Степан Мігус ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №7, 2017-02-12
Петро Коваль, «ДІТИ БЕРЕГІВ ЧАСУ: АКЦІЯ „ВІСЛА”». Видавництво: Державне підприємство «Всеукраїнське спеціалізоване видавництво «Світ», Львів, 462 Cтор.
Цьогорічні сумні 70-ті роковини злочинної операції «Вісла» можуть стати останньою нагодою, щоб теперішня польська влада, а, передусім, парламент Польщі, офіційно, з юридичними наслідками, засудив цей злочинний акт збірної відповідальності, здійснений комуністичною владою. Появився друком ряд публікацій, які не залишають жодного сумніву щодо авторів і мети цих злочинних подій, описаних очевидцями. Напередодні скорбного ювілею вийшла українською мовою чергова об’ємиста книга. Це – «Діти берегів часу: акція „Вісла”», авторства українця з Ольштинка неподалік Ольштина (Вармія і Мазури), Петра Коваля.
«У спогадах я намагався якнайстисліше розказати про події, що закарбувалися в моїй пам’яті з дитинства, – пише про себе і свій здійснений замисел автор. – Ця розповідь була б неповною без фактів і суджень, про які я дізнався від батьків, родичів і знайомих. Подаю їх на сторінках цієї книги. Розповідаючи про минуле, я не використовував історичних джерел та архівних матеріалів, відтворюючи події такими, якими їх пам’ятаю. Згадуючи людей, намагався подати справжні імена, хоча не виключено, що могла закрастися помилка. Варто зауважити, що більшість описаних тут подій підтверджені в опублікованих історичних матеріалах. Одна з них – ганебний напад польського війська 8 червня 1946 року на села Заґороди й Рижкову Волю, де святкування весілля обернулося на криваву драму, – кілька років тому розслідувалася прокуратурою Інституту національної пам’яті у Ряшеві. Нещодавно я отримав результати слідства, проведеного в цій справі, й подаю їх у додатку до своєї розповіді. Сподіваюся, що мої спогади про буденне життя, по суті без міжнаціональної ворожнечі, допоможуть читачеві пізнати правду про українсько-польські відносини на міжособистісному рівні до 1947 року в південно-східній Польщі, на Вармії та Мазурах. Тема важлива з огляду на те, що ці стосунки подавалися тенденційно, їх спотворювали і ними маніпулювали на політичному рівні упродовж усіх повоєнних десятиріч. Досі неправдиво і у викривленому світлі зображаються болючі для обох сторін події на етнічних українських землях у перші повоєнні роки, спланованим фіналом яких стала злочинна операція „Вісла”. Таке зображення історії, далеке від об’єктивності та правди, завдало непоправної шкоди стосункам народів-сусідів, яких віками не лише супроводжували трагічні конфлікти, а й поєднували духовні узи».
Петро Коваль, який народився 1939 р. в поселенні Флиси, що належало до Нового М’якіша на Ярославщині, є представником невеликої групи жертв акції «Вісла», серед яких і проф. Омелян Вішка, Петро Кухарчук, Андрій Ожеховський, Степан Чебеняк, Роман Цікуй та невеликий ще ряд інших авторів, хто зважився написати про життя в прабатьківських сторонах та умови проживання на вигнанні. З-під пера згаданого автора вийшов польськомовний твір, розрахований як на польського, так і українського читача. П. Коваль не приховує, що йому йшлося особливо про тих поляків, які безстидно, також ще сьогодні, називають операцію «Вісла» добродійством, бо, мовляв, «виселені з курників українці на Вармії і Мазурах та в інших місцях переселень одержали солідні муровані будинки і гектари землі». Поки що, на жаль, поляки не ознайомляться з цією публікацією їхньою рідною мовою. Вона друком вийшла українською. Польський машинопис потрапив, не без участі його власника, до рук доктора філософських наук, перекладача Лесі Івасюк з університету у Львові і Відні.
«За переклад спогадів Петра Коваля я взялася не лише тому, що вона цікаво написана, – пояснює в передмові Л. Івасюк. Значення мало й те, що, по-перше, монументальних мемуарів жертв акції «Вісла» й терору польських військових формувань у поєднанні із зображенням побуту і щоденного життя на нових для українців землях – зокрема на Вармії та Мазурах – по суті, немає. (…) По-друге, спогади Петра Коваля є неабияким внеском у жанр української мемуаристики, систематизація, презентація, критика і академічний аналіз якої чекає ще на свій час».
Сама передмова, яка нараховує 23 сторінки, заслуговує особливої уваги. Це публікація про українсько-польські відносини, а особливо про польський погляд і оцінку складних взаємин. Авторка аналізу д-р Л. Івасюк доходить до не надто оптимістичних висновків.
«Сучасне польське суспільство продовжує нести на собі тягар радянської пропаґанди. Попри певну зміну в ставленні до України, воно не готове боротися зі стереотипами на національній основі, а науковці та інтелектуали не намагаються йому в цьому допомогти. Польські політики як праві, так і ліві заробляють на антиукраїнському популізмі політичний капітал, особливо після останніх парламентських виборів, де перемогла націонал-консервативна партія „Право і справедливість”. Одразу після перемоги сенатор від „ПіС” історик Ян Жарин влаштовує провокацію на минувшині і в польських медіах закликає українців визнати Волинські події геноцидом, вимагаючи заради Європи беззастережно зректися боротьби за незалежність ХХ ст.».
