Люмила Бублик ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №26, 2016-06-26
Дід Свирид, Історія України від Діда Свирида, Київ, «Юстініан», 2016, 272 С.
На початку цього року вийшов у світ перший том незвичного видання «Історія України від Діда Свирида». Книжка охоплює період від первісних людей і заселення території України до 1036 р. Автор, який скромно стоїть за жартівливим псевдонімом, планує видати загалом п’ять томів. Самого Діда Свирида (Опанасовича) знає обмежене коло його друзів. Він – відомий блоґер, що вже два роки майже щоденно дописує в мережі Facebook, пропонуючи читачам ретельні і влучні аналітичні матеріали про міжнародну ситуацію у зв’язку з подіями в Україні. Свої дописи Дід Свирид називає сільською аналітикою. Повідомлення пише українським бойовим суржиком (за власним окресленням), який, на його думку, зараз є зброєю, але після закінчення війни природно відімре, а йому на заміну стане чиста українська мова, бо така повинна бути в Україні. Головна мета його праці як блоґера, – аналізуючи ті чи інші дії міжнародного політикуму, не допустити паніки в українському суспільстві, зорганізувати й об’єднати людей, розтлумачити ситуацію в державі. Останнім часом Свирид Опанасович послідовно закликає свідомих і небайдужих громадян іти в політику, щоби змінити тотально корумповану владу. Сам же залишається поза високими сценами і трибунами, зберігаючи вірність вибраній місії. Для загалу відомо тільки те, що Дід Свирид мешкає під Києвом, має вірну дружину, яка підтримує його у всьому, а їхній син воює за Україну. Дід Свирид як волонтер часто їздить на схід України, щоб відвезти допомогу нашим воякам: спорядження, медикаменти, одяг, їжу… За кошти, призбирані від продажу «Історії…», він купив реанімобіль, наповнив його необхідним і перед цьогорічним Великоднем відвіз із друзями на схід.
«Історія України від Діда Свирида» написана, згідно з окресленням Емми Андієвської, мовою Остапа Вишні. Це неабияка майстерність – такі поважні матеріали подавати в жартівливому тоні, одночасно не допускаючи перекручувань чи відсебеньок (тут: самовільності). За легкими і дотепними жартами видно глибокі знання автора, його всесторонню обізнаність у політичній та економічній ситуації в державі, знання з галузі світової історії, дипломатії та юриспруденції.
Автор уміло використовує терміни і вислови, що побутують у нинішній українській мові, чим робить історію ближчою теперішнім українцям, а також викликає дружню усмішку в читача. Наприклад, мапу Європи Дід Свирид називає таким близьким українцям із сучасного життя терміном «Самозахоплення земельних ділянок в Європі станом на Х–ХІ ст.».
Свирид Опанасович оживляє своїх героїв, вкладаючи в їхні вуста діалоги, робить зовсім сучасними, подаючи їхні відгуки і думки після кожного розділу у вигляді коментарів (як у соціальних мережах). Цікаво і смішно читати про те, як двоє кумів (не без натяку) м’яли шкіри на березі Дніпра, побачили чужинецький корабель, про що негайно сповістили князеві, а той зробив їх першими в історії України митниками. Або про те, як княгиня Ольга, будучи доброю та одночасно суворою матір’ю, гукає сина (Святослава) до хати їсти борщ, а той проситься в похід (подібно як нині підліток просить відпустити його з друзями на відпочинок у гори чи над озеро). А потім Ольга стурбовано вчить сина важливої науки – політичної аналітики.
Із захопленням читаєш, як давні українці мали особливу тактику поборювання ворогів – примусову гостинність. Нападає на них ворог, а вони його до столу просять і подають «крупнокаліберні набої» – м’ясо, шинку, ковбасу, примовляючи: «Ну, якщо ви ковбаски не скуштуєте, пане загарбнику, я дуже ображуся». Або навіть про те, як давні українці вибирали керівництво. Це відбувалося переважно примусово, а як тільки вибрали, відразу починали гукати на бідаку: «Ганьба!». Мимоволі в думці з’являються паралелі з нинішнім політичним життям.
Дід Свирид уважно аналізує відомі історичні джерела, вказуючи, де могла бути правда, а де безсумнівна вигадка, ненав’язливо вчить розуміти літописи й аналізувати інформацію, котру вони містять.
Ця книжка – це насамперед бажання розтлумачити зацікавленим легкою і доступною мовою, у жартівливому стилі складні історичні процеси, які мали місце на території нинішньої Ук-раїни, допомогти зрозуміти, звідки корені тих чи інших явищ і систем у сьогоднішньому житті суспільства, насамперед, кумівства, корупції, безкарності влади та ін.
«Історія України від Діда Свирида» доводить, що для пізнання нашого минулого не конче потрібний бром, як нас намагалися переконати багато десятиліть поспіль. Треба мати відкритий розум і бажання осягнути складні державотворчі процеси минулих століть, щоб сьогодні виховувати своїх дітей у гордості за те, чийого ми роду-племені.
Авторові можна закидати і деякий надмір суржику, і, можливо, занадто легкий спосіб подачі історичних процесів, а при великому бажанні – також добру частку письменницької вигадки (що, однак, не спотворює історичних фактів)… Відповідь на всі ці закиди одна: візьміть і напишіть таку історію України, щоб її запоєм (не відриваючись – ред.) читали і дорослі, і малі, і всезаперечувальна молодь! ■
