(пл) ■ ПОДІЇ ■ №40, 2016-10-02

Уперше за 25 років відновлення Незалежності напередодні ювілею в Посольстві України у Варшаві відбулася зустріч дипломатів з нащадками воїнів-героїв УНР. Минулого року таку зустріч сімей петлюрівців організовано у Перемишлі.

Подія мала місце 12 вересня в Посольстві України у Варшаві. З представниками дипломатичної установи зустрілися нащадки воїнів УНР, які проживають у різних закутках Польщі. Кільканадцять осіб отримали пропам’ятні дипломи з нагоди 25-ліття Незалежності України.
– Дякую, що ми могли зустрітися й обмінятися думками, як нам разом будувати Українську державу та українсько-польські відносини. Те, що почалося майже сто років назад, було дуже добрим прикладом того, як Україна і Польща можуть співіснувати і будувати стабільне співробітництво у цьому реґіоні Європи,– наголошував посол України Андрій Дещиця.

У свою чергу, Oлександр Колянчук з Перемишля, батько якого брав участь у поході на Київ, пригадав процес розшуку в Польщі слідів вояків УНР. Історик є автором багатьох книжок, зокрема про українські меморіали, українські військові формації першої половини ХХ століття та їх видатних представників.
Для багатьох зустріч у посольстві була першим моментом, коли мали можливість вперше пізнати подібних собі дітей петлюрівців. Кожен з присутніх мав свої особисті спогади про своїх батьків і думку про них.
– Батько не дуже говорив про минуле. Боявся, бо був постійно переслідуваний. Я відмалку відчувала, що щось приховує, – говорить Рената-Тереса-Анна Рильська, батько якої, Олександр Єсевін, був інтернований у Вадовицях та Стшалкові. – Після смерті батька у 1985 р. я почала шукати його документи. Мені вдалося їх знайти і я багато про що довідалась, – зазначає Р. Рильська.
За її словами, вона та багато інших нащадків петлюрівців віднайшли інформації про батьків завдяки О. Колянчуку.
– Добре, що ми познайомилися і віднайшлись. Тепер час, щоб я поїхала шукати своїх рідних на Черкащину, де він родився, – заявляє Р. Рильська.
Осіб, які довго не знали про друге життя своїх батьків, є більше.
Батько Данути Єнджицької Федір Холявка був інтернований у Каліші. Дочка 2000 р., вже 60 років після смерті батька, випадково знайшла у шафі його документи. Серед них, зокрема, була підписана батьком декларація, що він зголосився як доброволець допомагати армії Юзефа Пілсудського в поході на Київ. Щойно тоді дізналася, ким насправді був її батько.
– Звідки я мала знати, що мій батько українець?! Він не вчив мене рідної мови. Лише пригадую, як колись, будучи дитиною, випадково почула, як батько співає пісню якоюсь незрозумілою мовою, – пригадує пані Данута, яка продовжує історію: – Попросила тоді, щоб мене чогось навчив. Батько навчив рахувати до десяти. Я звичайно, як дитина побігла похвалитися друзям на подвір’я, що знаю українську. Через кілька днів батькові на роботі (він був військовим) сказали, щоб більше не наводив «більшовицьких порядків»… Тепер розумію, чому тато не говорив нам про своє походження, не спілкувався українською, лише на самоті співав шевченків «Реве та стогне Дніпр широкий».
Присутній на зустрічі перший голова ОУП Юрій Рейт пригадав, що елементом шани до традиції петлюрівців має бути теж дбання про їхні могили. Таких увічнень на території Польщі сотні.
Пригадаймо, що останнім часом у Варшаві виникла пропозиція, щоб посилити догляд за могилами воїнів УНР, які знаходяться на Православному кладовищі на Волі. Одна з них — це, щоб українські родини, які проживають у Варшаві, могли взяти під опіку могили. От так батьки передавали б пам’ять і шану про українських воїнів своїм дітям.

Поділитися: