Журавлина пісня – погляд у минуле. Ч. І

Юрій РейтПОГЛЯДИ №35, 2012-08-26

До 40-річчя чоловічого хору “Журавлі”

Чоловічий хор “Журавлі” 2012 р. відзначає ювілей: 40-річчя своєї діяльності. Оглядаючись у минуле, можна сказати, що створення такого колективу було одним з небагатьох успішно завершених багаторічних “проектів” української національної меншини, яка проживає в Польщі. Хор “Журавлі” постав завдяки наполегливим і переконливим старанням прихильників хорової музики, реалізуючи потреби людей та осередків, для котрих концесійне право на збереження й розвиток української національної ідентичності в ПНР (пол. PRL) було недостатнім.
Водночас хор був базою для спроб поширення правди про історію українського народу, цінності його багатовікової культури і про історичні трагедії, які йому довелося пережити. Хор мав бути доказом незламності українського характеру, доказом вірності українців своїй історії: бо саме в піснях, ідучи слідом славних кобзарів, балансуючи на лезі тогочасної цензури, крок за кроком, дириґенти й хористи представляли своїм побратимам сторінки спільної, нерідко трагічної минувшини. Будучи свідком народження цього хорового колективу, а також його понад 20-річним учасником, у своїх спогадах про “Журавлі” я хотів би бути особливо близьким до думок тих, кого вже нема серед нас.

