Блоґ Ярослава Присташа ■ 2014-04-19
Здавалося б, що за 24 роки української державності представники влади навчаться мислити в інтересах держави. Роками чиновники центральних структур радше думали, як наживитися. Звичайно, не можна узагальнювати, але коли читаю, що прокурори, міліція, військові, губернатори, мери міст, голови місцевих рад на cході України саботують рішення Верховної Ради України та в. о. президента України й потурають сепаратистам, а частина навіть їх підтримує, то роблю один висновок. Політики Української держави зробили дуже мало або й нічого, щоб викликати почуття гордості і державної відповідальності серед чиновників і звичайних громадян. Це свідчить про те, що українській політичній еліті не вдалося переконати до ідеї української держави. Хоча більшість населення підтримує незалежну Україну, проте їхні уявлення виключають компроміси.
Все ж таки відчувається ностальгія за часами совєтської «стабільності» та вплив російського чинника, якому відповідні українські служби не зуміли та не хотіли дати відсіч. Російська імперська ідеологія «русского мира» не зіткнулася з рівноправним гідним противником ідеєю «українського світу». Химерність українськості, відсутність програми і системної роботи на сході і не тільки там призвела до глибокої кризи держави. Аж дивує бездарність і нерішучість владних політиків.
Після такого діагнозу, дійсно потрібне перезавантаження держави. Інструментом цього має стати люстрація і зміна політичної еліти. Навряд чи теперішні депутати, міністри, голови, цебто істеблішмент погодиться на добровільну люстрацію або передачу влади в цивілізований спосіб. Україна надалі дрейфуватиме в напрямку Європи без керма й капітана, по дорозі болісно битиметься об підводні скелі всіляких фобій, ярликів, російських покрикувань. Вибори лише леґалізують владу, але якісно її не змінять.
Тільки громадський контроль зможе змусити чиновників до реформування й демократизації. Головна заслуга Євромайдану й полягає в тому, що влада нарешті почала рахуватися з суспільством і слухати його.
Лишається сподіватися, що й населення на сході України стане свідомими громадянами своєї держави, а не електоратом і масою для маніпуляцій. Щоб так сталося, необхідна безперервна робота центральних органів, громадських організацій та зрілих ЗМІ.
