Марія Туцька, голова Перемиського відділу Об’єднання українців у Польщі ■ ПОДІЇ ■ №27, 2016-07-03
Щорічна хода на могили в Пикуличах біля Перемишля відбувається з 1990 року. Завжди була мирною і святковою, усе проходило з пошаною для померлих.
Пикулицькі походи мають у своїй основі релігійний характер. Це не політичний мітинґ, але екуменічна процесія, в якій ідуть діти, молодь, духовенство обох Церков, монахині та парафіяни. Як щороку, 26 червня, після Служби Божої в Катедральному соборі, сформувалася процесія, яка традиційно ішла вулицями Баштовою та Словацького у напрямку кладовища при вулиці Каштановій.
У процесії брали участь гості з України, колишні мешканці Надсяння, Лемківщини, Любачівщини та Устріків, які сьогодні живуть у Тернополі, Львові, Івано-Франківську та інших містах України. Цього року до нашої процесії приєдналися представники польської громадськості: Данута Куронь, Павел Вінярський, Іза Хруслінська, Кшиштоф Становський з родиною, Ян Бартмінський, д-р Станіслав Стемпєнь – проректор Східно-європейської школи в Перемишлі. На жаль, у Пикулицькому поході не було жодного представника влади міста Перемишля, Підкарпатського воєвідства чи хоча б місцевих депутатів Сейму РП, які в минулі роки ішли разом з нами у процесії.
Чи це були жести, пов’язані лише з ходом передвиборчої кампанії до парламенту?
Не було також духовенства Римо-католицького костелу.
Цього року ще до початку процесії від різних політичних угруповань до нас надходили заяви щодо заперечення ідеї Пикулицького походу, прямих закликів стосовно вжиття заходів, щоб не допустити до нього, щоби пікетувати похід. Усі ці заклики поширювалися в соцмережах Інтернету.
Про загрозу для мирного проведення Пикулицької процесії ми надіслали листа в Міську поліцію у Перемишлі, до воєвідського коменданта поліції та про наші побоювання повідомили міністра Войцеха Колярського в Канцелярії президента РП Анджея Дуди.
Перебіг подій, вчинені протизаконні акти насильства вказують на те, що попри заяви українських Церков та інтелектуалістів, жест витягнутої руки до примирення не зустрів гідної відповіді.
Сталося так, що під час процесії поліція допустила до фізичної напасті групи молодиків на учасників. Сталося найгірше, чого могли ми всі разом сподіватися.
Надіємося, що таке більше не повториться, а відповідні правоохоронні служби розберуться в тому, хто напав і чи неможливим було забезпечити належним чином безпеку мирній процесії. ■