Хористи
Задум створення українського чоловічого хору в Польщі здавався нереальним – передусім з огляду на розпорошення української спільноти, але також ураховуючи вимоги, які були необхідними для нормального функціонування такого колективу. Михайло Струмінський, якому належить ідея згаданого почину, і Ярослав Полянський, який взявся за його реалізацію, переконані й рішучі, мусили докласти зусиль, щоб намовити інших. Головним арґументом стали розповіді М. Струмінського про славний український чоловічий хор під дириґуванням Дмитра Котка, який існував у міжвоєнній Польщі1.
Донині пам’ятаю як п. Михайло, статечна людина з вишуканими манерами, під час нашої чергової зустрічі з нагоди річниці Дня соборності України, при могилах воїнів УНР на православному цвинтарі на Волі у Варшаві, повертався весь час у розмовах до ідеї організування хору. Пам’ятаю теж жваву жестикуляцію Ярослава під час прослухування платівок із записом еміґраційних українських чоловічих хорів з Канади і США; його переконаність, що десь у Польщі знайдуться Степан, Іван чи Богдан, котрі зможуть співати в подібному колективі. Ще без хору його майбутній дириґент комплектував голоси – планував, хто може співати в ІІ басах, а хто – у І тенорах. Його професійний підхід, дириґентський досвід у керуванні хорами віддзеркалювався в розмовах з майбутніми хористами. Пропозиція співпраці від Я. Полянського була честю для майбутнього учасника хору – пропозиція, яку не можна було не прийняти з огляду на авторитет і заслуги Я. Полянського у справі популяризації хорової музики в українських осередках.
Перший “справжній” виступ “Журавлів” перед багатотисячною аудиторією – з піснями “Закувала та сива зозуля” і “Ревуха”, – під дириґентською паличкою Я. Полянського, відбувся в кінцевій частині Фестивалю української культури 1973 р. у Варшаві. Позитивна оцінка цього виступу слухачами підтримала процес становлення хору. Однак переломним моментом для майбуття колективу став навчальний табір з участю біля 35 хористів у Сьрудборові (коло Варшави, у лютому 1972 р.) та перший концерт цього колективу в Музичній академії у Варшаві 27 лютого того ж року.
Поступово кількість хористів зростала – долучалися учасники з інших реґіонів Польщі, люди різних професій і різного освітнього рівня; до колективу горнулися рівною мірою студенти, чоловіки в розквіті сил і пенсіонери. Серед співаків були представники художніх колективів, які працювали тоді в рамках УСКТ, вони були водночас активними діячами нашої організації, були також люди, які не співпрацювали з УСКТ і нерідко трималися на віддалі від нього, були співаки парафіяльних хорів, греко-католики й православні, корінні мешканці Перемищини, Надсяння, Лемківщини, Бойківщини та Підляшшя, українці, виселені 1947 р. в рамках Акції “Вісла”. Були також чоловіки з еміґрантських сімей з України – як “петлюрівці”, так і ті, кого “визволення України Червоною армією” 1945 р. поставило перед вибором: заслання на Сибір і репресії або еміґрація. Така надзвичайно барвиста мозаїка людських особистостей, приправлена в одних крихтою життєвого прагматизму, в інших – козацької фантазії (а, траплялося, і крихіткою балагану чи безвідповідальності), взаємно проникала, вчила толерантності в поглядах, призвичаювала до дириґента і, очевидно, вчила бути незмінно дисциплінованими під час багатогодинних репетицій. Спільна праця зближувала людей, а подібні, скалічені історією долі сприяли формуванню взаємної пошани й солідарності всієї групи.
Розпочався процес пошуку місця кожного з хористів у колективі. У хорі сформувалася група лідерів, які могли представляти інтереси хористів, дириґента й усього колективу – починаючи від планування організації концертів та чергових репетицій і закінчуючи дисципліною хористів. Ця група, разом з дириґентом, представляла колектив назовні й спільно з ним вирішувала важливі для діяльності хору справи. У перші роки праці “Журавлів” постала приказка: “що журавель – то мудрагель”. Це властиво визнання життєвої мудрості частини хористів (їхніх сформованих поглядів), що не раз провадили до безконечних, багатогодинних дискусій. Хористи розмовляли про все: про історію своїх родин, виселених у рамках Акції “Вісла”, переживання минулих літ, про знищені родинні домівки, руїну церков на батьківських землях, трагедії, пов’язані зі смертю найближчих, про знайомих, які гинули заради захисту спільної національної ідентичності й безпеки власних сімей, про свої попередні художні досягнення, врешті-решт, про сам хор і його майбутнє. Розмовляли про репертуар – кожен або майже кожен хорист мав свої погляди й власні пріоритети. Одне треба підкреслити: в колективі був час на дискусії й розмови всіх учасників хору, та коли підходив час вирішування важливих питань – вирішальний голос належав дириґентові і визнаним хористам-лідерам цієї невеличкої спільноти.
Знаменним є те, що в хористів сформувалася потреба чергових зустрічей, а часто навіть туга за ними, якщо в праці хору наступала довша перерва. Зароджувалася потреба реалізації чергових художніх досягнень, дальшого будування й збереження авторитету колективу назовні. А також своєрідна гордість від того, що можна бути членом хору “Журавлі”. Цей співочий колектив став частиною приватного, сімейного життя хористів. Нині можна сказати, що ті, мабуть, більше як 200 учасників хору протягом чотирьох десятків років діяльності “Журавлів” відігравали й нині відіграють роль послів усього, що українське, у своїх “малих вітчизнах”, там, де вони живуть і працюють серед польської більшості.
З початків моєї участі в “Журавлях” мені в пам’яті затрималася драматична історія одного з хористів. Після виступу у фіналі Фестивалю української культури 1971 р. на сцені нині вже колишнього цирку на Повіслі у Варшаві група хористів зійшлася в приміщеннях УСКТ на вул. Черняківській, щоб продовжити спільну зустріч і порозмовляти про свої враження від концерту. В літню спеку ми “провітрювали” наші розігріті голови. Кашель М. Струмінського неодноразово переривав нашу “бесіду”, отож невдовзі п. Михайло покинув наше товариство. Пізніше виявилося, що це був його останній концерт у рядах “Журавлів”. Потім він переніс операцію горла, відтак був довготривалий період одужування. Уже не міг співати, але їздив з концерту на концерт, щоб бути зі своїми “Журавлями”. І завжди після концерту в розмовах з хористами переказував нам, – а мовив пошепки, – компліменти й слова підтримки. На якомусь концерті ми вже не побачили його і серед глядачів….

