Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ 2012-01-27
{mosimage} Дев’ятсот злотих на веб-сторінку німців з Ольштина та майже 640 тис. зл. для ромів на продовження будівництва конференційно-виставково-танцювального залу – це дві позиції – для прикладу – які отримали на 2012 р. відповідно найменшу і найбільшу дотацію з призначенням на підтримку нацменшин у Польщі. У загальній сумі (дещо понад 14 мільйонів злотих) знаходяться також гроші на українські проекти, в тому числі й лемківські. Наші “Ватри”, культурна та освітня діяльність, традиційні або електронні видання – усі разом отримають підтримку з державного бюджету в розмірі майже 3 млн. 315 тис. зл.
Усі нацменшини подали загалом на розгляд 548 проектів, але лише 390 з них оцінено позитивно й доручено реалізувати. Після розформування Міністерства внутрішніх справ і адміністрації, нацменшинами віднедавна опікується Міністерство адміністрації та цифризації (МАЦ) і саме воно зараз фінансує всі згадані проекти.
Цифризація
Цей термін у назві відомства зобов’язує, тому варто навести декілька цифр та фактів, які стосуються дотацій. Отже, розмір державних коштів на підтримку нацменшин у Польщі протягом кількох років є більш менш стабільним – і водночас постійно майже удвічі нижчим від реальних потреб меншин. Коли послухати державних службовців, можна зробити висновок: у найближчому майбутньому не варто сподіватися змін. Радше навпаки – слід радіти, що бюджет меншин не скорочується, беручи до уваги світову фінансову кризу.
Та повернімося до цифр. Розподіл “наших” коштів виглядає подібно до минулорічного: Об’єднання українців у Польщі отримає майже 1 млн. 338 тис. зл.,Об’єднання українців Підляшшя – 372 тис. зл., Об’єднання лемків (з садибою в Горлицях) – 246 тис. зл., товариство “Руська бурса” – 290 тис. зл., ансамбль “Кичера” – 200 тис. зл., Українське товариство в Люблині – 147 тис. зл., Товариство лемків – майже 220 тис. зл., Товариство любителів Музею лемківської культури в Зиндрановій – 89 тис. зл., Товариство любителів лемківської культури – 247,4 тис. зл., Товариство любителів скансену в Голі – 18 тис. зл., Центральноєвропейський центр вишколу молоді в Ґурові-Ілавецькому – 37 тис. зл., товариство “Черемош” з Венґожева – 5 тис. Більшу від українців підтримку отримали німці – майже 2,5 млн. зл. Білоруси матимуть майже 2,2 млн., роми – близько 1,5 млн., євреї – майже 1,3, кашуби – 1,1 млн., литовці – 787 тис., словаки – 462 тис., вірмени – 377 тис., росіяни – 141 тис., татари – 67 тис., караїми – 55 тис., чехи – 50 тис.
Подібно, як і в минулі роки, найбільшу державну підтримку отримали меншинні друковані періодичні видання: білоруський тижневик “Ніва” з фінансуванням у 495 тис. зл., німецький “Schlesisches Wochenblatt” (430 тис. зл.) і “Наше слово”, видання якого МАЦ підтримає сумою 420 тис. зл. Майже не було запропоновано нових проектів – нацменшини в основному хочуть підтримки для своєї культурної та видавничої діяльності. З року в рік збільшується зацікавлення електронними мас- медіа, тому в багатьох проектах з’являються пропозиції оновлення, ведення або утворення веб- сторінок чи Інтернет- радіо (на останню ціль, наприклад, “Руська бурса” отримала 175 тис., а Українське товариство – 35 тис.).