Дістається і лівим з лідером СЛД Лешеком Міллером за некоректну і провокативну риторику, і селянській партії, яка керується далеко не стратегічними інтересами польської держави. Перекладач далека від позитивної думки про більшість польських істориків, у чиїх публікаціях, що стосуються польсько-українських взаємин, об’єктивізмом і не пахне.
Розпочата вельми змістовною, цікавою і влучною передмовою книжка П. Коваля складається з трьох розділів. У першому, який носить заголовок «Втрачена батьківщина», зображено період виселень перед акцією «Вісла», передусім, з Ярославського повіту. Обдарований талантом гарного стилю писання автор подає реалії життя української громади і своєї родини. У розповіді перетинаються роздуми восьми-, дев’ятирічної тоді дитини, доповнені опісля аналізом дорослого чоловіка, який аналізує пережите. Серед головних тем розділу – побут, культура і ментальність не лише українців, а й представників інших національностей, зокрема євреїв, а так само взаємини між українцями і поляками. У контексті війни описане спілкування сільських спільнот з німецьким і червоноармійським окупантом, факти зрадницва також українців, трагедії сімей, сини яких воювали по різні боки фронту, приміром, в українських леґіонах німецької армії і в Червоній армії. Описана боротьба УПА у 1946 – 47 рр., уже приреченої на поразку. Представлено свавілля й злочини польського підпілля і звичайних грабункових банд, польської поліції та армії щодо цивільного українського населення. І чи не найширше представлено проведення акції «Вісла», у рамках якої П. Коваль розповідає, зокрема, про виселення з Флисів, Нового М’якіша, Карапитів, Заґород, Корениці й інших сіл Ярославського повіту.
Другий розділ спогадів, названий не без іронії «У любій, чужій країні», до дрібниць ознайомлює нас з реаліями життя на нових, але чужих для українців землях. Чимало, однак, дізнаємося і про німецьку культуру та про цькування і виселення німців, життя німецьких дітей у польських сиротинцях і спроби розірваних німецьких родин віднайти своїх рідних.
Поряд з тотальною полонізацією, переслідуванням і тероризуванням державними службами, дискриміна-цією українців і німців як ворогів усього, що польське, зображено і чимало випадків людяності також і серед поляків. Багато уваги присвячує П. Коваль заходам за відстоювання національної ідентичності розпорошеними громадами українців. Згадує про своє навчання у Вчительській студії на факультеті україністики у Щецині, роботу вчителем української мови в Журавцях за умов тотальної полонізації освіти, а також про діяльність Українського суспільно-культурного товариства. Спостерігаємо й те, що тема УПА залишалася актуальною в польсько-українських відносинах у ПНР на різних рівнях і в польських дискурсах ще протягом десятиріч після Акції «Вісла», і була використовувана для того, щоб тероризувати українців, а то й запроторювати до тюрем. Автор подає прізвища польських злочинців, які мають на руках українську кров, що досі не покарані, а, навпаки, нагороджені орденами і забезпечені високими пенсіями. Ця частина спогадів отримала першу нагороду на міжнародному конкурсі 1998 р. Товариство «Боруссія» організувало конкурс на тему «Буденне життя на Вармії та Мазурах у перші післявоєнні роки». Цей текст вийшов раніше в німецькому перекладі у ФРН.
В останньому розділі «Мандрівка в Україну» П. Коваль ділиться з читачами враженнями від відвідин України і Москви в радянський і пострадянський час.
Ця книжка допоможе читачеві в Україні пізнати врешті правду про українсько-польські відносини перед 1947 р. на прабатьківських землях у південно-східній Польщі, а пізніше на Вармії та Мазурах. Тема важлива не лише з огляду на те, що ці стосунки подавалися тенденційно, їх спотворювали і ними маніпулювали на політичному рівні протягом усіх повоєнних десятиріч. Вона важлива ще й тим, що в Україні, у цьому і в західній, практично досі небагато людей знає про злочинну Операцію «Вісла». Громадяни України, які їдуть нині за хлібом також на Вармію і Мазури, не можуть надивуватися, звідки місцеві «поляки» непогано знають українську мову. Видання знадобиться і молодим нащадкам переселенців з Операції «Вісла». Добре було б, якщо би публікація побачила світ і польською мовою. Може, принаймні частина поляків урешті зрозуміла б, яким лихом, а не добродійством, була ця депортація. Самому авторові, який спромігся видати книжку українською мовою дуже невеликим тиражем, зовсім не під силу самостійно надрукувати ще й польськомовну версію.
Спогади П. Коваля, видані напередодні 70-річчя скорбної депортації, є одним із суттєвих життєписів, який допоможе зрозуміти і відчути пульс часу в контексті однієї спільної долі – долі жертв Акції «Вісла». Публікацію збагачують фотографії і документи, а зокрема фраґменти матеріалів розслідувань, проведених прокуратурою Інституту національної пам’яті РП у справі злочинів, скоєних у селах Загороди і Рижкова Воля у червні 1946 р. ■
