Павло Лоза ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №31, 2015-08-02
Тисячі лемків з різних країн світу прибули на XXXIII «Лемківську ватру» у Ждині. Святкувати з лемками на їхній рідній землі приїхав також міністр закордонних справ Польщі Ґжеґож Cхетина.
Лемківщина, що єднає країни
У цьогорічній програмі «Лемківської ватри», найважливішого фестивалю лемківської культури в Польщі, були літературні зустрічі, лекції, виставки фотографій та картин, майстер-класи для дітей і молоді, а також концерти. Протягом трьох днів лемки, які приїхали на це свято з різних сторін світу, могли поспілкуватися, поспівати разом рідні пісні, позгадувати минуле. Цьогорічний патронат над «ватрою» взяли на себе міністри закордонних справ Польщі та України Ґжеґож Схетина й Павло Клімкін.
«Добри день, дороги Ватряни!» – зі ждинської сцени вітав усіх по-лемківському міністр закордонних справ Польщі Ґжеґож Схетина, ставлення якого до лемків особливе, оскільки у свої студентські роки у Вроцлаві він мав змогу з ними спілкуватися.
«Про „ватру” і це магічне місце багато чув я від колеґ та приятелів. Тішуся, що можу тут з вами сьогодні бути. Але Ждиня – це символічне місце, це батьківщина, яка нам нагадує історію, ту важку теж. Звідси під час Акції «Вісла» вивозили лемків на чужину. Це болісна частина нашої історії, яку мусимо вивчати, щоб мати шанс спільного погляду на майбутнє. Будемо спільно будувати великі речі тільки тоді, коли будемо вчитися і знатимемо нашу історію. Тішуся, що це власне лемки і Лемківщина є тим, що єднає Польщу та Україну», – наголошував голова польського зовнішньополітичного відомства, який від організаторів «ватри» – Об’єднання лемків на чолі з головою Емілем Гойсаком – отримав у подарунок макет лемківського мазярського воза.
Міністр разом з дорадником президента РП Кшиштофом Крулем, головою Сеймової комісії національних та етнічних меншин Мироном Сичем, представниками дипломатичних установ України в Польщі, представниками самоврядувань, членами польських і закордонних громадських організацій та інші запрошені гості поклали квіти до символічного каменя на місці пам’яті жертв Акції «Вісла». За жертв виселення 1947 р. молилося теж духовенство Греко-католицької та Православної церков у Польщі зі своїми ієрархами – вроцлавсько-ґданським єпископом УГКЦ Володимиром Ющаком та єпископом горлицьким ПАПЦ Паїсієм.
Необхідно згадати багатолітнього організатора і старосту «ватри», уродженця Ждині, Петра Чухту, якого за працю на благо лемківської громади президент Польщі Александер Квасневський відзначив «Золотим хрестом заслуги РП», а президент України Віктор Ющенко вручив йому орден Ярослава Мудрого ІІІ ступеня. На жаль, П. Чухта минулого року лемківську ватру у Ждині розпалив останній раз. Пам’ять про померлого у жовтні 2014 р. та приятелів заходу Петра Гойняка і Дмитра Давида гості «ватри» вшанували хвилиною мовчання.
У ході свята ОЛ надало теж нагороду «Вірний Предкам», а її лауреатом став леґендарний вчитель української школи в Лігниці і дириґент хору «Полонина» Михайло Дуда.
Натуральний процес
– Хоч я народився вже в Україні, то тягне сюди. Болить, що я не мешканець цього краю, де колись жили мої предки, – говорить Володимир Криницький, що приїхав із села Старий Нижбірок на Тернопільщині. – Я вважаюся лемком. У нас на Тернопільщині багато таких, як я. Лемки завжди гуртувалися, бо інакше не могли б вижити в тих горах. Згуртування лемків – це природний процес. Так само є й на виселенні. Я теж вирішив стати членом обласного товариства «Лемківщина», щоб якось функціонувати в лемківській громаді. Важко плекати лемківство у відокремленні, – каже В. Криницький.
За словами жителя Старого Нижбірка, в Україні тепер іде відродження лемківської культури серед молодого покоління.
– У нас щораз більше молодих шукає свого коріння, залучається до праці в лемківських колективах, основним завданням яких є популяризація лемківської пісні і лемківської говірки. Молодь щораз частіше включається в діяльність лемківських організацій, – стверджує В. Криницький.
Такий процес залучання молодих українців у працю на громадських засадах виник після Майдану і зараз багато молоді в Україні приєднується, як волонтери, до різних ініціатив.
Щодо молоді на «ватрі» у Ждині – то тут завжди її багато. Переважно це українці з різних закутків Польщі. До Ждині приїжджають, як самі говорять, щоб «розважатися», «побути серед своїх», «побути на рідній землі», «відпочити в горах», «відвідати землю своїх предків» тощо.
