науковців, які несуть і примножують науковий світ України.
Усе це дійство величаво організував засновник і діючий директор музею Михайло Тиханський, який про минуле і сучасне музею розповів у науковій доповіді «Життя і суспільна діяльність вихідців з Лемківщини в сучасній Україні та світі», а так само поділився планами на майбутнє й подарував незабутні враження від святкового концерту у виконанні лемківського хору «Яворина» (кер. В. Баран), ансамблю «Гречні фраїрки» (кер. Віра Куриляк та солістки Люба Малярська з Монастириськ, Леся Горлицька з Бучача). Натомість працівники музею подарували директорові сорочку з лемківським орнаментом, яку вишила науковий працівник музею Павлина Феник. Товариська зустріч продовжувалась завдяки голові товариства Олександрові Венгриновичу, який став меценатом нашого ювілею.
Ще довго у приємній теплій атмосфері лунали спогади, супроводжувані лемківськими піснями. Люди згуртувалися у велику лемківську родину. Дивлячись на все це, пригадалася лемківська приказка: «Вшитки лемки, гев до купки». ■

Поділитися:

Категорії : Лемки

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*