Дириґенти
Першим дириґентом “Журавлів” був Ярослав Полянський. Пристрасний шанувальник хорової і не лише хорової музики. Його багатобарвна Лемківщина була постійно відчутна в художній діяльності і в тому, що він роками робив для справи українців у Польщі. Людина горда й водночас чутлива, послідовна й, можливо, навіть “уперта до болю” у своїх починах, спрямованих на досягнення найвищого художнього рівня хору, яким він дириґував. Так само Я. Полянський розумів свою працю в інших колективах, що ними керував: Варшавському мішаному хорі, Варшавсько-Ґданському мішаному хорі, Дитячому, а з часом Молодіжному хорі, який діяв при церкві отців василіан у Варшаві, Хорі 1000-ліття… Через музику, рівень її виконання, підбір репертуару він прагнув усвідомити слухачам, особливо польській публіці, – які вартісні цінності несе з собою східна традиція хорової музики. Варто згадати, що Я. Полянський був дириґентом, який кинув виклик як цензурі УСКТ, так і державній цензурі, – для того, щоб з часом впровадити до репертуару духовну музику і щоб “Журавлі” могли виконати “Отче наш”.
Через одинадцять років колектив очолив випускник Варшавської музичної академії ім. Ф. Шопена, хорист “Журавлів” Роман Ревакович. Він, під дириґентською паличкою якого я також мав честь співати, зміцнив і розвинув професійну працю з хором, прагнув самоосвіти хористів. Тоді кожен отримував касети з творами, які записували вибрані хористи або сам дириґент, а знання репертуару перевірялося у квартетах на репетиціях і в навчальних таборах. Пам’ятаю, як я корпався (корпатися – виконувати яку-небудь копітку роботу – ред.) при магнітофоні, прослуховуючи твір за твором – іноді “за п’ять дванадцята”, тобто вночі перед виїздом на репетиції… Перед тим ми з усмішкою коментували примовку, що нотний запис – це “кусочки колючого дроту”, а душа, серце і сильний голос – найважливіші атрибути хориста. Роман наполегливо міняв це, запрошуючи до співпраці наступні покоління хористів, серед яких щораз більше було людей з музичною освітою, і вперто працював над – іноді – “дуже заслуженими” хористами. Його заслугою було, зокрема, те, що він навчив хор співати piano і, поправляючи дикцію хористів, уможливив слухачам розуміння тексту пісень.
Уже після мого відходу з хору, 1993 р., дириґентом “Журавлів” став черговий член колективу – Роман Радзивонович, випускник Познанської музичної академії. У 1999-2003 рр. хором керував Ярослав Левків, випускник Київської музичної академії. Від 2003 р. функції дириґента виконує Ярослав Вуйцик, також хорист “Журавлів” (і син хориста Антона Вуйцика), випускник Ґданської музичної академії.
Особливо цінною, що варто виразно підкреслити, була і є репертуарна специфіка “Журавлів”, яку роками напрацьовували всі дириґенти. Цей репертуар відрізняв хор від подібних чоловічих хорових колективів, що діяли в західній діаспорі чи в Україні. Поруч із класикою української хорової музики, також духовною музикою, з’явилися твори, авторами яких були люди, пов’язані з українською спільнотою в Польщі, а програми концертів “Журавлів”, з одного боку, повністю відповідали сподіванням українського слухача, а з другого – пробуджували цікавість польської аудиторії. Ці нюанси, започатковані Я. Полянським, продовжували й збагачували чергові дириґенти “Журавлів”.
Кожний концерт (а їх організовано кількасот з лишком) був вінцем невидимої для публіки, як же важкої щоденної праці дириґента, нерідко здійснюваної коштом найближчих осіб! Дириґенти “Журавлів” не мали і, треба підкреслити, ніколи не матимуть комфортної праці з колективом, який є “під рукою”, щотижня на репетиціях. Усвідомлюючи цю ситуацію, дириґенти запровадили дистанційне навчання, окремі репетиції, для окремих “журавлиних ключів” організовані у Варшаві, Перемишлі та Ґданську, індивідуальне прослуховування хористів, емісію голосу або репетиції у квартетах.
Під кінець зі смутком хочу сказати, що жоден з дириґентів хору “Журавлі” ніколи не мав відповідної фінансової винагороди за свою важку працю, ґарантії спокійного існування для своєї сім’ї. І УСКТ, і ОУП (у чому й частина моєї вини) – юридичні опікуни і власники цього репрезентативного колективу української меншини в Польщі, – донині не упоралися з цією проблемою. Незважаючи на багаторазові спроби чергових голів Ради хору, не вдалося створити менеджерської інституції, яка б зняла проблеми, пов’язані з поточною діяльністю колективу, а тим самим – тягар і з плечей дириґента, і сьогоднішнього власника хору, тобто ОУП. Можна сказати, що з цього погляду нам усім не вдалося встигати за часом, який мінявся.

1 http://uk.wikipedia.org/wiki/Kotko_Дмитро_Васильович

Далі буде

Поділитися:

Категорії : Погляди