– Маю порівняння з руснаками на Фестивалі у Свиднику. Там молоді дуже мало, бо бракує духу етноменшини. «Ватра» у Ждині – це така лемківська оаза. Підготовлювана сценічна програма, запрошені гурти, формат перебування на заході, тобто спання в палатках, спортивні змагання, це уклін у сторону молоді. Самі афіші теж проектуємо у модерний спосіб, бо все робиться з думкою про молодих. І цей формат здається їх приваблює, – оцінює Еміль Гойсак, голова ОЛ, на думку якого є також способом, щоб заохочувати молодих до громадської праці. – Молодь з нашого реґіону, навіть як іде на студії до великих міст, все одно приїжджає на канікули до хати. Її треба позитивно оцінити. Якщо молода людина може себе показати на «ватрі» з бейджиком (поль. – identyfikator) з написом організатор, якщо отримує завдання вести конферанс, робити фотодокументацію заходу, то почуває себе важливою. Коли вона вчиться працювати в такий колективний спосіб, то, натурально, не ізолюється від свого середовища, – додає голова ОЛ.
Повертатися, купувати…
Єпископ вроцлавсько-ґданський УГКЦ Володимир Ющак, звертаючись до ватрян, сказав, що важливо не лише побувати на рідних землях, але й у міру можливості купити «цей клаптик рідної землі».
Такий процес купування землі на Лемківщині почався з початком 90-х років. Головно купували її лемки з Канади і США. Тепер щораз більше інвестують у цей реґіон українці з Польщі.
– Батько купив землю у Команчі. Зараз, будучи на «ватрі», думає чи якогось куска у Ждині не купити. Здається, хотів би повернутися в ці сторони, як вже буде на пенсії, – говорить Богдан Шахмат з Ґданська. Виявляється, що сьогодення може міняти й саме значення слова «повертатись».
– Думаю, що мало осіб повернеться, щоб тут постійно жити. Проте можна приїжджати на вихідні чи у відпустку, адже є нові дороги, тож через п’ять-шість годин уже можна бути на Лемківщині, – говорить Адам Вевюрка, заступник голови ол.
В землю інвестують і лемки, які живуть на місці.
– Не завжди важлива вартість матеріальна. Не раз переплачую, щоб тільки купити цей кусок, який належав до моїх дідів. Буває, передаю теж знайомим інформацію, що є можливість придбати клаптик землі на Лемківщині. Часто не йдеться про те, щоб тут жити, але щоб її мати, – пояснює Андрій Тилявський з Розділля, на думку якого майбутнє Лемківщини не таке вже й оптимістичне.
Я не мільйонер, але намовляю моїх дочок, щоб після завершення навчання повернулися сюди. Надіюсь, що повернуться. Але багато моїх знайомих не дуже хоче сюди їхати, бо з економічних причин легше їм жити у великих містах чи на місцях переселення. Старші люди в селах досить песимістично говорять про майбутнє своїх місцевостей. Вони вважають, що разом з їхнім відходом пропаде це лемківство їхнього села, – ділиться спостереженнями А. Тилявський.
Родзинка в українській культурі
На своє свято у Ждині приїжджають лемки з усього світу. Проте можна сказати, що особливими гостями цьогорічної «ватри» були лемки з села Переможного Луганської області. Пригадаймо, що саме по цьому населеному пункті у серпні 2014 р. проросійські сепаратисти нанесли масовий вогневий удар із застосуванням «Градів». Багато мешканців Переможного – це лемки, батьків та дідів яких 1945 р. переселено туди з території Польщі. Там же ж 2005 р., у 60-ту річницю виселення, встановлено пам’ятник депортованим лемкам. Там організували фестиваль «Стежками Лемківщини». Тепер біженці з Переможного проживають, зокрема, на Тернопільщині. Саме в цьому реґіоні, у місті Монастириськах багато років улаштовують «ватру», схожу на цю у Ждині. Хоч минулого року з приводу подій на Майдані і початку війни цей лемківський захід не відбувся, то зараз це свято набирає ще сильнішого значення.
– Лемківська етнічна культура є родзинкою в українській культурі. Звісно, ми, лемки – гордий народ, гордий зі своєї відмінності. якщо навіть так і є, то такими «ватрами» в Україні якимось чином теж показуємо, що єднаємось з Україною. Ми не сепаруємося від неї, – заявляє В. Криницький.
Єднатися зі своїми братами з України, в тому з лемками, міг кожен учасник цьогорічного свята у Ждині, під час якого проведено збірку грошей на допомогу Україні. Але тема підтримки українських біженців, зокрема лемків, які мусили тікати зі своїх хат, жива серед лемків не тільки під час «ватри». Пригадаймо, що для підтримки постраждалих в Україні лемки проводили восени та взимку на Лемківщині й у Нижній Силезії збірку потрібних речей, одягу і харчів. Були організовувані також добродійні заходи.
– Під час таких добродійних акцій лемки дуже активні. Для нас завжди було і є важливо, що такі ініціативи лемківської громади підтримують і дві наші церкви, – говорить Адам Вевюрка. ■
Фото автора статті
