Наталя Кравчук ■ КРИНИЦЯ ■ №26, 2013-06-30
До Центру охорони здоров’я дитини у Варшаві (czd) в пошуках надії на оздоровлення (і надії на життя) подаються з України батьки з дітьми, яким українська медицина не завжди може допомогти. Так, останнім часом лікували тут Марічку, Владчика, Алінку та Іринку. Буває, що польські мас-медіа говорять про справу, бо таким чином можуть знайти фінансову допомогу на лікування та підкреслити, що CZD, попри економічні клопоти, має міжнародне визнання.
Цим разом читачам «Криниці» хочу представити історію оздоровлення 8-річної Іринки Антіпової з-під Самбора в Україні. Коли дівчинці було тільки 2 рочки, у неї викрили злоякісну пухлину на лівій півкулі мозку: завбільшки 8 на 6 мм. Оперували у Львові – і кожного року в Наддністровській лікарні робили їй магнітний резонанс. Усі були щасливі, що все в порядку, дівча на потіху батькам гарно росло… Тим часом у грудні минулого року черговий резонанс показав, що в голівці з’явився відросток. Батьки почали бити на сполох. Лікар, який раніше оперував, не бачив потреби повторної операції, натомість лікарка-професор порадила їм: їдьте на консультації до Києва або Варшави.
Вирушили до Польщі… І тут уже в столичному автобусі, який їздить до czd, батькам, що мали проблему з купівлею квитків, подала «руку» пані Діана Савченко, яка теж їхала в цю лікарню, бо там працює. Зразу п. Діана сердечно заопікувалася ними й почала сприяти справі, тобто шукати доріг фінансування. Лікарі-бо визнали, що негайно потрібна операція і відтак реабілітація, а для цього – гроші і то немалі, 40 тис. зл. Пані Діана швидко шукала спонсорів. Написала, зокрема, до Фонду «Наш вибір»
– Недільного ранку, як завжди, відкриваю комп’ютер і читаю, хто мені написав. Бачу, що голова фонду Мирослава Керик просить: якщо є в тебе можливість, то відізвися до тієї людини, Діани, яка організує збірку грошей на лікування дівчинки з України, – розповідає Леся Костіна, яка серцем і душею включилася в акцію. – Я зразу відписала Діані, зустрілася з нею й подала їй адреси для контактів: фондів, фірм, зокрема й «Нашого слова», одним словом до всіх, хто може відгукнутися і зрозуміти ситуацію.
На розіслані е-мейли хтось відповідав Лесі, хтось Діані. Розмовну частину, тобто безпосередні зустрічі, Леся запропонувала Діані-варшав’янці, бо сама вона – імміґрантка (леґально тут перебуває, раніше відома як ініціаторка аболіції), маючи східний акцент, відчуває, що люди ставляться до неї обережно, інколи запідозрюють, що хтось хоче їх використати.
Обидві жінки з проханням подалися теж до василіанської та православної парафій. До справи з зичливістю підійшли парохи, люди ділилися грішми, питали. Поміщення заклику зі знімком на Фейсбуку дало теж надзвичайні результати: ішли зв’язки знайомих зі знайомими, перераховування грошей не тільки з Польщі, але й з Англії, Португалії, Італії, Америки. Люди питали, хотіли знати більше про дівчинку.
Фундація «PZU» зразу обіцяла, що готова дати 35 тис. зл., але потрібний був договір з батьками, що фонди будуть призначені на операцію і тільки в czd. Треба було негайно поїхати в Україну.
– Я зустрілася з мамою Іринки. Коли я побачила, що до мене іде вагітна жінка, я розплакалася, – розповідає й тепер розчулена Леся. – Мені стало її жаль, бо, будучи в такому стані, дізнатися, що твоя 8-річна дитина стоїть на межі життя й смерті – то скільки мусила мати пережити… Вона не повірила, що хтось може дати такі гроші.
Батьки в Україні зверталися до різних фондів і, щоправда, трошки зібрали грошей, але то все було замало, щоб рятувати дитину в Польщі. Леся, замість з сім’єю «великоднювати», швидко з договором повернулася до Варшави, до Фундації «PZU», яка перерахувала гроші на рахунок клініки. І, коли тільки підтвердження було на Лесиних руках, вона його зразу вислала електронною поштою до польського консульства до Львова, де батьки чекали на візу.
Іринка з мамою Марією і татом Василем приїхала до Варшави 13 травня. Були повні надії, що діагноз 6-річної давнини був тільки помилкою лікарів.
– Розмова з ведучим лікарем у польській лікарні принесла і надію, і страх, пов’язаний з післяопераційними наслідками (водоголів’я, кров’яний опух, порушення координаційно-рухових дій, навіть смерть), – каже Діана Савченко. Перші два дні Іринка проходила стандартні обстеження (магнітний резонанс, морфологія), радісно бавилася з іншими дітьми, а батьки психічно готувалися до операції дитини, запланованої на 16 травня.
У той день Леся попросила в працедавців вихідний день: бо хотіла бути біля батьків і підтримувати їх. З великим розумінням і сердечністю всі підійшли до справи.
– Ми зустрілися в залі, де після операції підключена до апаратури лежала Іринка. Для мене основне було, чи має вона відчуття, – каже Леся. – Ми питали: Іринко, порушай ніжкою, вона порушила, Іринко, порушай ручкою, вона порушила. То було щастя. Я ще шепнула їй, що Таня передала малюнок. То вона сказала: добре, бо я люблю Таню (мою доню, яка два дні раніше брала Іринку на площу забав і бавилася з нею). У наступні дні я теж була біля неї, – розповідає Леся.
– Усі ми раділи, що операція пройшла успішно, без ускладнень, одначе біль дитина відчувала ще 3 дні… Потім почалася реабілітація: спроба сидіти, спускати ніженьки, вставати з ліжка. Дитя весь час було слабке і сонне…Та тримала нас надія, що Іринка швидко залишить відділ нейрології. На жаль, чергові два дні змінили все… У дитини викрито водоголів’я. Томограф це підтвердив. Розпач і тяжке рішення для батьків, бо ж їхали з думкою про одну операцію, – розповідає пані Діана.
Уже 28 травня треба було провести другу операцію. Іринці прищеплено заставочку, яка забирає з голови воду. Наступного дня дитина почувалася краще, видно було, що вертає до здоров’я.
– Коли я вчергове до них приїхала в неділю, 2 червня, то очам своїм не повірила, що біля лікарні виглядає мене батько з Іринкою, яка вже здалека махає до мене ручкою, – розчулено згадує Леся.
Дівчинку виписали з лікарні 4 червня, а додому вони повернулися 10 червня. Сьогодні Іринка радіє зі щоденних справ: що може одягнути свої улюблені джинсики, що може ходити та їсти.
– Потрібно ще трохи часу, щоб дівчинка повністю могла радіти своїм другим життям, але кожен день показує, що є вона близько сповнення своїх найбільших мрій, – міркує п. Діана.
Усім, хто дав Іринці надію на життя: офіродавцям, лікарям та тим, хто був із нею у цих складних вирішальних днях, підтримуючи мислями, молитвою, присутністю і неприсутністю, батьки з Іринкою дуже сердечно дякують. Це гарний доказ, що довкола нас є ще багато чутливих і добрих людей. Спасибі їм за щедрість і велике серце! ■
Фото Лесі Костіної
