(пл) ■ КРИНИЦЯ ■ 2011-03-30
–Анна Мельник, солтис c. Мокре
Я завжди признавалася і признаюся, ким я є. Ми маємо показати, що ми тут є, що “нас не мало” – а останнє часто повторюється. Важливо, щоб була в Польщі наша мова, культура та щоб були для нас права. Проте, які в нас будуть права, якщо нас тут не буде? Насправді нас багато, а до цього переписатися можуть й українці з України, яких також є чимало. Польща дбає про поляків в Україні – тож якщо Україна буде знати, що нас тут багато, то, може, і її підхід до нас буде іншим… Я, моя родина – ми напевно запишемося, що ми українці.
–Ксенія Каневська, фоторедактор “ELLE Decoration”, куратор
Я мала проблему, як себе записати. Але коли існує можливість вибрати подвійну ідентичність, то вже не маю питань. Я завжди знала, що в мене українське коріння, бо моя бабця – з України, але найбільше відчула це й почала розуміти під кінець початкової школи. Бувало, чула від інших, що я “руска”. Пізніше дійшло питання віровизнання.
Я знаю, що запишуся через Інтернет, адже саме таким шляхом я отримала інформацію про перепис. Немає причини, щоб ховатися по кутках, треба культивувати своє. І добре, коли тепер молоде покоління переконує старше, що з тої правди, якої люди колись боялися або соромилися, сьогодні можна зробити козир.
–Роксана Вікалюк, співачка
Ми не маємо права забувати, що народилися українцями, бо свідомість усієї нації починається в кожному з нас. Перебуваючи здебільшого в колі творчих людей, я зустрічаюся зі щирим зацікавленням і доброзичливістю, які, зокрема, пов’язані з моїм походженням. Національна “іншість” – це інспіраційний фактор: не тільки для тебе самого, але й для оточення. Я помітила, що людині, яка не усвідомлює власного похо дження, практично неможливо адаптуватися в будь якому новому для неї середовищі.
Більше на тему перепису читайте на сторінці http: //perepys.pl
“Наше слово” №14, 3 квітня 2011 року {moscomment}
