Богдан ГукПОДІЇ№18, 2015-05-03

Між політикою і вірою

Ворота православного монастиря св. Кирила і Мефодія в Уйковичах. Усі фото Б. Гука
Ворота православного монастиря св. Кирила і Мефодія в Уйковичах. Усі фото Б. Гука

В лютому 2015 р. до православного монастиря Кирила і Мефодія в Уйковичах неподалік Пере­мишля прибули священики і вірян Української православної церкви Київського патріархату. Про це можна було довідатися 6 лютого з сайту Української православної церкви Київського патріархату: «2–3 лютого 2015 р. відбулась чергова паломницька поїздка парафіян університетського храму Трьох Святителів до православного монастиря святих рівноапостольних Кирила та Мефодія в Уйковичах (Перемиська єпархія Польської православної церкви). Паломники на чолі з прот. Миколаєм Лагодичем у день пам’яті Ватопедської ікони Божої Матері мали можливість помолитись перед копією чудотворної ікони, а також поспілкуватись з ігуменом і братією обителі. З нагоди цього свята врочисте Богослужіння очолив священноархімандрит монастиря отець Никодим (Макара). Йому співслужили намісник Свято-Феодосійського монастиря м. Києва архім. Макарій, перший проректор КПБА (Київської православної богословської академії – ред.) прот. Олександр Трофимлюк, братія монастиря і численне духовенство з України». Натомість офіційні джерела Польської автокефальної православної церкви не поінформували своїх віруючих про цей факт.
Отож наступна офіційна інформація появилася 18 березня як комюніке про постанову № 329 від 17 березня 2015 р. секретаріату (поль. kancelarii) Священного собору владик Польської автокефальної православної церкви. У постанові (здається, не самого Собору, а секретаріату) мова йде про деструктивний вплив Никодима (Макара), архимандрита монастиря Кирила і Мефодія.
Він порушує літургічні норми православної Церкви таким чином, що ввійшов у молитовно-літургічний контакт з неканонічною «церквою», чинить наклепи на ієрархію та духівництво, не шанує постанов владики-зверхника і в такому ж дусі виховує монахів монастиря.
Відтак, у постанові названі форми покарання: тимчасова заборона відправляти богослужіння (вона стосується також архімандритового заступника Атаназія). Ієромонахи, монахи й новики, натомість, можуть звернутися до митрополита Сави з проханням перевести їх в інший монастир. У третій статті постанови № 329 сказано, що від 17 березня монастир в Уйковичах закривається. Далі відзначено, що Священний Собор допускає можливість визнання помилок (не названо особи, яка мала б це зробити), а тоді буде можливість поновити діяльність монастиря. До речі, під доступним в Інтернеті текстом постанови нема підписів.

Православна Москва як нуль
На постанову прореаґували найбільш зацікавлені, поміщуючи 21 березня 2015 р. на You Tube фільм з візиту 7 липня 2014 р. уйковицьких монахів на чолі з архимандритом Никодимом у перемисько-новосанчівського владики Адама (https://www.youtube.com/watch?v=yPNJB-n3V6o#t=506). Саме у змісті розмови видні глибші джерела як постави братчиків з уйковицького монастиря, так і митрополичої братії з Варшави. До співслужіння зі священиками з Української православної церкви Київського патріархату було тоді 7 місяців. Між владикою та монахами й мови не було про конфлікт, про що згадано в постанові Собору. Навпаки, якраз сяніцький ієрарх сказав під час зустрічі, що варшавська влада ПАПЦ (тут слід розуміти митрополита Саву і найближче оточення) не бажала вийти монахам назустріч, а розходження між нею та ними існували раніше.
Ішлося не лише про невигідну Соборові монашу вірність українській монастирській традиції та формі богослужінь, але і про загрозу існування монастиря Кирила і Мефодія. Її джерелом, на погляд архимандрита Никодима, є політика, на основі якої українську Церкву ділять не канонічну (підпорядковану Москві й Варшаві) та неканонічну (бо вона від них незалежна). Цей поділ не має характеру догматичного, бо українські Церкви у сповідуванні віри не припускаються ніяких розходжень з наукою Православ’я. Отож нема причин не приймати в монастирі вірних і священства з Української церкви, очолюваної патріархом Філаретом.
Тут архимандрит зробив жест і сказав слова, які, ймовірно, стануть історичними і визначать долю Православ’я не лише в Польщі. Вказуючи на картину Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», мовив: «Ця [українська православна – Б.Г.] традиція не має тут 10, 15 чи 100 років, а вона тут має більш як 1000 років. Люди, які тут жили, їх гнали в неволю і в ясир, сотнями тисяч вони проливали кров за існування святої Православної церкви на тій землі. І я сьогодні лише з тої причини, що там, у Москві, вони мають „мухи в носі”, повинен їх ставляти під пліт? Ні, ні! […] Подивіться, владико, на цю картину. Вони що, дискутували там про дотації з Унії? [Європейського Союзу – Б.Г.]. Ні, вони писали про життя і смерть свою. І запечатали своєю кров’ю. А я маю сказати сьогодні „вон!”? Ні».