Добре, але треба кращого
Заявки на дотації розглядає комісія, до складу якої входять службовці Міністерства цифризації та незалежні експерти. У своїх рішеннях вони керуються розпорядженнями, що випливають із закону про національні та етнічні меншини, який діє від 2005 р. Комісія бере до уваги, зокрема, чи запропоновані організаціями меншин заходи згідні з цілями закону; оцінюють ефективність цих дій, охоплену територію тощо. Розмір дотації, як переконують службовці, не залежить прямо від величини меншинної громади. Після завершення роботи комісії окремі проекти затверджує для виконання міністр цифризації. Саме такий механізм діє останнім часом, при чому незалежних експертів вдалося увести до згаданого процесу завдяки клопотанням меншинних організацій. Поява експертів – це своєрідний компроміс: меншини хотіли мати хоч який-небудь вплив на оцінку завдань, що їх стосуються, натомість не могли виступати “суддями у власних справах”.
Розв’язання таке далеко не ідеальне, як показує січневе засідання парламентської комісії нацменшин, на якому обговорювався розподіл державних дотацій. Представники ромів погоджувалися, що отримують від держави чималу підтримку з різних джерел, проте, в їхній оцінці, значна частина коштів на “ромські завдання” потрапляє до неромських організацій. Татари (чимало заявок яких відкинуто) відзначали, що болісно відчувають “зменшення зацікавлення держави” і просили ще раз переглянути дотаційний розподіл. Депутатки Дорота Арцішевська-Мелевчик та Тереза Хоппе оцінили рівень підтримки для кашубів як незадовільний. Т. Хоппе необхідність збільшення коштів арґументувала тим, що кашуби… не мають власної держави, яка могла б підтримувати їх ззовні. Шкода, що член саме цієї комісії прямо продемонструвала нерозуміння того, що представники всіх нацменшин є рівноправними громадянами тієї самої Польщі – і тому повинні мати однаковий статус. Це саме, зрештою, повинно стосуватися й татарів, яких депутатки пропонували нагородити більшим фінансуванням – за гарне та шляхетне “вписання в польське суспільство”. А що ж тоді робити з тими, які – за чиєюсь суб’єктивною оцінкою – вписуються не досить гарно?
Пояснюючи емоційність висловів щодо дотацій, голова ОУП Петро Тима зазначив, що в минулому нацменшини часто відчували необ’єктивність рішень службовців і “нагородження” одних громад коштом інших. “Поява незалежних експертів – це добре рішення, але тільки часткове. У комісії службовці завжди можуть переголосувати таких фахівців, тому слід далі шукати кращу модель”, – говорив П. Тима.
Консенсус та взаєморозуміння
Для багатьох організацій дотації – це, хоч не єдине, проте помітне й досить стабільне джерело фінансування. Однак, тих грошей ніколи не вдасться поділити так, щоб задоволені були усі. Чотирнадцять мільйонів – це, як уже говорилося, ковдра удвічі менша за розміром від реально необхідної. Що в такій ситуації можуть робити і фактично роблять нацменшини? Відповідь здається логічна: кожен тягне на свій бік. Тягнучи, час від часу вигукують самі або хтось за них: “нам треба, бо ми невелика громада!”, “нам треба тому, що нас багато!”, “їх треба нагородити!”, “нас недооцінюють!” Український заклик міг би звучати: “ми найбільше розпорошені по всій державі – і то не з власної волі!” Такими “егоїзмами” у короткій перспективі, певно, можна щось виграти, але це не ґарантує жодної стабільності.
Діалог про призначення дотацій варто було б оперти на щонайменше трьох термінах: дискусія між меншинами, консенсус та взаєморозуміння. Чергове поле для аналізу може визначати такий факт, що серед дотаційних бенефіціарів (знову ж таки, не лише цьогорічних) є теж державні та самоврядні одиниці: музеї, ґмінні осередки культури, навчальні заклади тощо. Частина цих суб’єктів, певно, діє у згоді з нацменшинами, виконуючи для них певні завдання. Це добре, але залишається відкритим питання: чи фінансування таких ініціатив має походити з того самого джерела, з якого підтримуються нацменшини? Не бракує й інших дилем. Наприклад, чи фінансувати 20-ий уже традиційний захід або друковане видання із багаторічним досвідом, чи обмежити допомогу для них і підтримати якусь нову ініціативу? Мабуть варто, щоб меншини попробували спільно знайти розв’язку.
“Наше слово” №5, 29 січня 2012 року {moscomment}
