Богдан Гук ■ ПОДІЇ ■ 2010-07-30
{mosimage}
– Я став парохом у гребеннівській греко-католицькій парафії у вересні 1998 р., – згадує о. Іван Тарапацький, стоячи біля підніжжя церковної гори в Гребенному Томашівського повіту. – Під час одного богослужіння, коли подув сильніший вітер, зі стелі на мене почали сипатися трухляві куски деревини, а за якийсь час я побачив діри в стелі…
Таким способом побудована 1679 р. церква Св. Миколая давала знати про потребу доглянути її поважніше: про необхідність ремонту. Цей сиґнал не був першим від того часу, коли після 1947 р. храм просто залишився на небезпеку знищення негодою або “шанувальниками”, які хотіли дешево здобути дерево на зиму чи на будову стайні.
Минуло майже 10 років від акції “Вісла”, як римо-католицька парафія в сусідніх Селиськах почала користуватися храмом для відправи власних богослужінь, а 1964 р. туди повернулися греко католицькі молільники. На щастя, як розповів мені “гребінчук” Михайло Козак, теперішній мешканець Перемишля, селиська парафія не звернулася до держави з проханням надати їй церкву у власність, отож 1989 р. о. Михайлові Вудкевичу вдалося офіційно підтвердити греко -католицьке право власності на неї.
Політично -юридичні події супроводжувалися змінами у вигляді храму. Акція “Вісла” застала її покритою ґонтою. Однак така покрівля вимагає постійного догляду, отож уже 1959 р. відбулася заміна ґонти, яка виявилася нетривалою. На початку 70-х рр. ХХ ст. дірявий уже дах обшили бляхою. Негайних змін вимагали також стіни – потужні бруси, зокрема, при підвалинах святилища порохнявіли. Зрештою, під шалівкою не все було навіть і видне.
– Здавалося, що нам достатньо буде десь 60 кубометрів дерева, а от на кінець ремонту я підраховую, що він узяв чи не 130 кубів. Коли ми почали знімати шалівку, виявляли все нові недоліки… Узагалі-то без втручання залишилася тільки третина церкви – решту ми переклали від основ, доповнивши все новими брусами, – каже о. Тарапацький.
Ремонт – зокрема, зміна покриття даху з бляхи на ґонту та супровідні роботи – практично почався у квітні 2009 р. і мав закінчитися в грудні, проте чимало треба було доробляти й потім. Технічний проект робіт підготував архітектор Юрій Левосюк з Перемишля, проект був погоджений з реставраторською службою в Замості та профінансувало його Міністерство культури основною сумою в 250 тис. зл. Воєвідський реставратор архітектурних пам’яток додав 23 тис. зл., а люблинське воєвідське самоврядування – 20 тис. Таємницею доброго пароха та інвестора, який оцінює весь кошт ремонту на приблизно 600 тис. зл., є те, хто спонсорував інші матеріали та роботу, що її виконали селиські майстри на чолі з Владиславом Дуркевичем.
Крім передбачуваних наслідків, ремонт приніс і несподіванку. Нею стала ікона Богородиці з 1851 р., прикріплена на стіні святилища, але досі укрита за іншим зображенням, яку виявив Богдан Божик. Тоді її передали на реставрацію до Кракова, а нині вона знаходиться в лівому бічному вівтарі церкви. Якоюсь мірою вона відшкодовує ті втрати, яких завдали храмові злодії в 70-х рр., вкравши кілька ікон. Св. Миколай дотепер знаходиться в музеї у Варшаві, не допомогли навіть клопотання самого професора Віктора Зіна про повернення ікони.
* * *
Ремонт закінчився успіхом, хоч вірні гребеннівської парафії (90 родин, з яких у самому Гребенному – 20) у той момент, коли по черзі зникав дах, а потім – стіни святилища, почали боятися, що може бути більш трагічно. А коли в прекрасному вигляді та порядку все повернулося до ладу, вони стали казати, ніби жартома, “коли не було даху, то наша молитва йшла прямо на небеса…”. Усю красу гребеннівської церкви можна було побачити під час освячення її нових частин, яке відбулося 17 липня. Парох та парафіяни показали гостям, прибулим з повіту, Перемишля та навіть Західних земель, як треба шанувати свої скарби та заразом – самих себе. Неприсутнього з огляду на хворобу перемиського владику Івана Мартиняка представляв о. митрат Євген Попович, парох Перемишля. Урочисте богослужіння він відправив у співслужінні з о. І. Тарапацьким та іншими священиками, яким допомагав львівський хор “Soli Deo” зі Львова (дир. І. Мельник).
Гарним моментом свята стала презентація книжки М. Козака “Гребенне в часі Другої світової війни”. Багаторічна робота інженера за фахом, а історика за покликанням, знайшла своє підтвердження не тільки в суті історії, але й у гребеннівських буднях. Гребенне – село, роздвоєне історією – цілісно може постати тільки на сторінках книжок, тому що Козак планує видати ще 2 томи історичних документів про рідне село.
Після вітань, подяк та відзначень о. Тарапацький, ставши ще й конферансьє, запросив усіх на поле побіля церкви. Там знайшлося місце для сцени, стояли столи. Можна було почути про тих, хто працював для храму, тобто і про добрих парафіян, послухати також промов гостей, зокрема львівських професорів Б. Якимовича та М. Гнатюка, представників державної і самоврядної адміністрації, а й подивитися на виступи ансамблів. У Гребенному свято тривало до вечора, але гребеннівська церква, завдяки праці вірних, зробила щасливий крок до власної вічності.
“Наше слово” №31, 1 серпня 2010 року {moscomment}