Ujkowyczi-foto (2)_3000x4000Стратегічно важливою для всієї розмови є інформація владичих гостей про позицію владики-помічника з Горлиць. Отож, Паїсій, на погляд архимандрита, є ворогом монастиря та його діла. І тому, маючи перспективу, що він стане перемисько-новосанчівським первоієрархом та зверхником монастиря, відчувають великий неспокій щодо свого майбуття. Владика Адам у ході розмови підтримував можливість співслужіння уйковицьких братчиків з представниками вільних українських Церков, не підпорядкованих Московському патріархатові.

Голос Москви
Зміст розмови владики Адама з монахами був інший, ніж його офіційна позиція, яку він представив у відповіді на запит Київської митрополії Української православної церкви Московського патріархату про спільне служіння з кліриками УПЦ КП (її називають на сайті «так званою»). У цій відповіді, за цим джерелом, є слова, що «Архімандрит Никодим з Братією цього монастиря не підчиняються Канонам Православної Церкви відносно служіння зі священиками невизнаної світовим Православ’ям з т. з. УПЦ КП».
Інше розуміння відносин між монастирем Кирила і Мефодія та Собором ПАПЦ представлено на українському сайті «Помісна Церква». Він 19 березня помістив інформацію під заголовком «Польський монастир закрили за любов до України!». Вона починалася підсумковими, по суті, словами: «Польська Православна Церква, на догоду Російській Церкві, розпочала політичні чистки». У відповідь незнаний російсько-православний працівник Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української православної церкви (московської в Україні – Б.Г.) прокоментував це таким чином: «Прикро, що представники українських неканонічних груп знаходять в Помісних Православних Церквах таких самих порушників церковного порядку, як самі, і фактами співслужінь намагаються легітимізувати себе самих. […]. Очевидно, що в даному випадку згадані клірики були засуджені не за любов до України, як починають говорити про це окремі українські ЗМІ, а за чисельні порушення церковної дисципліни, що вводило в спокусу польських православних віруючих і викликало такі рішучі постанови Священного Собору Польської Православної Церкви». Характерно, що увагу приділено лише критиці «любові до України», а от на «любов до Росії», бо так можна розуміти рішення Собору православних владик ПАПЦ від 18 березня, назване у «Помісній Церкві» проросійською частиною, у цій відповіді не звернено уваги.
Наразі інформаційні засоби, підпорядковані або близькі до Собору ПАПЦ і православної митрополії у Варшаві, мовчать про закриття монастиря. Поки що в інформаційному просторі не видно, на чиєму боці симпатія отримувачів повідомлень. Позиціонували себе лише самі джерела інформації. Досі не появилася ніяка звістка в зорієнтованому на російське імперське православ’я білостоцькому журналі «Православний огляд» (Przegląd Prawosławny). Кілька років нема звісток про монастир у «Вістях Польської автокефальної православної церкви». На сторінці монастиря – http://www.monasterujkowice.pl/ – про рішення Собору також не повідомлено. Принципове взаємне невизнання чи лише тимчасове мовчання?
Сам монастир, хоч закритий на неозначений час, існує. Він не зліквідований, а навіть значною мірою незалежний: будівлі його та земельна ділянка не належать як власність до ПАПЦ. Монастир в Уйковичах я відвідав 21 квітня. Побачив монахів, які спокійно працюють та моляться. А тимчасом, довкола них іде змагання, де, ймовірно, вирішуються шляхи майбутнього значної частини ПАПЦ: Київський та Європейський, чи чорносотенний Московський.

Поділитися:

Категорії : Події

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*